Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

Так закінчився Кабат-хак-Кахал.

На ранок наступного дня Мелхиседек відправив мене в Саргиш, щоб я подивився на штурм фортеці Башнур.

– Якщо серед арсіїв будуть поранені, – сказав син Левія, – ти, в ім’я Шехіни, повинен надати їм лікарську допомогу.

І я поклявся Первинною Оболонкою, що виконаю наказ Мелхиседека.

Опівдні я вже був біля обложних машин, що почали гатити по фортеці. Десять катапульт руйнува ли цегляні стіни, а три баліс ти закидáли фортецю амфорами з грецьким вогнем. Керували обслугою машин інженери Никифор і Стіліан, обидва родом із Візантії.

Особливо могутньою машиною була велика баліста на ім’я «Елі-Шафат». Вона одночасно кидала на фортецю по три амфори, загальна вага яких дорівнювала вазі дорослого коня. Після кожного залпу над мурами Башнуру спалахувало вогняне сяйво, а стовп диму над повсталою фортецею здіймався вище легких літніх хмар.

Три тисячі арсіїв чекало, коли катапульти проломлять мури. Ще до мого приходу арсіям повідомили, що Великий Шалішин Махмуд раптово помер від крововиливу в мозок, а перед смертю покаявся в багатьох гріхах і віддав ланцюг головнокомандувача та Намісника військовому раднику Ашк-Келефу. Начальником штурмового загону той призначив молодого шалішина Рустама, який відзначився в бою біля Чорної синагоги.

Уже смеркалось, коли катапульти зробили у мурі фортеці пролом. Балісти припинили обстріл, і, щойно полум’я за проломом пригасло, Рустам повів арсіїв на штурм. Нікого на мурах не виявилося, а цегла розжарилася так, що перші атакуючі пообпікались, хапаючись за неї руками.

Виявилося, що більшість воїв варязької залоги Башнуру згоріли від грецького вогню. Півсотні їх у підземеллях головної вежі ще чинили опір, але до ранку всі були перебиті. Я допоміг п’ятьом воям Рустама – намастив їхні опіки цілющою маззю; потім відправився в Ханбалик розповісти Мелхиседекові про бачене. Так у восьмий день місяця Сріблястих Вовків фортеця Башнур була звільнена від ворогів Хазарії.

А в шістнадцятий день того місяця чатові на вежах Саргиша почули тупіт і ревіння незліченних стад худоби – то йшло на Ітхель військо Абайки-ябгу. Того дня Ашк-Келеф наказав закрити брами міста, і тисячні валки втікачів з південних та східних хазарських селищ стали обходити мури Саргиша, прямуючи до переправи через Ітиль.

За словом Мелхиседека, я вступив у склавинський загін міського рушення, якому Великий Шалішин наказав захищати Котячу вежу. Нечисленна склавинська громада виставила на мури міста всього сто сорок воїв. Харчі й вино загін отримував безкоштовно, а ремонтувати Котячу вежу та її мілітарний обладунок привели ремісників із майстерень столиці.

Котяча вежа була найпівнічнішою із трьох надбрамних веж Східного Міста і стояла неподалік від спаленої фортеці Башнур. Висота її досягала сімдесяти ліктів, цегляний тулуб опирався на платформу з тесаних каменів заввишки з три людських зрости. У платформі був широкий тунель, в якому могли вільно розминутися дві великі гарби. Із зовнішнього боку тунель перекривався важкою брамою, вилитою з міді. Стулки її оберталися на грубезних чавунних стовпах. З боку міста т унель закривався чавунними ґратами, що опускалися за допомогою ланцюгового механізму, розташованого в нижньому поверсі самої вежі.

Перед мідною брамою був виритий рів, заповнений гнилою зеленавою водою. До шістнадцятого дня Вовчого місяця рів біля Котячої вежі перекривався дерев’яним помостом. Коли, за наказом Ашк-Келефа, браму зачинили, то поміст розібрали і втягнули дошки в тунель між брамою та ґратами. Туди ж накидали величезних кам’яних кругляків, привезених від ріки.

Сама Котяча вежа мала п’ять поверхів і бойовий майданчик на верхівці, захищений шістьма бронзовими плитами, які чіплялися на чавунні гаки його обладунку. З боків майданчика творці вежі побудували два цегляних підвищення, що здалеку нагадували котячі вуха. Ці «вуха» та величезні жовті кола, що ними обмалювали вертикальні бійниці третього поверху, дали вежі ім’я.

До «вух» кріпилася довга дерев’яна балка, яка зупиняла при пострілі важіль великої балісти. Хазари називали цю машину «Рабатбай» – «Володар мурів». Ця бойова баліста могла кинути камінь завбільшки з людську голову на віддаль десяти стадій.[91] Склавинські жінки дали для линв «Рабатбая» своє волосся. Линви вийшли чудові – пружні, міцні. Їх змастили свинячим лоєм і натягнули на барабан обертового важеля балісти. Линви скручувалися в ньому у джгут, який напружувало прилаштоване зубчасте залізне колесо. Його, замість старого бронзового, зробили ковалі царських майстерень Ханбалика. Колесо оберталося за допомогою двох довжелезних важелів, що поперемінно натискували на його зубці і не давали барабанові із джгутом линв розкрутитися в протилежний бік.

За день до того, як закрили брами, «Рабатбай» був випробуваний. Старий грек-інженер Василиск, що йому хазари платили десять дирхемів за день служби, приніс на Котячу вежу таємний дротяний прилад для прицільного метання каменів. Півдня він налаштовував «Рабатбая», змінював натягнення линв і висоту регулюючого бруса, а потім наказав поставити за два стадії від вежі колоду розміром як доросла людина. Четвертим пущеним каменем Василиск розтрощив ту колоду. За цей успіх він погладив важелі «Рабатбая» і сказав:

– Гарна машина!

У день випробування балісти до Котячої вежі прийшов я.

Начальником склавинського загону була дивна людина на ім’я Хризохір. Цим грецьким ім’ям називав себе мій родович-киянин, родове ім’я якого було – Неборак. В отроцтві його продали у рабство до Візантії. П’ять літ працював Хризохір-Неборак на полях провінції Анатолія, поки втік у гори. Там він пристав до єретиків-павликіан,[92] що відкидали Христову Церкву, патріарха й постанови Святих Вселенських соборів. Головним вогнищем єресі стало місто Тетріка у провінції Арменіак. Між мурів Тетріки Неборак став єретиком і взяв собі ім’я Хризохір на честь ватажка павликіан.

У п’ятий рік правління боголюбивого імператора Василія