Читати книгу - "В тіні янгола смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Андрій під’їхав до товариша й по-братськи поклав руку на плече.
— Втомився ти, Степане. Ну та нічого, поживемо в Гапки, відпочинемо трохи, а там знов на Січ!
Але Бородавка лише зітхнув і похитав головою.
Коник і Вітряк почувалися ніяково і знічев’я оглядалися по сторонах.
— Може, нам краще в кущі? — нарешті видав Коник. — Людей багато…
— Ще чого! — заперечив Андрій. — До хати і за стіл! У кущі! Усі люди в полі, кому ви треба!
І дійсно, на вулицях села було порожньо. Під’їжджаючи до Гапчиної хати, усі ще здалеку запримітили двох коней, прив’язаних до тину, та довгочубого сивого козака, що сидів на порозі і курив люльку.
— Свириде! — вигукнув Бородавка, зістрибуючи з коня. — Яким вітром?
Той встав і вклонився.
— Лихим. Побратима Явтуха привіз.
— А що сталося? — запитав Андрій.
— Ледве живого привіз, — відповів козак, — дві кулі його знайшли, і шаблею по голові дісталося.
— Так як же це? — здивувався Бородавка. — Війни ж немає! Де?
Свирид насупився.
— Козаки в море ходили.
— Без кошового? — здивовано вигукнув Андрій, і собі спішуючись.
— Вирішили пошарпати береги Анатолії, — продовжив Свирид, — вийшли в море, а сатана, не дочекатися б йому дітей своїх, шторм на морі вчинив. Чайки наші розкидало, чимало потопило, а решту до берега прибило, як-от нашу з Явтухом. На Січ добиралися суходолом і наскочили на татар. Ледве пробилися. Явтуха поранили, ну я його до Гапки і привіз. Вона там над ним зараз чаклує, а мені сказала, щоб молився.
— От сучі діти! — розійшовся Бородавка. — Я розумію, молодь!.. Але ви?! Старі шкапи! Ай-я-яй!
— Чого вже там, — відмахнувся Свирид і знову заходився забивати люльку. Андрій і Степан увійшли до хати. На лавці лежав Явтух. Весь блідий, змарнілий, на чубі згустки запеченої крові. Гапка промивала страшну рану над скронею.
— Боже помагай, Гапко, — привіталися козаки. — Як він?
Гапка забрала з чола пасмо волосся.
— Треба дістати кулі… Степане, ти, здається, на цьому знаєшся?
Характерник кивнув.
— Тоді не гай часу, він дуже ослаб.
Але Степан уже скинув каптан і закатав рукава. Андрій стояв поруч.
— Горілки, Гапко, і води гарячої! — скомандував він.
— Усе вже готове, — відповіла за Гапку баба Галя, виглянувши з-за фіранки коло печі.
— Тоді з Богом! — сказав старий характерник, дістав з торби інструменти і взявся за Явтуха.
— Що там за бійка в корчмі була? — мовби між іншим запитала Гапка.
— Та так, була, — ухильно відповів старий характерник.
— Через мене?
— З чого ти взяла? — вдаючи байдужість, запитав він не відриваючись від діла.
— Приходила дружина Стецька, принесла яйця і молоко. З чого б це?
Перша куля дзенькнула об підлогу.
— їхала б ти, Гапко, в Дніпровий. Місце там гарне, та й хутір заново обживати треба… — сказав Андрій.
Гапка глянула на козака. Її очі були повні сумніву й надії.
— Я подумаю, — тихо мовила вона.
— Подумай.
Запала тиша. Бородавка «чаклував» уже над плечем Явтуха. Той тихо стогнав, обличчя його смикалося від болю, руки і ноги тремтіли.
— Терпи, брате, ще трохи, — приказував старий характерник, вправно працюючи щипчиками. — Ми ще з тобою ох як погуляємо!
І ось друга куля теж дзенькнула на підлогу.
— Андрію, подай торбу! — сказав Степан. — Тепер одна надія на Бога… Але Явтух козак дебелий.
Пораненого козака перев’язали, приклавши до ран зілля. Свирид усе так же сидів на порозі і нервово потягував люльку.
— Ну що? — підводячись, запитав він, коли характерники вийшли з хати.
— Живий, — відповів Бородавка, — а там як Бог дасть.
— На Січі оголосили збір, — тихо мовив Свирид, — відправили гінців до Києва за кошовим. Буде похід.
— Чуєш, Сивий? — Бородавка повернувся до Андрія. — От і маєш тобі. От і відпочили.
Гапка теж почула це і лише гірко зітхнула. Тільки й щастя їй, що оцей день та ніч.
Наступного дня, по обіді, Сивий, Бородавка, Никодим і Коник виїхали з села. Никодим твердо вирішив іти в похід. Козаки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В тіні янгола смерті», після закриття браузера.