Читати книгу - "Російські казки"

більше злякався коваль, сидить у кутку ні живий ні мертвий; так усю ніч і просидів, дарма що спати хотілося. Уранці стало Лихо випускати баранів на пашу, та все по одному: помацає, чи справді баран, ухопить за спину і викине за двері. Коваль вивернув свого кожуха вовною назовні, одягнув рукави і пішов навкарачки. Лихо помацало: відчуває — баран; схопило коваля за спину і викинуло з хати.

Підхопився коваль, перехрестився і ноги в руки. Прибіг додому, знайомі його питають:

— Чого це ти посивів?

— У Лиха переночував, — каже коваль. — Знаю я тепер, що таке лихо: і їсти хочеться, та не їси, і спати хочеться, та не спиш.

Мар’я Морівна

В далекому краї, у якійсь державі жив собі Іван-царевич. У нього було три сестри: одна Мар’я-царівна, друга Ольга-царівна, третя Ганна-царівна. Батько й мати у них померли; помираючи, вони синові наказували:

— Хто перший до твоїх сестер свататиметься, за того й віддавай — при собі не тримай довго!

Царевич поховав батьків і з горя пішов із сестрами в зелений сад погуляти. Раптом найшла на небо хмара чорна, почалася гроза страшенна.

— Ходімо, сестроньки, додому! — каже Іван-царевич.

Тільки-но прийшли до палацу, як ударив грім, розкололася стеля, і залетів до них у світлицю ясний сокіл. Ударився сокіл об підлогу, зробився добрим молодцем і каже:

— Здрастуй, Іване-царевичу! Раніше я ходив гостем, а тепер прийшов сватом; хочу в тебе сестроньку Мар’ю-царівну посватати.

— Якщо до душі ти сестроньці, я її не тримаю — хай іде з Богом!

Мар’я-царівна погодилась; сокіл одружився і забрав її до свого царства.

Минають дні за днями, години біжать за годинами — цілий рік промайнув; пішов Іван-царевич з двома сестрами в зелений сад погуляти. Знову найшла хмара з бурею, з блискавкою.

— Ходімте, сестроньки, додому! — каже царевич.

Тільки-но прийшли до палацу, як ударив грім, розпався дах, розкололася стеля і залетів орел. Ударився орел об підлогу і зробився добрим молодцем:

— Здрастуй, Іване-царевичу! Раніше я гостем приходив, а тепер прийшов сватом.

І посватав Ольгу-царівну.

Відповідає Іван-царевич:

— Якщо до душі ти Ользі-царівні, то нехай за тебе йде; я її не неволю.

Ольга-царівна погодилась і вийшла за орла заміж; орел підхопив її і забрав до свого царства.

Минув іще рік; каже Іван-царевич своїй молодшій сестрі:

— Ходімо в зелений сад погуляти!

Погуляли трохи; знову находить хмара з бурею, з блискавкою.

— Повернімося, сестро, додому!

Повернулися додому, не встигли сісти, як ударив грім, розкололася стеля і влетів ворон; ударився ворон об землю і зробився добрим молодцем — попередні були гарні, а цей ще кращий.

— Ну, Іване-царевичу, раніше я гостем приходив, а тепер прийшов сватом; віддай за мене Ганну-царівну.

— Я сестроньку не неволю; якщо ти їй до душі припав, хай іде за тебе.

Вийшла за ворона Ганна-царівна, і забрав він її до свого царства.

Лишився Іван-царевич сам; цілий рік жив без сестер, і стало йому нудно.

— Піду, — каже, — шукати сестер.

Зібрався в дорогу, ішов-ішов і бачить: лежить у полі військо побите. Питає Іван-царевич:

— Коли є хто живий — відгукнися! Хто побив це військо велике?

Відказав йому живий чоловік:

— Усе це військо велике побила Мар’я Морівна, прекрасна королівна.

Пішов Іван-царевич далі, доїхав до шатрів білих, вийшла йому назустріч Мар’я Морівна, прекрасна королівна:

— Здрастуй, царевичу, куди тебе Бог веде — по волі чи по неволі?

Відповів їй Іван-царевич:

— Добрі молодці по неволі не їздять!

— Ну, коли справа неспішна, погостюй у мене в шатрах.

Іван-царевич тому й радий, дві ночі в шатрах ночував, припав до серця Мар’ї Морівні й одружився з нею.

Мар’я Морівна, прекрасна королівна, взяла його з собою до свого царства. Пожили вони разом скількись часу, і надумалась королівна на війну збиратися. Залишає вона на Івана-царевича все господарство й наказує:

— Усюди ходи, за всім наглядай; тільки в оту комору не заглядай!

Він не витримав, щойно Мар’я Морівна поїхала, враз кинувся до комори, відчинив двері, глянув — а там висить Кощій Безсмертний, дванадцятьма ланцюгами прикований.

Просить Кощій у Івана-царевича:

— Зглянься наді мною, дай мені напитися! Десять літ я тут мучуся — не їв, не пив, геть у горлі пересохло!

Царевич подав йому ціле відро води; він випив і ще попросив:

— Мені одним відром не вгамувати спраги, дай ще!

Царевич подав друге відро; Кощій випив і попросив третє, а як випив третє відро, набрався своєї колишньої сили, струснув ланцюгами й одразу всі дванадцять порвав.

— Дякую, Іване-царевичу! — сказав Кощій Безсмертний. — Тепер тобі ніколи не бачити Мар’ї Морівни, як своїх вух! — і страшним вихором вилетів у вікно, догнав на дорозі Мар’ю Морівну, прекрасну королівну, підхопив її і поніс до себе. А Іван-царевич гірко-гірко заплакав, зібрався і вирушив у путь-дорогу: «Хай там що, а розшукаю Мар’ю Морівну!».

Іде день, іде другий, на світанку третього дня бачить чудовий палац, біля палацу дуб стоїть, на дубі ясний сокіл сидить. Злетів сокіл з дуба, вдарився об землю, перекинувся добрим молодцем і закричав:

— О, шурине мій дорогий! Як ся маєш?

Вибігла Мар’я-царівна, зустріла Івана-царевича радісно, стала про його здоров’я розпитувати, про своє життя-буття розказувати. Погостював у них царевич три дні й каже:

— Не можу у вас гостювати довго; я йду шукати дружину свою, Мар’ю Морівну, прекрасну королівну.

— Важко тобі буде знайти її, — відповів сокіл. — Лиши