Читати книгу - "Айвенго (укр)"

Слуги, яким заважала поклажа, здивовані й перелякані долею своїх панів, навіть не чинили опору; леді Ровена, яка їхала в центрі загону, і єврей з дочкою, що були в тилу, також потрапили в полон. З усього загону одному тільки Вамбі вдалося врятуватись. Він виявив при цьому набагато більше мужності, ніж ті, що вважалися розумнішими за нього. Блазень заволодів мечем одного із слуг і, розмахуючи ним, змусив нападників відступити, а потім зробив сміливу, але марну спробу пробитися на допомогу Седрикові. Переконавшись, що це неможливо, Вамба вибрав хвилину, скочив з коня і сховався в кущах.

Утім, опинившись у безпеці, хоробрий блазень кілька разів зупинявся в нерішучості, роздумуючи, чи не краще повернутися і розділити долю свого пана, до якого був щиро прив'язаний. Раптом він почув близько від себе голос, що обережно й тихо промовив: «Вамбо!» Тієї ж миті собака, у якому він одразу впізнав Фангса, кинувся до нього.

— Гурте! — відповів Вамба також пошепки. І свинопас негайно став перед ним.

— Що це значить? — спитав Гурт поспіхом. — Що там за лемент і стукіт мечів?

— Звичайна річ, — відповідав Вамба, — усіх забрали в полон.

— Кого забрали? — вигукнув Гурт нетерпляче.

— Нашого пана, і леді Ровену, і Ательстана, і Гундиберта, і Освальда… усіх!

— Господи, змилуйся! — вигукнув Гурт. — Як же вони потрапили в полон і до кого?

— Наш хазяїн одразу встряв у бійку, — продовжував блазень. — Ательстан не встиг, а інші й поготів. А забрали їх чорні маски й зелені каптани. Тепер усі вони лежать зв'язані на зеленій траві, немов дикі яблука, на кшталт тих, що ти трусиш у лісі на годівлю своїм свиням. Навіть смішно, їй-бо! Я б сміявся, якби не сльози! — сказав чесний блазень, роняючи сльози невдаваного горя.

На обличчі Гурта відбилося сильне хвилювання.

— Вамбо, — сказав він, — у тебе є зброя, а хоробрості в тобі виявилося більше, ніж розуму; нас із тобою тільки двоє, але раптовий напад сміливих людей може багато що змінити. Ходімо!

— Куди й навіщо? — спитав блазень.

— Виручати Седрика.

Тільки-но блазень зібрався послухати товариша, як перед ними з'явився чоловік, котрий наказав їм зупинитись. Судячи з його одягу та озброєння, Вамба спочатку сприйняв його за одного з розбійників, що взяли в полон Седрика. Однак на ньому не було маски, і по розкішній перев'язі з чудовим мисливським рогом, спокійному поводженні та владному голосу Вамба одразу пізнав того самого йомена на ймення Локслі, що здобув перемогу на змаганні стрільців.

— Що значить цей галас? — запитав незнайомець. — Хто насмілюється чинити грабіж та насильництво в цих лісах?

— Придивися краще до їхніх каптанів, — відповідав Вамба, — надто вже схожі вони на твій власний, як два зелених стручки гороху один на один.

— Про це я зараз дізнаюсь, — сказав Локслі, — а вам наказую не сходити з місця, поки я не повернусь. І вам, і вашим панам буде краще, якщо ви послухаєтесь мене. Тільки спершу треба прибрати такого вигляду, щоб стати схожим на цих грабіжників.

По цих словах він зняв із себе перев'язь із рогом, зірвав перо зі своєї шапки і все це передав Вамбі. Потім витяг із сумки маску, надів її і, повторивши наказ не рушати з місця, пішов на розвідку.

За кілька хвилин йомен повернувся.

— Друзі мої, — сказав він, — я зараз побував у тих молодців і тепер знаю, що вони за люди і куди прямують. Я думаю, що вони не збираються убивати своїх бранців. Нападати на них утрьох було б просто божевіллям: це справжні, воїни, і, як люди досвідчені, вони розставили вартових. Та я сподіваюсь зібрати таку дружину, що може їх здолати, попри будь-які перестороги. Ви обидва слуги, і, як мені здається, віддані слуги Седрика Сакса — захисника англійських вільностей. Знайдеться чимало англійських рук, щоб виручити його з біди. Ідіть за мною.

Він швидко пішов уперед, а свинопас і блазень мовчки рушили за ним. Однак Вамба не міг довго мовчати.

— Здається мені, — сказав він, розглядаючи перев'язь і ріг, які тримав у руках, — що я сам бачив, як летіла стріла, яка виграла цей славний приз, і було це зовсім недавно.

— А я, — сказав Гурт, — готовий поклястися своїм спасінням, що чув голос того доброго йомена, котрий виграв приз.

— Любі друзі мої, — звернувся до них йомен, — тепер не час допитуватись, хто я і звідки. Якщо мені вдасться виручити вашого хазяїна, ви по справедливості вважатимете мене своїм кращим другом. А як мене звуть, і чи дійсно я вмію стріляти з лука краще за пастуха, і коли я люблю гуляти, вдень чи вночі, — усе це вас не обходить, а тому краще не ламайте собі над цим голову.

— Ну, потрапили ми в левову пащу! — пошепки сказав Вамба своєму товаришеві. — Що тепер робити?

— Тсс! Помовч, заради Бога! — відповів Гурт. — Тільки не розсердь його своєю дурною балаканиною і побачиш, що все закінчиться благополучно.

Слуги Седрика, ідучи слідом за своїм таємничим провідником, години за три прийшли до невеликої галявини серед лісу, у центрі якої величезний дуб простягав в усі боки свої могутні гілки. Під деревом на траві лежало четверо чи п'ятеро йоменів; поблизу, освітлений сяйвом місяця,