Читати книгу - "В тіні янгола смерті"

— Б-о-о-о-ляче! — заревів Чмуха і простягнув лаписька до Коника, який стояв у кількох кроках від нього. Третя стріла поцілила потворі між очей. Хащун зробив ще один крок і похитнувся.

— Б-о-о-о-ляче!!! — знову ревнув він, але вже тихіше.

Хащун потягнувся до Коника, і наступна стріла, вибивши два ікла, встромилася вурдалакові в пащу. Чмуха знову похитнувся й упав, зачепивши пазуром витягнутої лапи сорочку Коника. І лише після цього конюшний підвівся.

— Ну й нерви! — захоплено вигукнув Бородавка, а Коник лише всміхнувся.

Усі вурдалаки були перебиті, крім Підедня.

Бородавка з білою нечистю залишилися надворі, а Андрій увійшов у хату з шаблею наголо.

— Вилазь, падлюко! — сказав він вурдалаці.

Підедень виліз з-під столу, скоса поглядаючи на вікно.

— Навіть не думай, — суворо сказав Андрій, перехопивши його погляд.

Вурдалака стис кулаки і заскреготав зубами.

— Виходь надвір! — наказав козак. — І дивись не смикайся!

Підедень втяг голову в плечі і попрямував до дверей. Андрій вийшов слідом. Водяник щось тесав топорем коло скирти, що догорала.

— Ведіть його сюди! Сивий, сюди веди! — крикнув він.

— М-м-мерзотник… — скривився Коник, глянувши на вурдалаку.

— Лапи за спину! — скомандував Бородавка, і Вітряк зв’язав їх сирицею.

— Що ви збираєтеся робити? — прогарчав Підедень.

— У! Скажи йому, Сивий! — Вітряк злорадно всміхнувся.

— Ти їхній ватажок? — запитав Андрій.

— Так.

— Тоді готуй зад!

Вурдалака зрозумів, що на нього чекає, і щосили рвонув уперед, але Коник підставив йому ногу, і вурдалака безпомічно повалився на землю.

— Можеш не вставати, — сказав Никодим, тримаючи напоготові щойно витесану осикову палю. — Зараз отримаєш за все сповна!

Характерники взяли вурдалаку під руки і наживили на палю. Тріщали кістки, вурдалака несамовито вив. Піднявши палю догори, козаки закріпили її в ямці, яку вирив Коник. Несамовите виття вурдалаки перейшло в уривчасте харчання.

— Ходімте звідси, — сказав Андрій товаришам, — він отримав своє.

Вурдалака обвів усіх поглядом стражденного мученика.

— Щоб ви здохли, — прохрипів він.

— Ага, і ти будь здоров, — кинув Бородавка, і вся компанія попрямувала догори долиною до місця, де були залишені коні.

Незабаром кроки і голоси в далині стихли. Скирта догоріла. Вурдалака стогнав і конвульсивно дригав ногами. Раптом у кущах щось зашурхотіло, і звідти показалися три згорблені фігури вурдалаків.

— Що за чортівня! — прогарчав один з них, розглядаючи насадженого на палю товариша. — Підедню, ти?

— Гробак?.. — тихо проговорив той.

— Я. Хто це тебе так?

— Козак… — ледве виговорив Підедень. — Якийсь Сивий…

— А, знаю…

Вурдалаки принюхались і перезирнулися.

— Що ж, Підедню, тобі й так гаплик, — прогарчав один з трьох і вп’явся зубами в ногу товариша. Два інших вурдалаки наслідували його приклад, стягли Підедня з палі і вмить роздерли його.

До Очеретянки загін Андрія повернувся, коли сонце вже підбилося височенько, і женці давно вже працювали в полі. У небі весело заливалися жайворонки, а легкий вітерець гуляв по ще не зібраному золотому морю пшениці.

— Ех, яка краса! — мимоволі замилувався Бородавка краєвидом. — Вийти б оце зараз у поле, взяти косу в руки… — У голосі старого характерника забриніли нотки суму й жалю.

Андрій здивовано глянув на нього.

— У гречкосії зібрався?

Бородавка з докором глянув на молодого козака.

— Втомився я, Сивий. Скільки горя на землі! Подивися на них, — показав Бородавка на женців, — не на пана працюють, на себе! Хіба це не щастя? Але яке воно коротке! Налетять татари, і всі піде з димом. Плюне тоді хлібороб, махне рукою і перекує своє рало на меч. Де тоді його щастя?..

Андрій задумався.

— Де ж, як не на Січі? — сказав він.

— Може, й так, — заперечив Бородавка, — а може, пішло назавжди і не вернути його…

— Чого це ти, Степане? — здивувався Никодим.

— Знав я тих, що в Дніпровому жили… Заїжджав якось з Андрієм. Мельника, правда, не застав, але приймака його бачив, і жінку… Добрі люди були… — В очах