Читати книгу - "Таємна вечеря"

Перевдягання душ. А душі ж — голі, Як в морзі... Але те вже — не до столу. Бо що це ми і справді завели? Уже й Шевченкові до кольок смішно: Мовляв, зійшлися начебто ж... колишні, А й досі не сідають за столи? II Ану-м, стинай «московській» яничарці Голівку з пліч, та булькнем в три стволи! То що, колеги, вдаримо по чарці За те, що ви живі... колись були? ...За п’ятою оплачемо Вкраїну. Та зчинимо гризню за булаву, І спишемо недолю і руїну На клятих інородців та Москву. А як не стане вранці похмелиться (Ще й сало закотилось у траву), Одне одному вцідим по мазницях І пошлемо когось... по мирову. Під щедрим кумпанійським Водолієм Ми знову зберемося за столи. І десь, на третій, раптом прохмелієм: Чи ми жили, чи просто... відбули? ...Та вихор знявся — і пішло кружляти Перевдягання душ і тілесе. І хтозна: вус чи бороду чіпляти, Чи — про випадок — вкупі те і се. Кому годити і кого судити — Не добереш без пляшки і... Москви. То краще наливайте вже, сусіде, Та й почнемо із першої глави.

І — разом:

Ану-м, стинай «московській» яничарці Голівку з пліч, та булькнем в три стволи! То що, колеги, вдаримо по чарці За те, що ви живі... колись були? Сурми совісті
...І весело ж допродують, лукаві, Минувшину святу. За півціни: Зорю Героя і Солдатську Славу Із медальйоном смертним старшини. Скипає пам’ять від ганьби і болю... І серед ночі, в сизім тумані, З архангельською віщою трубою Встає сурмач, убитий на війні. Скликає тужно на Велику Раду З усіх фронтів — полеглих од меча. І шерхне шепіт над полками: «Зрада», І рветься крик із горла сурмача: «За що ж ми, браття, голови зложили? Невже