Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

29 Глава

Зоя
Він з глузду з'їхав? Ні, він безперечно збожеволів. Навіщо я йому потрібна в Амстердамі? З якою метою він хоче вивести мене з країни? Відразу на думку спадають погані думки, адже після того, що зі мною сталося, я більше нікому не вірю. Жодній людині.
Спогади тих днів, поки я перебувала у сексуальному рабстві у квартирі Валерія, віддаються неймовірним болем. І не лише фізичної, моральної.
Дія пігулки припинилося швидко, і він уже не давав мені нової. Тієї ночі це повторилося ще кілька разів. Було таке відчуття, що йому подобалося бити мене та володіти моїм тілом. А ще прослизнула в голові думка, що він мені за когось мстив. За колишню свою, швидше за все.
Адже вдруге вже назвав мене її ім'ям. Світою.
Вранці він дав мені можливість трохи відпочити, навіть сходити в душ, в якому я провела більше години, намагаючись відмитися від його насіння і крові.
Друзів він не кликав, сам мене мав. По різному. Одного разу це було ніжно, бо й у таких альфа самців закінчуються сили.

- Ти гарна. А всі гарні дівчата створені лише для траху. Вам не потрібні мізки, ви берете своїм тілом. А ми, звичайно ж, клюємо. Це на рівні інстинктів запрограмовано у нашому мозоку. Кохати ви не вмієте. Навіщо вам потрібний один, якщо ви можете спокушати тисячі?
Але я мовчала. Не було сил з ним говорити після чергового акту кохання.
Він стояв біля відчиненого вікна і курив. Я обернулася в простирадло і присіла на ліжко. Мокре від наших тіл.

- Тепер ти щасливий? Ти помстився їй? Я вдало підвернулась тобі під руку?

- Можеш не вірити, але ні. Не щасливий.Трахав тебе, але ніякого задоволення. Ти ніби гумова лялька. Жодних емоцій, тільки писк і крик, який дико дратував. Не розумію захоплених відгуків хлопців, коли вони трахкають незаймана. Не розумію.
Ти гарна, байдужа лялька. Ніколи не кохала? – ще має нахабство ставити мені подібні запитання.

– Ні. Не любила.

- Воно й видно. Але тебе, мабуть, любили. Хоча скоріше хотіли.

- Ти відпустиш мене? Додому?

- Ти можеш тут жити, на рік уперед розплатилася, - посміхнувся і почав йти в мій бік.

- Я не хочу! Я хочу виїхати! Відпусти мене! Нехай! Прошу, благаю! Я не заявлятиму на тебе. Не нікому нічого розповідати.

- Думаєш мені не насрати? Я відмажуся по-любому. Враховуючи твій вид діяльності, тобі ніхто не повірить. Тож не лякай мене. Хочеш поїхати? Я в принципі не тримаю, - підходить до комоду, на якому лежать ключі та кидає мені.

- І ти так просто відпустиш мене? - Не вірю на власні очі, коли бачу в долоні ключі від квартири.

- Відпущу. Але для початку, ти ще щось зробиш для мене. А потім відпущу на всі чотири боки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно