Читати книгу - "Забути неможливо зберегти"

– Тобто?…

– От цікаво, чи розумієте ви, на якому основоположному принципі тримається хоч легендарна італійська мафія, хоч тутешня сучасна?

– На свавіллі, – висловив припущення Олег.

«Мушкетери» продемонстрували легке розчарування такою відповіддю, Портос же повчально мовив:

– Порядок! Порядок і розподіл ролей – от на чому все тримається. А «бєспрєдєльщиків» різних вони терпіти не можуть ще більше, ніж от ми з вами, бо «бєспрєдєльщики» порушують сформований порядок речей, заважають всім спокійно жити. Патрач саме й був, у певному сенсі, «бєспрєдєльщиком», оскільки, взявшись перевозити, що скажуть…

– Стоп! Хотілося б уточнити, що ж він перевозив? Це приблизно, як Джейсон Стейтем, якого всі чомусь називают Стетхемом,[26] у кінотрилогії «Перевізник», чи?…

– «Чи», – спокійно заперечив Портос. – Власного автомобіля у Патрача ніколи не було, тому його можна назвати не перевізником, а, скоріш, кур’єром. Та це, у принципі, несуттєво.

– А вантажі?… – не вгамовувався Олег.

– Ви довідаєтеся про все вже незабаром, буквально через пару днів… Отож, ставши кур’єром, Патрач забезпечив собі гарний кавалок хліба, але доволі прісний. Мотатися по країні туди-сюди при тому, що ніхто тебе не ризикує зачіпати – заняття, загалом-то, виснажливе й досить одноманітне. А йому так хотілося адреналіну, до регулярних викидів якого звик за час занять вільною боротьбою! І що тут поробиш?! Зрозуміло, можна навмисно, у показовому порядку нариватися на неприємності під час своїх поїздок. Але якби з посилками сталося щось негарне, Патрачеві було б довіку не розплатитися зі своїми босами…

Тому він пішов іншим шляхом: почав брати «ліві» замовлення не за профілем своєї діяльності. Наприклад, якщо когось потрібно було побити до втрати пульсу, а ще краще скалічити, руки-ноги переламавши, – він викликався зробити це. Однак для подібних справ у бандюков є інші люди. Нема чого кур’єрові виконувати чужу роботу, образно кажучи! Патрач не раз одержував попередження, щоб не пхався, куди не треба – і однаково раз за разом порушував межі дозволеного.

– Чи вірно я зрозумів, що зарізавши мадам вербувальницю, він уже вкотре припустився кричущого порушення меж дозволеного, за що його й забили на смерть? – спитав Олег.

– Саме так. Попри численні попередження, не відгукнутися на якусь ласу пропозицію він не міг. По-перше, замовник наполягав не просто на силовому «вихованні» жертви, а саме на вбивстві – таке з Патрачем сталося вперше. По-друге, грошики пообіцяли пристойні – а грошву він любив. З іншого боку, босам осточортіло, що цей моральний вилупок постійно займається силовими покараннями. Окрім усього, нерозсудливість Патрача могла привернути до його особи зовсім непотрібну увагу ментів, які були не в курсі темних справ його босів.

– Ви хочете сказати, що є й такі менти, які в курсі?…

– Не клей із себе дурника! – презирливо пхикнула д’Артаньян. – Всі газети тільки й пишуть наввипередки про «перевертнів у погонах».

Олег тільки потилицю почухав, Портос між тим продовжив:

– Складно уявити, який скандал стався б, якби кур’єра взяли під час чергової поїздки з довіреною посилкою в руках!.. А тут остання витівка – уже не просто побиття, а вбивство вербувальниці! Так що не варто дивуватися, що Патрача нарешті ліквідували: пустивши кров нашій мадам, померти інакше він уже не міг. Зрештою, бандюкам легше знайти нового кур’єра, ніж постійно ризикувати зі старим. Але Патрач ніколи особливим розумом не вирізнявся, отож і не зміг прорахувати таку нескладну ситуацію. За що й поплатився своєю дурною макітрою.

На якийсь час у кімнаті запала тиша, що порушувалася тільки легеньким гудінням заснулого комп’ютера. Нарешті заговорив Олег:

– Ну що ж, головне я зрозумів. Щоправда, залишається ще маса нюансів на кшталт того, хто виступив замовником убивства мадам вербувальниці, яким чином він вийшов на Патрача Тринадцятого, а не на когось іншого, чому вирішив звернутися саме до нього й таке інше.

– Вкотре запевняємо, що наближаємося до фіналу, а тоді ви довідаєтеся про всі найцікавіші подробиці, – чемно мовив Атос. Араміс же додав:

– За технічну частину нашого маленького проекту відповідаю я, тому зі свого боку…

– Добре, добре, укотре вірю, – погодився Олег. – Але просвітіть мене, коли ж настане нарешті цей самий фінал?

– А от просто зараз, – спокійно мовив геній технічних наук і смикнув мишку, щоб розбудити комп’ютер.

– Що, просто от зараз?!

– Ну так! А хіба ви проти, шановний пане власкор?

– Зовсім навіть не проти, скоріше навпаки…

– А тому негайно повідомляємо про початок останньої фази нашої маленької, але вкрай корисної для суспільства справи…

Голос Араміса зробився награно-лиховісним, коли він вимовив:

– Отже, повідомляю про початок останньої фази під кодовою назвою «Стоп наркотик!»

Після чого зовсім зненацька увімкнув медіаплеєр, і з комп’ютерних динаміків полинула однойменна концептуальна пісня Доктора Александрова: