Читати книгу - "Російські казки"

Жили собі чоловік і дружина. Жінка була страх яка язиката: нічого втаїти не могла. Що тільки не почує, за мить усе село знає.

Пішов чоловік до лісу. Став вовчу яму копати і знайшов скарб. Сам гадає: «Ну що тепер робити? Тільки-но дружина про багатство довідається, зразу піде по всій околиці поголос, дійдуть чутки до нашого поміщика — прощавайте, гроші: все відбере».

Думав, думав і надумав. Скарб закопав, місце позначив і пішов додому. Дійшов до річки, оглянув сіть, а в ній щука б’ється. Щуку дістав і далі пішов.

Дорогою оглянув капкан, на зайця поставлений, а в капкан заєць утрапив. Чоловік зайця дістав, у капкан щуку поклав, а зайця відніс і в сіть заплутав.

Прийшов увечері додому.

— Ну, Тетяно, топи піч і напечи млинців побільше.

— Чого б це? Навіщо проти ночі піч топити, хто ввечері млинці пече? Оце ще вигадав!

— Не переч, роби, що сказано. Знаєш, я скарб знайшов, треба буде вночі гроші додому перенести.

Дружина рада-раденька. Хутко піч затопила, стала млинці пекти.

— Їж, чоловіче, поки гарячі.

Чоловік млинець з’їсть, а два чи три в торбину — потай від дружини. Жінка не вправляється пекти.

— Чого сьогодні так роз’ївся, млинців не настачиш!

— Так дорога ж неблизька, та й грошей багато, треба тривніше повечеряти.

Натоптав чоловік торбину млинцями і каже:

— Я вже ситий, їж сама та ходімо — треба поспішати.

Ідуть вони поночі, чоловік випередив дружину і став із торбини млинці діставати й на гілля чіпляти. Жінка помітила на деревах млинці.

— Ой, поглянь, на сучках млинці!

— А що тут дивного? Хіба ти не бачила, як млинцева хмара пройшла поперед нас?

— Ні, не бачила, я все під ноги дивилася, щоб через коріння не перечепитися.

— Зайдімо, — кличе чоловік, — тут у мене пастка на зайця поставлена.

Підійшли до капкана, чоловік дістав щуку.

— Ой, чоловіче, як це рибина в заячу пастку потрапила?

— А ти хіба не знаєш: є такі щуки, що й по суходолу ходять.

— А я й не знала. Якби на власні очі не побачила, нікому б не повірила.

Прийшли до річки. Жінка каже:

— Десь тут твоя сітка поставлена, подивімося.

Витягли сіть — а в ній заєць. Жінка руками сплеснула:

— Ой леле! Що ж це сьогодні коїться? У сіті ж заєць!

— Ну, чого квокчеш, нібито ніколи не бачила водяних зайців, — чоловік каже.

— Отож-бо й воно, що не бачила.

Дійшли вони до місця. Чоловік викопав казан, нагріб грошей, скільки донесуть, і вирушили додому.

Дорога пролягала повз панський маєток. Щойно вони порівнялися із садибою, як чують: «Ме-ге-ге… че-ге-ге…» — вівці бекають.

— Ой, як страшно! Хто це? — шепоче жінка. А чоловік їй:

— Тікаймо мерщій, це нашого пана чорти давлять. Хоч би вони нас не помітили!

Прибігли додому, насилу відсапались. Сховав чоловік гроші, став спати вкладатися.

— Дивись, Тетяно, нікому не кажи про скарб, а то буде непереливки.

— Ой, та що ти, та хіба я скажу?

Наступного дня встали пізно. Затопила жінка піч, підхопила відра, пішла по воду. Коло криниці сусідки питають:

— Чого сьогодні так пізно в тебе піч затопилась?

— Ой, не кажіть, уночі довго проходила, от і проспала.

— А куди ж ти вночі ходила?

— Чоловік учора скарб знайшов, уночі по гроші й ходили.

Того ж дня по всьому селу тільки й розмов: «Тетяна з чоловіком скарб знайшли, дві торби грошви принесли».

До вечора дійшла звістка до пана. Наказав він чоловікові прийти.

— Як ти посмів від мене приховати, що скарб знайшов?

— Ні сном ні духом не знаю про жоден скарб, — відповідає чоловік.

— Не бреши, — пан кричить, — твоя ж дружина й розповіла про скарб. Мені все відомо!

— Так моя жінка несповна розуму! Вона такого понарозказує, що повік не бувало.

— А от побачимо!

І повелів покликати Тетяну.

— Знайшов твій чоловік скарб?

— Знайшов, знайшов!

— Ходили ви по гроші вночі?

— Ходили, ходили цієї ночі, паночку!

— От бачиш, а ти казав, знати не знаєш про скарб. Розказуй, жінко, як діло було.

— Спершу йшли ми лісом, а на гілляччі всюди млинці.

— Які ще млинці в лісі?

— Так із млинцевої хмари! Потім оглянули заячу пастку, а там щука. Щуку дістали і далі пішли. Дійшли до річки. Витягли сітку, а в ній заєць. Ну і зайця дістали. Неподалік од річки чоловік скарб викопав. Нагребли грошей по торбині і назад пішли. І якраз тієї пори повз маєток проходили, коли вашу милість чорти дерли.

Тут пан не стерпів, ногами затупав:

— Геть звідси, дурна жінко!

— Ну от, — чоловік каже, — бачите, що моїй жінці вірити ні в чому не можна, я так вік живу, мучуся.

— Вірю, вірю тобі, іди додому, — махнув рукою пан.

Пішов чоловік додому, став жити-поживати, і досі живе та над паном підсміюється.

Надумав царевич одружитися, і наречена є на прикметі — прекрасна царівна, та як дістати її? Багато королів і королевичів, і всяких богатирів її