Читати книгу - "Справа Сен-Ф'якрів"

— Пане, мій адвокат…

— Та сідайте ж, хай йому чорт! І не намагайтеся переконати нас, що ви не розумієте жартів…

Мегре дивився на графа, коли той це говорив, і помітив, що на чолі в нього великими краплинами проступає піт.

— Ніхто з нас не намагається показати себе кращим, ніж він є, правда ж? Гаразд! Бачу, ви вже почали дещо розуміти. Беріть фрукти, прошу вас…

Було нестерпно жарко, і Мегре чомусь почав міркувати, хто і коли вимкнув електрику, лишивши тільки свічки на столі.

— Ваша справа така проста, що навіть не цікаво… Виграли не дуже веселу роль, ніхто не погодився б грати її надто довго… Крім того, ви вже тримали в руках духівницю, в якій ваші інтереси не було обійдено. А тим часом її могли змінити у будь-який момент… Нагла смерть, і кінець! І він вільний! Ви зібрали б тоді врожай вашої… гм, вашої самопожертви… І тоді, їй-богу, то був би слушний час одружитися з якоюсь дівчиною, яку ви, напевно, вже собі десь намітили…

— Прошу пробачення! — втрутився адвокат, і Мегре усміхнувся — так кумедно це прозвучало.

— Замовкніть! Пийте!

Сен-Ф’якр не допускав заперечень! Він був п'яний, це вже було цілком очевидно, і говорив з красномовністю, притаманною п'яним, мішаючи брутальність із дотепністю.

— Лишаюся тільки я сам!

Він покликав Альбера.

— Знаєте, старий, може, підете нагору, туди… Адже моя бідна матінка така самотня там… Стривайте! Поставте спочатку пляшки на стіл… Віскі теж…

Він глянув на свій годинник.

— Одинадцять десять… Я так розбазікався, що навіть не почув курантів вашої церкви, панотче.

А коли дворецький, розставляючи на столі пляшки, трохи пересунув револьвер, граф, зауважив:

— Обережно, Альбере!.. Він мусить бути на однаковій відстані від кожного…

Він зачекав, поки зачиняться двері.

— Так от! Лишаюсь я, тільки я сам! Я не скажу вам нічого нового, повідомивши, що ніколи не зробив жодної доброї справи! Може, хіба коли ще жив мій батько… Але, оскільки він помер, коли мені було лише сімнадцять років… Я вибитий з колії! Усі це знають! Бульварні газетки натякають на це досить прозоро… Незабезпечені чеки… Я завдаю мамі удару за ударом… Вигадую берлінську хворобу, щоб витягти з неї ще кілька тисяч франків… Зверніть увагу, що це, власне, прийом такий самий, як і з молитовником, хоч і в мініатюрі… Отже, що відбувається? Гроші, які по праву належать мені, летять на вітер з легкої руки таких мерзотників, як Метейє… Вибачайте, старий… Адже ми весь час займаємося трансцендентною психологією… А невдовзі не залишається нічого… Я телефоную матері, коли незабезпечений чек має штовхнути мене до в'язниці… Вона відмовляється платити… Нарешті, якби це тривало ще кілька тижнів, від моєї спадщини не лишилося б і шеляга… Дві гіпотези, як і для Еміля Готьє. Перша…

Ніколи ще Мегре не почував себе так незручно. І, безперечно, це було вперше, що він чітко усвідомлював свою безсилість піднятися над подіями й збагнути їх. Вони були сильніші за нього. Часом йому здавалося, що він уже все розуміє, та досить було Сен-Ф'якрові кинути якихось кілька слів, щоб він переглянув усю ситуацію й побачив її іншими очима!

А тут іще оце відчуття чиєїсь настирливої ноги.

— Чи не краще змінити тему розмови? — промимрив адвокат, п'яний як чіп.

— Панове… — почав був священик.

— Пробачте! Ви повинні віддати мені ваш час принаймні до півночі! Як я вже сказав, перша гіпотеза… Хай йому біс! Ви зовсім збили мене, і я втратив нитку міркувань…

І, немов для того, щоб віднайти її, він налив собі повну чарку віскі.

— Мені відомо, що моя мати дуже вразлива. Я підкладаю папірець їй у молитовник, просто так, щоб налякати, до того ж заразом і розчалити, розраховуючи повернутись наступного дня й попросити в неї грошей, сподіваючись, що вона буде поступливіша… Але є ще й інша гіпотеза! А чому б я не міг хотіти вбити, так, і я теж? Адже ще не всі гроші Сен-Ф'якрів з'їдено! Дещо ще залишилось! А в моєму становищі трохи грошей, хай навіть їх зовсім мало, можуть означати порятунок! Я здогадуюся, що Метейє тримає в руках духівницю на свою користь. Але вбивця не може бути спадкоємцем… І хіба не його першого запідозрили б у злочині? його, що так часто буває у друкарні в Мулені! Його, який, живучи в замку, може коли завгодно підкласти папірець у молитовник! То ж чи не приїхав я до Мулена у суботу по обіді? І хіба не очікував я там, у товаристві коханки, наслідків своєї махінації?..

Він підвівся й підняв чарку.

— За ваше здоров'я, панове… Ви всі такі похмурі… Я дуже шкодую… Усе життя моєї матері протягом останніх років було похмуре… Хіба не правда, панотче?.. Було б справедливо, щоб хоч в останню її ніч тут стало трохи веселіше…

Він зазирнув комісарові просто в очі.

— За ваше здоров'я, пане Мегре!

З кого він кепкував? З нього? З усіх присутніх?

Мегре почував себе наче під гіпнотичним впливом, проти якого марно й намагатися щось вдіяти. Деякі особи у певний момент свого життя вступають у стадію повного розквіту духовних сил, і в цей недовгий час вони, так би мовити, підносяться над усім людством і над самим собою.

Так буває з гравцями; хтось із них у Монте-Карло виграє одразу ж, яку б не зробив ставку. Так буває, коли якийсь депутат опозиції, доти нікому не відомий, своєю промовою вибиває ґрунт з-під уряду, скидає його і сам перший дивується, оскільки він хотів лише побачити кілька рядків у «Журналь офісьєль».

Моріс де Сен-Ф'якр зараз переживав таку стадію. У ньому прокинулась сила, про яку він сам і гадки не мав, і всім присутнім не лишалось нічого іншого, як покірно схилити голови.

— Проте чи не алкоголь підніс його на цю хвилю?

— Повернімось до того, з чого