read-books.club » Сучасна проза » Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен 📚 - Українською

Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

168
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен" автора Володимир Львович Єшкілєв. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 49
Перейти на сторінку:
title=" 827 р. ">[93] візантійські війська штурмом оволоділи Тетрікою. Невдовзі володар міста і більшість єретиків загинули, а Хризохір-Неборак утік до Вірменії, а тоді – у Семендер. Там він став найманцем у гвардії хазарського царя. За одинадцять років служіння Раш-Хазарі Хризохір пізнав довгі числа чотирнадцяти походів, утратив око, три пальці і більшу частину зубів, здобув бурштиновий ланцюг кашина – молодшого воєводи, шмат землі на березі Срібного моря[94] і непоспішливу мудрість вдячного Богові ветерана. Хоча старійшини склавинської громади воліли бачити на чолі свого загону іншого, Ашк-Келеф призначив начальником Котячої вежі кривого єретика; невдовзі виявилося, що Великий Шалішин не помилився.

Коли в день випробування «Рабатбая» я прийшов до вежі і попросив прийняти мене до склавинського загону, наглядачі вказали на Хризохіра:

– Він вирішує все.

Банькате свинцево-сіре око кашина довго свердлило неоковирні знаки мого обличчя. Двома пальцями скаліченої руки він узяв мене за комір дорогого вісонового хітона і сказав:

– Обрізаний, іди-но до іудеїв.

– Я сповідник Справедливої Шехіни, лікар із дому Мелхиседекового і твій родович, Небораче, – відповів я рідною мовою і витримав погляд свинцевого ока.

Старий єретик задер до ліктя рукав мого хітона й оглянув золотого браслета Менгі-ханум, що його, не знімаючи, носив я з часів печери Арпавута.

– Бідний Ерге, – промовив Хризохір-Неборак. Він помовчав, ніби згадуючи щось далеке й давнє, тоді додав: – Шехіна – то добрий знак, а син шалішина Левія – мудра людина. Сьогодні можеш вечеряти з нами.

Так вступив я до склавинського загону.

Майже всі вої в ньому були з північних племен – сіверяни, буртаси, кривичі. Моїх родовичів-киян було п’ятеро, не рахуючи Неборака. Біля їхнього вогнища я їв того вечора плов та коржі, привезені наглядачами Великого Шалішина.

Родовичі розпитували мене про Київ, дивувалися з долі Силеника, кляли варягів і Хельґа. Вони просили мене зробити охоронні амулети від ворожих стріл, такі, як робив свого часу жрець Силеник.

Я повирізав з дерева кругляки, випалив на них знаки Охорони і проспівав над амулетами давнє закляття Овоя:

Від руки, що кладе стрілу, від пір’я, що ріже повітря, від отрути, що схована в криці, Цур усіх борони охоронною силою Роду.

Двом із моїх родовичів амулети не допомогли…

Наступного дня, коли закривали браму і розбирали поміст, для мене знайшлася робота. Майстри лаштували на четвертому поверсі вежі мідний сифон, за допомогою якого нападників обливають киплячою олією. Коли його почали випробовувати, труба тріснула, і гаряча рідина обпекла трьох майстрів. Під моєю маззю біль від опіків у них притамувався; опівдні Неборак піднявся на четвертий поверх і незле поцінував мою лікарську вправність. Увечері Василиск довів сифон до бойової готовності. Котяча вежа тепер була спроможна гідно зустріти ворога.

Дияволосповідників ми побачили у двадцятий день місяця Сріблястих Вовків. Зранку в хмарах пилюки до мурів Ітхеля посунула галаслива й смердюча орда.

На низьких волохатих конях, у вовняних і повстяних куртках, пофарбованих у червоне й синє, їхали гузи. Вони співали бойові пісні і били держаками чорних сокир по бляхах на круглих щитах, приторочених до сідел. Угри на сірих алпських конях хизувалися довгими кольчугами та широкими дворучними мечами. Булгари йшли пішки, несучи важкі обладунки з нашитими на грубу волячу шкіру бронзовими та залізними пластинами. На чолі загонів, поряд із ватажками, їхали на віслюках сатанинські волхви у чорних плащах із каптурами. На плащах були нашиті блискучі мідні свастики. Над військом дияволо-сповідників майоріли червоні запорошені прапори.

Вороже військо стало навпроти мурів Саргиша трьома великими таборами. Північний табір розташувався супроти трьох веж – Карабек, Червоної та Котячої.

Вночі Хризохір-Неборак нарахував у північному таборі вісім тисяч вогнищ. Якщо в серед ньому біля кожного грілося по п’ять ворогів, то весь північний табір був найбільшим із трьох – четверо з кожних десяти дияволосповідників таборилися навпроти Котячої вежі. Потім стало відомо, що в цьому таборі перебувають Абайка-ябгу і потвора. Південним табором керував угорський каган Дьюла, а найменшим, центральним, – брат Абайки, Урса-ябгу.

Дві доби дияволосповідники готувалися до штурму. Для того, щоб настрашити захисників муру, вони страчували перед вежами полонених хазар. Нещасним відрубували руки й ноги, жінок ґвалтували цілими загонами, і лемент їхній ще довго лунав у моїх вухах. Нарешті, два сатанинських волхви розклали вогнище на узбіччі табору і засмажили на ньому живцем двох дітей. Коли мерзотники почали знімати з рожна смажене людське м’ясо й пожирати його, Неборак не витримав і наказав Василискові наготувати «Рабатбая». Старий грек і вої-буртаси хутко натягнули линви й поклали в кошик балісти камінь завбільшки з конячу голову. Василиск прошепотів:

– В ім’я Отця, Сина та Духа Святого! – і відпустив каретку замка; намащені лоєм линви зіскочили з обертового важеля, й камінь полетів у бік табору. Одному з людожерів знесло голову, другому перебило ноги. Радощам на майданчику Котячої вежі не було меж. Неборак поцілував старого грека і дав йому золотий статер. Василиск мовив:

– Із Божою поміччю і потвора не врятується.

Мало хто тоді звернув увагу на його слова.

Про цей випадок стало відомо на мурах Саргиша. Увечері того дня до Котячої вежі завітав сам Ашк-Келеф. Він оглянув «Рабатбая», сифон з олією, дав Василискові та обслузі балісти зв’язку срібних монет; потім Великий Шалішин про щось довго балакав із Небораком і врешті поїхав.

Єретик уночі розбудив мене й запитав:

– Ти справді жрець і знаєшся на таємному?

– Так, Небораче, – відповів я.

Старий вояк прошепотів мені на вухо:

– Молися за всіх нас Єдиному.

1 ... 28 29 30 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"