Читати книгу - "Нічний цирк"

Марко випускає ручку.

— Чарівник Просперо? — Чандреш прибирає ноги із сидіння й нахиляється вперед, витріщившись на Селію так, наче тепер перед ним знаходиться зовсім інша людина. — Ваш батько — Чарівник Просперо?

— Був, — пояснює Селія. — Він... відійшов минулого року.

— Співчуваю вашій утраті, люба, — втручається мадам Падва. — Але, заради Бога, хто такий той Чарівник Просперо?

— Лише найвидатніший ілюзіоніст усіх часів, — каже Чандреш. — Багато років тому я намагався влаштувати його вистави, коли тільки мав змогу. Абсолютний геній, він міг зачарувати будь-яку публіку. Ніколи не бачив когось, хто був вартий хоча б його нігтя, ніколи.

— Йому було б приємно почути це, сер, — каже Селія й кидає короткий погляд у бік затінених куліс.

— Я частенько казав це йому, хоча ми й не бачилися роками. Якось ми добряче набралися з ним у пабі й він почав розповідати про те, що потрібно виходити за межі буденного уявлення про театр, винаходити щось надзвичайне. Йому б точно сподобався мій задум. До дідька прикро. — Він важко зітхає та хитає головою. — Що ж, розпочинаймо, — каже він, відкидаючись у кріслі та зацікавлено розглядаючи Селію.

Марко, який уже знову тримає ручку в руці, повертається до запитань.

— В-ви можете виступати не лише на сцені?

— Так, — погоджується Селія.

— Чи можна роздивитися ваші ілюзії з якогось кута?

Селія всміхається.

— Ви шукаєте чарівника, котрий може виступати посеред натовпу? — питає вона в Чандреша. Чоловік киває. — Розумію, — каже дівчина. Одним непомітним рухом вона підіймає зі сцени жакет і кидає його в залу. Замість того щоб упасти, він злітає вгору й розправляє зморшки. Ураз шовкові брижі перетворюються на чорне блискуче пір’я, рукава стають великими пурхаючими крилами, і неможливо зауважити мить, коли одяг перетворюється на ворона. Птах злітає над червоними оксамитовими кріслами й ширяє над балконом допитливими колами.

— Вражає, — зізнається мадам Падва.

— Якщо лише він не ховався в тих велетенських рукавах, — бурмоче Чандреш. На сцені Селія наближається до Марко.

— Чи можу я позичити це на кілька хвилин? — питає вона, показуючи на записник. Хлопець вагається, перш ніж віддати його чарівниці. — Дякую, — каже дівчина й повертається на центр сцени.

Вона навіть не глипає оком на список запитань, виведений чітким почерком, а одразу кидає блокнот угору, і в повітрі він, кілька разів змахнувши білими сторінками, перетворюється на голуба. Птах розправляє крила й петлясто літає над залою. Побачивши його, ворон хрипло каркає з балкону.

— Ха! — вигукує Чандреш, одночасно маючи на увазі й появу голуба, і вираз Маркового обличчя.

Голуб повертається до Селії та м’яко сідає їй на простягнуту руку. Дівчина гладить птахові крила та знову підкидає його в повітря. Він злітає лише на кілька метрів над її головою, і ось крила вже знову стають сторінками, а записник швидко падає вниз. Селія ловить його однією рукою й віддає Марко, котрий тепер видається на кілька відтінків блідішим.

— Дякую, — усміхаючись, каже Селія. Марко розсіяно киває, не дивлячись на дівчину, і швидко повертається на місце.

— Пречудово, просто пречудово! — вигукує Чандреш. — Це мусить спрацювати. Це точно мусить спрацювати. — Він підводиться з місця, протискається між рядами крісел і починає задумливо походжати між оркестровою ямою й рампою.

— Залишається подумати про її вбрання, — каже зі свого місця мадам Падва. — Я гадала, що нам знадобиться офіційний костюм, але вона, як на мене, могла б виступати й у сукні теж.

— Які костюми ви маєте на увазі? — питає Селія.

— У нас є кольорова гама, якої ми мусимо дотримуватися, люба, — пояснює мадам Падва. — Чи, радше, це гама без кольорів. Лише чорний і білий. Але в абсолютно чорній сукні ви матимете вигляд, наче на погребі.

— Розумію, — каже дівчина.

Мадам Падва підводиться й рушає вздовж рядів, туди, де тупцює Чандреш. Вона шепотить йому щось на вухо, і чоловік на мить відводить погляд від дівчини, щоб порадитися з балериною.

Ніхто, крім Марко, не дивиться на Селію, поки та терпляче й нерухомо стоїть на сцені. Раптом її сукня починає дуже повільно змінюватися.

Починаючи від декольте й розтікаючись, наче чорнило, донизу, зелений шовк змінює колір на похмурий, чорний як ніч.

Марко вражено хапає ротом повітря. Чандреш і мадам Падва обертаються на звук і помічають лише, як чорний, мов галка, пруг сукні раптом стає білосніжним, і більше немає жодного натяку на те, що шовк колись був зеленим.

— Що ж, це спрощує моє завдання, — каже мадам Падва, не приховуючи захоплення в погляді. — Хоча я зробила б колір волосся на один