Читати книгу - "Смак заборони"

страшенно заздрить, що вона в цій своїй приморській глибинці марніє з нудьги, що вона просто мріє виявитися на моєму місці, а я сичала, що він збожеволів і що від сексу дах таки їде. Зрештою, він сказав таке: кому-кому, а вже мені, в усякому разі, має бути відомо, що дівчатка в 11–12 років граються не тільки з ляльками. І на наступний вибух з мого боку: чому Зінка стерво, чому? — заявив:

— Тому що я не люблю, коли мені ставлять багато запитань.

За якийсь час я знову повернулася до нього, доторкнулась до ліктя:

— Ти мені краще розкажи, чим займаєшся у вільний від любові час.

— Я комерсант.

— А точніше?

— У мене своя фірма.

— А ще точніше?

— Я звільнив майже всіх співробітників, зосталися лише обрані, найкращі, ті, чиї інтереси жодним чином не стикаються. У нас панують цілковита гармонія та взаєморозуміння. Ніхто ні від кого не залежить, ніхто нікого не дратує, і всі дуже працьовиті люди, — він замислено стис губи, зробив плавний жест рукою, — вміють думати, і, головне, люблять працювати. Повна ідилія краща за дружбу якоюсь мірою. У нас чудовий офіс — спортивний зал, душ, у кожного свій кабінет із комп’ютером та іншим устаткуванням. Є відик. Якщо мало роботи, фільми дивимося. У нас дуже багато цікавих касет.

— Це все дуже добре. А ти можеш розкрити таємницю вашого профілю?

Він глянув на мене крізь щойно надягнуті темні окуляри, які відразу з’їхали на середину носа:

— Горілку продаємо.

— Горілку?

— Здебільшого.

— А ще?

— А ще… Ну, ще до нас приходять жінки, матері приводять дівчаток, ми з ними займаємося. Розвиваємо їх, навчаємо рухатися, танцювати. У нас, можна сказати, лабораторія. Із найзакомплексованіших, зацькованих, кволих створінь ми робимо майже фатальних жінок.

— Ах, жінок, — я криво посміхнулася. Щось подібне я вже чула від нього й позаторік.

М-да. Продаємо горілку й спокушаємо малолітніх. Весело живемо, Шурко!

— Ось ти мені все локшину вішаєш, а я давно хочу в тебе про дещо довідатися.

— Я сама увага.

— Якого дідька ти розповіла Зінці ВСЕ? Знаєш, наші з тобою стосунки торік якось не дозволяли підлити ще оливи у вогонь, але зараз ти вже зміркувала, що так робити не можна? — він витримав класичну паузу, по тому рвучко подався уперед, — і, як ти розумієш, кримінальний кодекс, усі ці параграфи на їхньому боці. І якщо хтось довідається, — яке-небудь особливо недотрахане стерво, — то буде цілковита жопа.

— А мені що, — буркнула я, — взагалі, я ще незаймана й знати нічого не знаю.

— Та припини. Мені насамперед тебе шкода. А якщо хочеш напаскудити, то в тебе нічогісінько не вийде.

— Ти такий упевнений?

— Так. Тому, що ось він — я. І мене, щоб ти знала, турбує вся ця історія тільки тому, що мене турбує твоє життя.

— Ах, як зворушливо, — я не дуже вдало передражнила його.

— І після чергової такої витівки з одкровеннями, цілком можливо, що все лайно, в остаточному підсумку, буде вилите на тебе ж таки.

Я мовчала.

— Саме тому нікому й ніколи не говори будь-чого про своє життя за кадром. А особливо тепер — торік була Ліка, теж чимале стерво, і вона, що б ти не казала, тримала тебе на повідці, як і татусь. Тільки його повідець був дуже короткий, а вона час від часу послабляла свій і створювала для тебе ілюзію волі. Але тепер, бачу, ситуація сприятливіша, і…

— Ні, несприятливіша. Незабаром приїде моя сестричка, й ти побачиш, що таке ходячий монумент цноти.

— Сестра — не мачуха. Загалом, побачимо. Все життя попереду. І запам’ятай: ти не повинна нікому нічого казати. Заради Бога — мовчи. Ти тільки подивися на себе… Ще буквально рік — і якщо ти підеш не тим шляхом… Ти перетворишся на пересічну дівку з низкою вад. У тебе схильність до целюліту. Я вже зараз усе бачу. І цій Зінці — послухайся моєї поради — скажи дівчиськові, що я відіслав тебе на три веселі літери, до чортів подалі. І якщо приходиш — то без неї. Вона, між іншим, весь цей час за нами з пірсу спостерігала. Тож прислухайся до моєї думки про неї. Вона дурна-дурна, та хитра.

Ну, а потім ми заговорили про моє київське життя. І я брехала безтурботно та з задоволенням.

Раптово на півслові (таємничий гуру під псевдонімом «Едик» саме розкривав мені принади тантричного сексу. Кіностудія Samarkandova Pictures, у головній ролі А. Самаркандова, сценарій і режисура А. С.):

— Дивися, Зінка сюди йде.

— Нам уже додо-му-у-у треба! — з незадоволеною гримасою пропхинькала вона, стаючи біля поруччя. Підійти ближче (вистачило клепки) не наважилася.

— Зараз, авжеж, ще 5 хвилин… І ще 5 у зоні безпеки, 3 для виготовлення сонного вигляду й 10 на доріжку. А ти йди позагоряй — ондечки вся дупа мокра!

Вона прогугнявила щось у відповідь, відвернулася й почала спостерігати за тими, хто купався внизу.

— Дивися, зараз ми зробимо невеличкий тест, — сказав Альхен.

— Де?

— Із нею. Зараз я пошлю їй енергію ян-ци. Це сексуальна енергія. Пам’ятаєш, я розповідав тобі?

— Так. А мені ти теж посилав?

— Звичайно.

— І що?

— І нічого. Ти чомусь взагалі ніяк не реагуєш. Навіть дивно.

— А як я повинна реагувати?

— Дивися.

Зінка почала неуважно чухати свій мокрий зад у сірих «велосипедках».