Читати книгу - "Небесна стріла"

буде неповним без вашого підпису. Ми хочемо передати точні факти в Товариство психологічних досліджень, тому що інформації, котрі з’являються в газетах, важко назвати точними. Ми все описали: і те, як на вулиці ірландець вимовив прокляття, і те, як людина, що перебувала в зачиненій кімнаті, якимось незбагненним чином звідти зникла, а потім труп матеріялізувався у вигляді самовбивці, який повісився на дереві. Ось все, що можемо розповісти про цей випадок, ми бачили це на власні очі. А оскільки ви перший повірили в це диво, то вважаємо, що ви перший повинні підписати цей документ.

— Правду кажучи, я не зовсім упевнений у тому, що я повинен це зробити, — збентежено промовив отець Бравн.

— Ви не хочете підписуватися першим?

— Ні, я хочу сказати, що взагалі не хочу підписуватися, — скромно відповів отець Бравн. — Розумієте, людині мого фаху не зовсім личить несерйозно ставитися до чудес і займатися містифікаціями.

— Я вас не розумію! Ви ж перший назвали чудом усе, що трапилося, — здивувався Олбойн.

— Мені дуже шкода, — твердо промовив отець Бравн, — боюся, тут сталася помилка. Я не пригадую, що називав це дивом чи чудом. Я лише сказав, що це може трапитися. А ви стверджували, що цього не може бути, инакше це потрібно було б назвати чудом. Та це трапилося, і всі заговорили про чудо. Я ж від початку і до кінця не сказав ані слова про чудеса чи про магію, чи про щось подібне.

— А я думав, що ви вірите в чудеса, — розчаровано промовив секретар.

— Так, — відповів отець Бравн, — я вірю в чудеса. Я вірю в тигрів-людожерів, та вони не ввижаються мені на кожному кроці. Якщо мені потрібні чудеса, я знаю, де їх шукати.

— Я щось не можу зрозуміти вашої позиції! — ревно заперечив Вендем. — У ній є якась зашореність, а мені видається, що у вас цього немає, хоча ви й священик. Хіба ви не бачите, що таке чудо може перевернути сторчма увесь матеріалізм? Воно на весь світ проголосить, що надприродні сили можуть діяти, і вони діють. Ви ж прислужитеся релігії, як це не вдавалося ще жодному священику.

Отець Бравн випрямився, здавалося, що вся його низенька і незграбна постать наповнилася гідністю, в якій не було й крихти самовдоволення.

— Мені здається, ви не зовсім розумієте, про що говорите. Ви ж не хочете, щоб я прислужився релігії з допомогою брехні? Цілком можливо, що релігії таки можна прислужитися з допомогою брехні, та я твердо переконаний у тому, що Богові не вдасться служити з її допомогою. І якщо ви так переконано вмієте говорити про те, у що я вірю, то варто було б мати про це бодай якесь уявлення, хіба ні?

— Я вас не зовсім розумію, — здивовано відізвався мільйонер.

— Та я і не сподівався, що ви зрозумієте, — просто відповів отець Бравн. — Ви говорите, що злочин скоїли надприродні сили. Які надприродні сили? Невже ви вважаєте, що ангели взяли і підвісили Вінда на дереві? А що стосується демонів, то… Ні, ні. Люди, які зробили це, вчинили негідно, та вони не переступили межі власної негідности. Вони не були аж такими поганими, щоб звертатися за допомогою до пекельних сил. Я дещо знаю про сатанізм, просто змушений це знати. Я знаю, що це таке. Прихильники диявола горді і хитрі, вони люблять панувати і лякати невинних чимось незбагненним, вони хочуть, щоб у дітей від страху аж мурашки по спині бігали. Ось чому у сатанізмі стільки таємниць, посвячень, таємних спільнот, секретів. Сатаніст бачить лише себе, і хоча ззовні він може видаватися красивим і благородним, та всередині нього завжди ховається гидка, божевільна усмішечка. — Священик раптом здригнувся, ніби його обвіяло крижаним холодом. — Повірте мені, ці люди не мали нічого спільного із сатанізмом. Невже ви гадаєте, що мій знайомий ірландець, божевільний і обшарпаний, який стрімголов біг вулицею, зустрівши мене, зі страху вибовкав половину своєї таємниці і, щоб не вибовкати решту, втік подалі, може бути причетний до сатаністів? Невже ви думаєте, що сатана довірив йому свої таємниці? Я припускаю, що у нього було ще двоє спільників, мабуть, ще гірших, ніж він. Та коли він біг провулком і вистрілив із пістолета, вигукуючи прокляття, то просто шаленів від люті.

— То що тоді означає вся ота чортівня? — допитувався Вендем. — Іграшковий пістолет і бездумне прокляття не змогли б призвести до того, що трапилося, хіба що йдеться про чудо. Вінд не зник би від цього, ніби гном. І не з’явився б за кількасот метрів звідси з мотузкою на шиї.

— Саме так, — різко відповів отець Бравн. — А що вони могли зробити?

— Я вас знову не розумію, — похмуро відізвався мільйонер.

— Я кажу: що вони могли зробити? — повторив священик, вперше за усю розмову виявляючи ознаки роздратування. — От ви кажете, що холостий постріл не може зробити те і те, що якби все так і було, то це не призвело б до вбивства. Напевно, ви не запитували у себе: а що могло б трапитися? От що трапилося б, якби у вас під вікнами якийсь маніяк раптом вистрілив із пістолета? Що б ви зробили насамперед?

Венден замислився.

— Напевно, насамперед я визирнув би з вікна, — відповів він.

— Так, — промовив отець Бравн, — ви визирнули б із вікна. От вам і вся історія. Сумна історія, та тепер вона завершилася. І до того ж у ній є пом’якшувальні обставини.

— І що поганого у тому, що Вінд визирнув з вікна? — допитувався Олбойн. — Він же не випав звідти, бо тоді труп знайшли б на хіднику.

— Ні, він не впав, — тихо відповів отець Бравн. — Він вознісся.

Його голос пролунав ніби удар гонга, ніби відлуння голосу долі, та священик спокійно продовжував:

— Він вознісся, але не на крилах. Це не були крила ангелів чи демонів. Він вознісся на мотузці, на тій мотузці, яку ви бачили у парку. Петля опинилася на його шиї в той момент, коли він визирнув з вікна. Ви пам’ятаєте Вілсона, слугу, надзвичайно сильного чоловіка, а Вінд, як вам відомо, важив дуже мало. Хіба