Читати книгу - "Нічний цирк"

Селія струшує головою й каштанові кучері темнішають, стаючи смоляно-чорними, як воронове крило.

— Надзвичайно! — бурмоче собі під ніс Чандреш.

Селія лише всміхається.

Чандреш рвучко рушає до сцени, злітаючи східцями за два кроки, і оглядає сукню з усіх можливих кутів.

— Дозвольте? — каже він, перш ніж обережно торкнутися тканини спідниці.

Селія киває. Це безсумнівно чорний і білий шовк із м’яким переходом сірого кольору. Видно навіть, як сплітаються волокна.

— Чи пробачите ви мою допитливість, якщо я поцікавлюся, що сталося з вашим батьком? — питає Чандреш, не відводячи очей від сукні.

— Не варто вибачатися, — каже Селія. — Одна з його витівок пішла не так, як він планував.

— Яка втрата, яка втрата, — бурмоче Лефевр, задкуючи на крок. — Міс Вовн, чи може вас зацікавити пропозиція працевлаштування в цілком унікальному проекті?

Чоловік клацає пальцями, і знову з’являється Марко з блокнотом. Хлопець зупиняється за кілька кроків від дівчини й уважно вивчає її сукню й волосся, а потім у зворотному напрямку, надовго затримавши погляд на обличчі.

Перш ніж вона відповідає, над залою лунає каркання ворона, котрий досі сидить на балконі й допитливо розглядає все, що відбувається внизу.

— Хвилиночку, — каже Селія. — Рукою вона робить ледь помітний жест у бік ворона. У відповідь птах знову каркає і схоплюється з місця. Він летить, розправивши широкі крила, і з кожним змахом набирає швидкість. Потім рвучко падає вниз, летить просто на Селію, наближається до сцени, не збавляючи швидкості. Коли він врізається в дівчину шквалом чорного пір’я, Чандреш відстрибує вбік, мало не збивши з ніг Марко.

Потім птах зникає. Від нього не залишається жодної пір’їнки, а Селія стоїть на сцені, знову вбрана в чорно-білу сукню й застібнутий на всі ґудзики чорний жакет.

Навпроти сцени починає аплодувати мадам Падва.

Селія вклоняється і, скориставшись нагодою, підіймає зі сцени свої рукавички.

— Вона досконала, — зауважує Чандреш, витягаючи з кишені сигару. — Абсолютно досконала.

— Так, сер, — погоджується за його спиною Марко. Записник у нього в руках дещо тремтить.

Чарівники, що чекають на свою чергу у фойє, незадоволено буркотять, коли їм дякують за витрачений час і ввічливо відмовляються від їхніх послуг.

Лондон, квітень 1886

— Вона занадто хороша, аби виступати перед натовпом, — каже Чандреш. — Дівчина просто мусить мати власне шатро. Ми можемо, скажімо, розставити стільці по колу, і глядач залишатиметься в самому центрі подій.

— Так, сер, — погоджується Марко, граючись записником і пробігаючи пальцями по сторінках, котрі ще кілька хвилин тому були крилами.

— Що з тобою не так? — цікавиться Чандреш. — Ти білий як смерть. — Вони залишилися на сцені вдвох, і його голос відлунює в порожньому театрі. Мадам Падва відтягла Селію вбік і тепер засипає її запитаннями щодо суконь і модних зачісок.

— Зі мною все гаразд, сер, — каже Марко.

— Ти маєш жахливий вигляд, — веде далі Чандреш, димлячи сигарою. — Іди-но додому.

Марко зводить на нього здивований погляд.

— Сер, залишилося багато паперової роботи, що її необхідно виконати, — заперечує він.

— Якщо ви наполягаєте, сер.

— Наполягаю! І позбудься цього натовпу за дверима. Немає потреби гаяти час на споглядання костюмів і мантій, якщо ми вже й так знайшли когось набагато цікавішого. До того ж я б сказав, що вона дуже приваблива, якщо когось більше цікавлять такі речі.

— Поза сумнівами, сер, — зголошується Марко, і на його обличчі зацвітає рум’янець. — Тоді до завтра. — На прощання він киває, мало не кланяється, крутиться на підборах і рушає до фойє.

— Не знав, що ти так легко знічуєшся, Марко, — кричить йому вслід Чандреш, але хлопець не обертається.

Марко ввічливо відмовляє ілюзіоністам у фойє, пояснюючи, що посаду вже зайнято, і дякуючи їм за витрачений час. Жоден із них не помічає, що в хлопця тремтять руки й що він так міцно стискає ручку, що аж кісточки побіліли. Не помічають вони й того, як ручка в його кулаці розламується на дві частини й чорне чорнило тече зап’ястям.

Коли фокусники розійшлися, Марко збирає свої речі й витирає об чорне пальто брудну від чорнила руку. Надіває капелюх-котелок і виходить із театру.