read-books.club » Детективи » Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович 📚 - Українською

Читати книгу - "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович"

223
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Довга ніч над Сунжею" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 36
Перейти на сторінку:
сів за кермо. Аслан з тими двома вмостився на задньому сидінні. В боковому дзеркалі видно було, як ззаду підкотив темносиній БМВ й загальмував, не вимикаючи двигун.

За кермом сидів Ронні, коло нього Барабаш, а на задньому сидінні виднів звірячий писок Гестаповича.

— Цілий екскорт, — посміхнувся МурМур. — Добре, що Ронні з тим чеченцем встигли вислизнути — Мурат зразу ж натиснув на всі важелі, щоб визволити вас! Але вам, — він озирнувся на Аслана, — доведеться покинути територію України!..

— Чому? — здивувавсь той.

— Такі умови поставили ті, хто звільнив вас. Щоб за двадцять чотири години духу їхнього не було! В «Тартарі» вже лежать квитки на поїзд.

— Оперативно! До речі, — обернувся я до Аслана, — хтось із ваших вже, здається, виїхав у Чечню?

— Сьогодні вранці, — відказав Аслан. — Троє. І з ними Глобус.

— Що?! — не повірив я.

З воріт вийшов отой цивільний. Він рвучко відчинив дверцята «волги» й, не дивлячись на нас, заліз досередини.

— Рушай за цим авто! — звелів МурМур.

— Навіщо? — не втямив я.

— На всяк випадок. Спецназівці можуть іще наїхати на тебе. Дуже невдоволені, — здобич, мовляв, вислизнула просто з рук!

— Хай з циганами розбираються! — буркнув я, вмикаючи двигун.

Ми виїхали на автостраду, і я прилаштувався за тою «волгою». Екскорт замикав БМВ з Ронні за кермом.

— Значить, Глобус поїхав з вашими людьми? — поспитавсь я в Аслана. — А хто вони, власне, такі?

Той стенув плечима.

— Ну, — сказав він, — так собі… Один, щоправда…

Позаду почулося виття сирени. Я глянув у бокове дзеркало й побачив: лівим рядом жене отой джип, напхом напханий озброєними спецназівцями. Він наздогнав наше авто й став було гальмувати, притискаючи нас до обочини; аж раптом наддав газу, й завиваючи, рвонув уперед.

— Ти мав рацію, — сказав я Мурмурові. — якби не ця «волга», то нас вмент пов'язали б!

— Певна річ! — буркнув той. Далі глянув на Аслана. — Так хто ж серед тих чеченців?

— Азаматов. Його брат командує спецзагоном у Дудаєва.

— Азаматов?! — не повірив МурМур.

— Що таке? — глянув я на нього.

МурМур криво посміхнувся.

— Його брат належить до найближчого оточення президента Ічкерії. Ввійти з ним у контакт — значить, добратися й до самого Дудаєва.

Я так і похолов.

— Он воно що!

— Словом, готується замах на президента, — підсумував МурМур. — Догралися ми тут…

— До речі, де ви вперше зустрілися з Глобусом? — поспитавсь я в Аслана.

Дорога пішла під гору. «Волга» трималася метрів за двадцять попереду, і я пильнував, щоб часом не вгатитися в неї.

За шибами пропливав засніжений парк.

— Казино «Диск»! — буркнув Аслан. — Він ходив туди зі своєю бабою.

Я напружено міркував.

— В дипломаті, — нарешті сказав я, — лежить пачка фотографій. Візьми й уважно подивися, — кого ти знаєш із цих людей.

Аслан клацнув замками кейса.

— Ось це Глобус! — озвався хтось із чеченців. — Дивись, то його зняли прямо на розборках!..

— Тримай! — Аслан простяг мені якесь фото.

Я взяв знімок і скількись часу дивився на нього. Тоді віддав МурМурові.

— З твоїх людей? — поспитавсь я.

На фото була агент інформаційноаналітичного відділу фірми «Тартар», яку ми знали під найменням Леся.




— Шостий поверх, — сказав МурМур, відкинувшись на спинку сидіння.

Я з сумнівом подивився у вікно. Було вже геть темно. Коло будинку стояло кілька авто, занесених снігом.

— Ти йдеш? — нарешті глянув я на нього.

МурМур подумав.

— Ні, — перегодя сказав він. — Не хочеться й руки бруднити цією… цією мерзотою!..

— Гаразд, — буркнув я. Тоді відчинив дверцята й виліз надвір. — Барабаш, Гестапович… до мене!

Ті двоє вискочили з авто, мов чорти з коробки.

— Когось треба вбити? — поспитавсь Барабаш.

— Не став дурних запитань! — гаркнув я. — Не вбивати, — а виконувати мої накази! Втямили? За мною!

Ми ввійшли в під'їзд і піднялися на шостий поверх. Звичайно ж, і в цім будинку все було, як і в кожній багатоповерховій будівлі: по кутках смерділо сечею, стіни облуплені… от тільки ліфта не було, а то все як в людей! Важко повірити, що в таких будинках і скоюються тяжкі злочини — то жінка чоловіка заріже, то підлітки заб'ють ногами пенсіонера, то рекетири держать в якійсь квартирі боржника, щодня відрізаючи од нього по шматку… Я сплюнув. Ні, краще мати справу з гадюками, ніж з людьми!

— Оце двері, — сказав я, показуючи на двері, оббиті дермантином. — Бачите?

Гестапович з Барабашем згідно закивали.

— Зараз я сюди зайду. Відмички є?

— Ціла купа, — подзеленьчав ними Барабаш.

— От і добре. За десять хвилин відімкнете двері й зайдете. Що робити далі, я вам скажу. А тепер — нагору.

Коли вони піднялися на горішній поверх, я натиснув дзвоник.

Двері клацнули. В щілину виглянула Леся.

— Оой, — зраділа вона, — Оскар! Як ти мене знайшов?

— Я ж детектив, а не хрін собачий! — бркнув я, переступаючи поріг. — От, вирішив одвідати! Кавою пригостиш?

— Сідай, — сказала Леся. — А я оце тільки з ванни… не чекала тебе, знаєш!..

За хвилину на столі з'явився паруючий кавник. Я відпив кілька котків і заплющив очі. Ну й день сьогодні ж видався!

— Ти чимсь заклопотаний? — поспиталася Леся своїм оксамитовим голосочком.

Я струснув головою. Не було геть ніякого бажання грати цю комедію й далі.

— Глобуса

1 ... 28 29 30 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович"