read-books.club » Фантастика » Зоряний єгер 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний єгер"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зоряний єгер" автора Григорій Євгенович Темкін. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 72
Перейти на сторінку:
відповів я, відштовхуючи його.

З рукавички між вказівним і середнім пальцями вискочив ствол бластера. Тепер останній рух — ледь стиснути кулак.

Але я недооцінив Сааді. Перш ніж я встиг вистрілити, Набіль опинився в мене за спиною і…

Захисне поле костюма відгороджує людське тіло від усього, крім людського тіла. Це необхідно: у космосі трапляється всяке, і товариш, якщо треба, повинен зуміти надати першу допомогу: розстебнути одяг, дати ліки, зробити масаж серця… Рука в рукавичці буде зупинена полем, але гола рука безперешкодно дійде до автоматичних застібок костюма. Цієї обставини я не врахував у своїх мудруваннях, але, як видно, врахував Набіль Сааді.

… Засукана по лікоть волохата рука професора промайнула у мене над головою. Озеро спалахнуло перед очима, немов наднова зірка, і розсипалося на кольорові танцюючі кільця. Я знепритомнів, можливо, на декілька секунд. Отямившись, я побачив у руках у Набіля Сааді мій шолом. Я зрозумів, що програв, хоча й розгадав таємницю вбивства.

І того разу, сімнадцять років тому, Набіль підкрався до Бурцена й Аніти, оглушив їх по черзі ударом голого кулака, оскільки сили йому не позичати. Відтак зняв шоломи й зіштовхнув астронавтів у озеро, про властивості якого вже знав… Тепер моя черга… Але гіперграма моя дійде, я гину недаремно…

Ані сил, ані сенсу чинити опір далі не було.


У небі над Мегерою продовжували свою нескінченну плутанину два сонця — Червоне й Жовте — і чотири супутники — кам’яні безживні місяці. Стихії володіли планетою неподільно двадцять п’ять сезонів у році з двадцяти шести. І лише на один сезон знехотя передавали свої права Розумові, що прокидався. Нечисленні мислячі озера з цікавістю оглядали, обмацували телепатичним арканом планету, обмінювалися враженнями. Їхні думки були про візит прибульців, кортіло дізнатися про них і зрозуміти. Розумові ставало тісно у двадцять шостій порі року…


ЕПІЛОГ

Всім своїм виглядом — кошлатими насупленими бровами, носом, сварливо навислим над нижньою половиною обличчя, підібганими губами — Таламян виражав невдоволення. Він заявив:

— Я вами невдоволений, Олексо Васильовичу. Ви дозволили вашим фантазіям завести вас надто далеко. Ну гаразд, я ладен зрозуміти, що у вас промайнула думка про зв’язок загибелі людей на чужій планеті зі злочином. Але ви її, цю нікчемну думку, не лише не викинули, ви її перетворили на робочу гіпотезу, поставили під сумнів порядність таких людей, як доктор Олена Бурцен, капітан Масграйв, професор Сааді…

Олекса Санкін сидів у кріслі напроти Головного і не підводив очей.

Набіль Сааді великодушно погодився детективні завихрення Олекси не розголошувати й обіцяв забути, тому всім необізнаним було відомо лише те, що Сааді й Санкін провели блискучу розвідку планети Мегера, виявили унікальну мислячу субстанцію і встановили з нею контакт.

Перемовини з Озером почалися того-таки пам’ятного й багатого враженнями дня. Олекса, котрий зовсім уже було розпрощався з життям, зі здивуванням виявив, що його голова — в шоломі! Зате Сааді сидів на землі з голою головою, і його шолом валявся в траві. Спочатку Олекса подумав, що Абу-Фейсал з’їхав з глузду або впав у транс, загіпнотизований хижаком. Відтак помітив, що погляд професора, спрямований на Озеро, цілком осмислений, а губи шепочуть якісь слова. Олекса прислухався, але нічого не розібрав: Сааді бурмотів беззвучно.

До Олекси нараз дійшло, що Набіль не збирався його вбивати. Удар по потилиці був єдиним засобом зупинити його нестриманий порив. Олекса подивився на спокійне Озеро і зважився. Розстебнув застібку шолома й відразу зажмурився, засліплений лавиною образів, що ринули в мозок.

У деяких символах Олексі вгадувалися мегеріанські тварини, але більшу частину зображень зрозуміти було годі. І проте контакт із позаземним інтелектом усе ж виник! Озеро, яке він мало не знищив пострілом бластера, розмовляло, намагалося знайти з ними спільну мову!

Їм нечувано пощастило. Цілком випадково гіперліт закинув Санкіна й Сааді на Мегеру саме тоді, коли наближався Двадцять шостий сезон — єдиний час, коли Озеро ставало розумним. Професор порівнював це зі звичайним людським сном у масштабі річного циклу, з тією лише різницею, що ми, люди, просипаємо в році десь чверть життя, але спимо з перервами, а Озеро спить майже дев’яносто відсотків часу, і підряд.

Якими категоріями мислить Озеро, ні Олекса, ні Сааді не зрозуміли, та й не сподівалися зрозуміти за єдиний день Контакту. Цим займатимуться сотні вчених, і важко сказати, коли стане можливим осмислений діалог. Але дещо дослідники зуміли зрозуміти: наприклад, що Озеро не самотній мислячий представник планети, що є ще й інші Озера на Мегері… Період розумності їх триває всього один сезон, коли природа дозволяє не турбуватися ні про їжу, ні про енергію. Пізніше, коли змінюються кліматичні умови, Озеро неохоче покидає свою розумну іпостась: ще декілька днів бореться, намагаючись утримати думки, що розбігаються, і не помічає, як повертається в хижий стан.

У такий перехідний час і опинилися на березі озера Бурцен та Декамповерде. Вони уловили останні обривки думок Озера, повідомили про них на форстанцію й вирішили продовжити спостереження. Астронавти стали жертвами, але не інопланетного інтелекту, а вже бездумного, зажерливого хижака.

Санкін і Сааді застали прикордонний період Мегери, що передував станові Розуму. Озеро переходило з хижої стадії в розумну. І коли б не тверда важка рука Сааді, що останньої миті втримала Санкіна від непоправного кроку, жертвою нерозуміння цього разу міг стати мислячий представник чужої планети.

— Я помирився з Сааді, — сказав Олекса Таламянові. — Він більше не ображається…

— Це зрозуміло, — гмикнув редактор. — Набілеві Сааді віддали належне всі представники роду людського… Але як ви збираєтеся порозумітися з іншими?

— Хто ж інші? — здивувався Олекса.

Про деталі його стихійного розслідування справді знали лише двоє: Сааді — але з ним питання вже залагоджене, і Таламян, якому виконавчий форстанційний кібер дав гіперграму, не

1 ... 28 29 30 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний єгер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний єгер"