read-books.club » Фентезі » Постріл в Опері 📚 - Українською

Читати книгу - "Постріл в Опері"

198
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Постріл в Опері" автора Лада Лузіна. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 34
Перейти на сторінку:
нас же купа грошей! – розохотився Мир.

На пачку сотенних «катеринок», прихоплених із собою зі щедрої схованки, можна було не тільки випити й закусити, але й з шиком прожити в «Європейському» рік-другий.

– Вірно, – закивала Маша, – не додому ж іти.

Під домом вона мала на увазі століття XXI й одразу збадьорилася, відшукавши логічне обгрунтування бажаній відстрочці: незважаючи на трамвайний епізод, додому не хотілося відчайдушно.

– Мені треба подумати, – переконала вона себе, – скласти все воєдино. А думати на морозі…

– Правильно мислиш. Ходімо.

Вони попрямували Царською площею.

Винний трамвай досі ще стояв у гирлі узвозу, що пов'язував Хрещатик з Подолом. Опустілий вагончик оточував натовп роззяв.

Те, що він оточував, Маша не могла роздивитися, але по душі неприємно шкрябонула котяча лапа.

– А може, не варто? – зам'ялася вона біля дверей. – Негарно якось.

– Ну, Машо! – ображено проскімлив Красавицький.

– Гаразд, – зітхнула вона. – Тільки пам'ятай, замовлення робитиму я. Ти не повинен говорити ані слова. Інакше всі відразу зрозуміють, що ти не звідси.

– У зоопарку ніхто нічого не зрозумів!

– Ти там і не говорив, ти геройствував. Досить тобі було сказати «зоопарк»…

– Все одно, – переконано сказав Мирослав, – замовлення повинен робити чоловік. І думаю, що офіціант мене чудово зрозуміє. Навіть якщо я йому скажу: «Хлопче, давай, зроби мені круто!»

– Він запитає, що тобі зробити «круто». Яйце круто чи…

– Не запитає! Б'ємося на поцілунок?

– Ні. – Маша цнотливо набундючилася. Проте настрій у неї несподівано покращився.

Вони безперешкодно пройшли холом і ввійшли до залу ресторану, що пишався своїми дорогими гардинами й вишуканими меблями, порцеляновим посудом і столовим сріблом, переповненого людьми з нагоди низки зимових свят.

«Постійними відвідувачами «Європейського» була місцева й заїжджа знать» – Маша вклякла на місці.

Мир звично махнув рукою офіціантові й, хвацько підморгнувши своїй дамі, яка миттю змертвіла від очікування неминучого конфузу, вимовив:

– Так, хлопче, давай, зроби мені круто? Зрозумів? – і зневажливо сунув тому сотенну.

– Цієї ж хвилини, ваша ясновельможносте! – істерично вискнув лакей, хоча нічого ясновельможно-княжого в Мирі не спостерігалося.

До речі, за сотенні чайові Мир міг претендувати і на «вашу високість».

– Будь ласка, не турбуйтеся! Все буде якнайкраще. Влаштуємо вас найчудовішим чином. Пройдіть за цей столик, якщо вашій милості буде завгодно. Просимо. Дуже просимо! Найчудовіший за красою бельведер.

Стіл стояв трохи на віддалі від інших і явно вважався найкращим. Певне, мову грошей люди розуміли за всіх часів, незалежно від ступеня недорікуватості тих, хто їх витрачав.

– Та за «катеринку» він би зрозумів тебе на мові тумбо-юмбо, – весело обурилася Маша, умостившись за стіл з бельведером. – У «Європейському» обід з п'яти страв за таблоїдом «без зайвого» коштував… Тобто зараз коштує карбованець. Один карбованець! А ти йому дав сто на чай! Збожеволіти можна!

– Вірно, – погодився Мир Красавицький, – сто карбованців у 1894 році, як сто доларів у 1994, означають: усе має бути на найвищому рівні.

– Ти мене обдурив!

– Аж ніяк. Я довів тобі, що міг би чудово тут жити.

– Тебе все одно вважали б диваком.

– А я б їм сказав, що я з Америки!

– Тоді так, – посміхнулася Маша й неочікувано спіймала себе на дивному.

В її душі знову панували мир і спокій, – і винний у цьому був Мир.

Поруч із ним вона відчувала себе захищеною. Він огортав її турботою. Заражав оптимізмом до розгадки, – розумів її, вибиту з колії, краще, ніж вона сама.

Він змушує її посміхатися!

– До речі, що таке бельведер? Звучить непристойно, щось середнє між біде й бюстгальтером, – видав її кавалер.

– Чудовий вид. – Маша кивнула підборіддям у бік вікна, біля якого розташував їх офіціант. – Хоча, взагалі, так називається місце на підвищенні, з якого відкривається вид…

– А ти ніколи не замислювалася над тим, щоб залишитися тут жити? – спитав він, несподівано дивним чином озвучивши її потаємні думки.

Маша опустила погляд у завіконня – у захоплюючий за красою belvedere на засніжену Царську площу, недіючий зимовий фонтан «Іван», білу гору Царського саду, винний або ні в чому не винний трамвай. Але трамвай не псував казку.

«Людина загинула…

Мені належить це знати?»

«Святки. Різдво. Новий рік. Потім Богоявления».

– Весь час, – пристрасно зізналася вона Красавицькому. – Я думаю про це весь час, що я тут.

– Не хочеться назад, так?

– Так.

– І мені теж не хочеться, – сказав Мир. – Мені подобається тут. Лише година, а я вже став героем.

– І я… Тобто я тут зовсім не така, як там. Наче тут така, як треба.

– Ну так що, залишаємося?

– Ти серйозно? – прозондувала вона Мира очима.

– А чому ні? – смикнув плечем той. – Сама подумай, хто я такий там? Убивця. Сатаніст. Хто там ти? Післязавтра ти можеш перестати бути Києвицею. Чи, ще гірше, загинеш під час поєдинку…

«Або ж гірше за все – виживу й повернуся додому, до мами.

…а місяців за чотири все одно доведеться зізнатися, що я чекаю на дитину.

Як вона кричатиме… як вона кричатиме!

А я навіть не зможу нічого пояснити. Адже сказати, що його батько – Михайло Олександрович Врубель, все одно, що… що…»

– А тут нас ніхто не знає, – продовжував зваблювати Мирослав, – ми можемо зійти за сімейну пару. Зійти, а не побратися, – попередив він відмову. – Приміром, на полиці у вашій Вежі лежить пачок триста грошей, не менше. У пачці двадцять купюр – сотенними та п'ятисотенними. За найнаймінімальнішими підрахунками, це… – Він поворушив губами, рахуючи. – Понад півмільйона. З такими грішми в ХIХ столітті можна так розвернутися!

– Вони не тільки мої, – злякалася спокуси Маша, – вони Катині й Дашині.

– Машо, – весело кинув він докір нікчемній Машиній відмазці, – на хріна їм папірці? У наш час це навіть не раритет, а так – симпатичне сміття.

Він мав рацію!

І спокуса, що вже якось нею оволоділа, знову підкотила до горла.

Залишитися тут… забувши про Суд між Небом і Землею, який вони напевно програють, забувши без відповіді: «Що робити? Куди йти? Як пояснити матері?» Залишитися тут, де вона не буде вагітною двадцятидворічною студенткою, на яку, пам'ятаючи дивний уклін Василиси й Марківни, в інституті завжди косо поглядатимуть, з пильним нерозумінням, з лихим перешіптуванням. Не буде зацькованою власною матір'ю матір'ю-одиначкою, нездатною навіть розбірливо озвучити ім'я батька.

Але тут, тут, тут – у 1894-у або -5 році – батько її дитини іще живий!

І ще не одружений! Ще за два роки він не одружиться!

Усвідомлення цього накотилося на Машу полум'ям.

Вона заніміла, намагаючись припинити тремтіння в руках, подолати непереборність бажання, що поглинуло її, з криком підхопитися з-за стола, забрати в

1 ... 28 29 30 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Постріл в Опері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Постріл в Опері"