Читати книгу - "Приліпи! Ефективність ідей: чому одні досягають успіху, а інші зазнають невдач"

Hewlett-Packard, як і більшість технологічних компаній, здійснює у своїх лабораторіях неймовірні дослідження, однак вони не завжди закінчуються створенням нової продукції. Поки експериментатори розширюють межі науки, розробляючи все більш складні та досконаліші пристрої, споживачі шукають надійну та легку в користуванні техніку. Прагнення дослідників та бажання клієнтів збігаються не завжди.

«Презентація», яку підготувала компанія Stone Yamashita, зайняла площу у 6000 квадратних футів. Ямашіта так описує головний задум: «Ми створили три покоління уявної сім’ї Ферраріс та побудували інсталяцію їхнього життя та їхньої подорожі до центру розваг Disney World».

Прогулянка інсталяцією розпочинається з вітальні сім’ї Ферраріс, оздобленої її сімейними фотографіями. Кожна наступна кімната демонструє різні епізоди з відпочинку сім’ї у парку розваг. Технології компанії HР допомогли родині придбати квитки, потрапити на територію парку та зарезервувати обідній столик. З їхньою допомогою члени сім’ї також змогли покататися на улюблених атракціонах, і їм навіть не довелося стояти у черзі. А наприкінці дня, коли вони повернулися у свій готельний номер, на них чекала остання несподіванка — цифрова фоторамка автоматично завантажила фотографію із зображенням їхнього катання на американських гірках.

Компанія Stone Yamashita разом з інженерами HP перетворила концепцію вигідного співробітництва, яку можна було втілити у презентації Power Point, на яскраву та просто неймовірну інсталяцію. Stone Yamashita додала до ідеї електронного сервісу кілька гачків. Вона взяла абстрактну ідею та перетворила її на дивовижний досвід.

Зверніть увагу, що інсталяція була спрямована на дві різні аудиторії. Перша з них — компанія Disney. У певному сенсі працівники Disney були новачками — їм потрібно було продемонструвати на реальному прикладі, що технології компанії HP могли зробити для них. Друга — працівники HP, зокрема інженери. Вони були далеко не початківцями. Чимало з них скептично поставилися до задуму Ямашіти. Однак відкриття інсталяції викликало у них неабиякий ентузіазм. Спочатку планувалося, що інсталяція функціонуватиме доти, поки компанія Disney не зверне на неї увагу, однак вона набула такої популярності, що інтерес до неї не згасав ще впродовж наступних трьох-чотирьох місяців. Один із розробників зауважив: «Усі мене питали: “Чи бачив ти ту дивовижну річ, яку зробила наша команда? Ти знав, що нам таке під силу? Чи відомо тобі, що на створення інсталяції знадобилося лише двадцять вісім днів?”»

Конкретність допомогла цій команді експертів скоординувати свої дії. Група інженерів, яка звикла розв’язувати складні технологічні проблеми, раптом натрапила на сім’ю Ферраріс. Упоравшись із конкретними потребами однієї родини, вони зробили дещо неймовірне — взяли абстрактну ідею та перетворили її на сімейне фото, що зображує катання на американських гірках.

Візьміть ручку та чистий аркуш паперу і знайдіть спосіб засікти час (годинник, друг, який любить лічити, і т. д.). Пропонуємо вам тест на конкретність. Ви виконаєте дві вправи, на які потрібно витратити не більше п’ятнадцяти секунд. Тож візьміть приладдя, відмітьте час та дотримуйтесь інструкції.

Крок 1:

Запишіть якомога більшу кількість речей білого кольору.

Тепер перегорніть сторінку та прочитайте інструкцію до другої вправи.

Крок 2:

Запишіть якомога більшу кількість продуктів білого кольору, які зараз є у вашому холодильнику.

Дивно, проте більшість людей записує приблизно однакову кількість речей у двох вправах. Такий результат вражає, адже у наших холодильниках не так вже й багато продуктів. Навіть люди, яким вдалося записати більше речей у першій вправі, кажуть, що тест із холодильником був значно легшим.

Чому так відбувається? Тому що застосування конкретності — це один зі способів активізувати та зосередити свій мозок. Ось ще один приклад такого явища.

Згадайте п’ять безглуздих людських вчинків за останні десять років. А тепер згадайте п’ять безглуздих вчинків ваших дітей за останні десять років.

Звісно, це спритний трюк нашого мозку. Але чи має він якесь значення? Розглянемо ситуацію, де одному підприємцеві вдалося використати цей трюк та з його допомогою заробити 4,5 мільйона доларів.

Для будь-якого підприємця можливість подати бізнесову ідею місцевим венчурним інвесторам — це велика подія. Тут можна провести паралель із молодим актором, якому вдалося домовитися про прослуховування на фільм відомого режисера. Однак можливість подати ідею компанії Kleiner Perkins, найпрестижнішій фірмі Силіконової долини, — це те саме, що пройти індивідуальне прослуховування у Стівена Спілберга. Ви можете або стати зіркою, або втратити найбільший шанс у своєму житті.

Саме тому 29-річний Джеррі Каплан не міг знайти собі місця, коли потрапив до офіса компанії Kleiner Perkins на початку 1987 року. Його презентація мала розпочатися через тридцять хвилин. Колись Каплан працював дослідником у Стенфордському університеті, однак був змушений покинути свою посаду заради роботи у компанії Lotus. Завдяки розробці електронної таблиці 1-2-3 ця фірма здобула неабияке визнання. Тепер Каплан готувався до нового випробування. У нього була ідея, що стосувалася створення нового покоління невеликих портативних персональних комп’ютерів.

Доки інший підприємець проводив свою презентацію, Каплан тинявся поблизу конференц-залу. Йому здавалося, що він недостатньо підготувався. Його схвильованість переростала у паніку. Інший підприємець був одягнений у чорний смугастий костюм та червону краватку. На Капланові були піджак та сорочка спортивного крою. Інший підприємець проводив неймовірну кольорову презентацію, яку проектував на інтерактивну дошку. Каплан тримав теку багряного кольору, всередині якої лежали кілька аркушів чистого паперу. Це не віщувало нічого доброго.

Каплан думав, що він збирається на звичайну співбесіду, однак, стоячи тут, він зрозумів, наскільки наївними були його сподівання. Він не мав ні бізнес-планів, ні слайдів, ні таблиць, ні фінансових прогнозів, ні наочних прикладів. А найгіршим було те, що підготовлений підприємець у конференц-залі готувався до зустрічі зі скептичною аудиторією та її складними запитаннями.

Коли настала черга Каплана, один із партнерів відрекомендував його присутнім. Каплан глибоко вдихнув та почав говорити: «Я вважаю, що новий тип комп’ютера, який радше нагадуватиме зошит, ніж друкарську машинку, та для здійснення операцій на якому використовуватиметься ручка, а не клавіатура, задовольнятиме потреби тих професіоналів, які не працюють за звичним робочим столом. Він підходитиме для записування інформації, надсилання та отримання повідомлень, пошуку адрес, телефонних номерів, прайс-листів, інвентарних відомостей. На ньому ви зможете здійснювати табличні розрахунки та заповнювати бланки».

Він описав необхідну технологію для розробки такого комп’ютера та наголосив на найважливішому — чи зможе пристрій розпізнавати рукописний текст та перетворювати його на команди. Каплан згадує, що трапилося далі:

«В аудиторії панувала напружена атмосфера. Я не міг зрозуміти, чи присутніх дратувала моя недостатня підготовка, чи вони просто