Читати книгу - "Расмус-волоцюга"

— Слухай, хлопче, а що ти скажеш, як ми повернемо тобі Оскара з в’язниці?

Расмус вражено витріщив на нього очі. Він усім серцем бажав, щоб Оскар вийшов із в’язниці, але не міг збагнути, чого це Лів і Ліандер захотіли допомогти йому. Може, в них справді є щось добре? Може, вони жаліють Расмуса, що він такий самітний? Тепер він подумав і про це. Подумав, який він страшенно самітний без Оскара. На очі йому набігли сльози і він стиха сказав:

— Які ви добрі, що хочете випустити Оскара. Лів міцно схопив його за потилицю.

— Атож, ми добрі. А тепер нашорош вуха, щоб добре чув і запам’ятав мої слова. Бо ти маєш передати їх Оскарові.

Расмус злякано глянув на нього.

— Не можу, бо мене також спіймають і повернуть до сирітського притулку.

— Зробиш те, що ми скажемо, — нетерпляче мовив Лів. — Коли смеркне, ти підкрадешся до Оскара. В’язниця міститься в окремому будиночку на ленсмановому подвір’ї.

— А якщо там вартує поліцай? — спитав Расмус.

— Не вартує. Коли вже вони його замкнули, то залишили самого. А ти поговориш із ним через заґратоване віконце в задній стіні будиночка.

Расмус кивнув головою. Доручення було не таке страшне, як він думав, а для Оскара він погодився б піти й на більшу небезпеку.

— І скажеш йому, що ми прийдемо вночі й випустимо його, але з однією умовою, втямив? А тепер слухай, з якою, — повів далі Лів. — Він повинен повернути нам гроші, втямив? Найближчим часом нам треба провітритись, а на це потрібні кошти. Отож ми й хочемо, щоб він повернув їх нам.

— А як Оскар не погодиться на таке? — боязко спитав Расмус.

— Йому залишиться намисто, — відповів Лів. — Це непогана умова, йому нема чого нарікати.

Видно було, що ці люди не знали Оскара. Вони думали, що справжню божу зозулю можна підкупити намистом, їм, бач, здавалося, що він загарбав гроші й намисто для себе. Ні, вони зовсім не знали Оскара.

— А як він усе-таки не захоче? — спитав Расмус. Лів розсердився.

— Він, звичайно, наївний чоловік, але ж не такий уже дурний! Спитай його, чи йому краще роками сидіти у в’язниці. А таке буде, бо заарештували за всі ці справи його, а не нас, нагадай про це Оскарові. Мені не треба переконувати ленсмана. Зрештою, ми не питатимем Оскара, хоче він чи ні пристати на нашу пропозицію. Один пістолет ви, звичайно, поцупили в нас, але другий у мене є, тож передай Оскарові, що вночі я буду озброєний.

Расмусові дали й інші вказівки. Він мав ховатися до вечора за купою дров на подвір’ї молочарні і ні в якому разі не з’являтися в містечку, щоб його часом не спіймали. І ніколи нікому не показувати, що він знає Ліва й Ліандера. Оскар також повинен ніколи нікому не показувати цього.

— Ти підеш до нього, тільки-но смеркне, — наказав Расмусові Лів. — А як побалакаєш із ним, відразу повертайся сюди й чекай на нас. Ми прийдемо й заберемо тебе звідси годині о десятій.

— Але я голодний, — мовив Расмус. Він засунув руку до кишені штанів і витяг два п’ятаки, які дав йому Оскар. — Можна мені піти й купити на них булочок?

— Тут ти нічого не купиш, — сказав Лів. — Давай гроші!

Він згріб хлопцеві п’ятаки й пішов разом з Ліандером.

Расмус лишився сидіти за купою дров, немов закам’янілий. Які це страшні бандити, грабують і грабують, і грабунки їхні дедалі тяжчі. Пограбувати гроші в Санде — підлий вчинок, украсти в пані Гедберг намисто — ще підліший, але забрати в нього п’ятаки — найбільша з усіх підлот!

Проте Расмус дарма підозрював Ліва. Через п’ять хвилин той повернувся, кинув хлопцеві торбинку і сказав:

— їж. І сиди маком за купою дров, нікуди не потикай носа звідси, поки не настане пора.

І Лів пішов. Расмус довго дивився йому вслід, вражений його поведінкою. То цей шахрай женеться за ним, наче за диким звіром, то приносить йому булочок! Він квапливо відкрив торбинку й зазирнув у неї. І ще дужче вразився. Там було п’ять булочок із цинамоном — вони коштували кожна по два ере, тобто всі разом — десять ере. Але в торбинці були ще солодкі сухарики й пахучі тістечка, отже Лів купив їх уже за свої гроші. На мить у Расмусовому серці навіть ворухнулося тепле почуття до Ліва. Принаймні йому не доведеться помирати з голоду в цій в’язниці.

Бо тісний закуток між парканом і купою дров справді скидався на в’язницю. Довгий вузький в’язничний прохід, хоч і відкритий з обох боків, а однаково поганий. В’язниця має бути добре загороджена, щоб в’язні не могли втекти. І коли вже він однаково мусить сидіти у в’язниці, то треба зробити її такою як слід.

Расмус заходився витягати з купи поліна й затуляти ними виходи. Він уявляв себе замкненим у Ельвсборзькій фортеці, так самісінько, як той чоловік із Оскарової пісні.

Нещасний в’язень, полонений птах,

Сиджу у клітці, спійманий в лісах,

— тихенько замугикав Расмус. Хоч виявилося, що сидіти у в’язниці не так страшно, як люди уявляють собі. Йому навіть подобалося тут.

У паркані була дірка від сучка, і він дивився крізь неї у світ, чи там не пливе уквітчана гондола. Але бачив тільки голе каміння бруківки. Потім він почав обстежувати купу дров і раптом почув звуки, від яких у нього потеплішало на серці. З купи долинув тихенький писк, і коли Расмус приглянувся уважніше, то помітив пташине гніздечко, спритно помощене між полінами.

— Ой-ой-ой, — прошепотів Расмус. — Ой-ой-ой!

У гніздечку було троє пташенят, троє чудових пухнастих живих грудочок, що тихенько попискували, і хлопець зачаровано втупив у них очі. Він довго, дуже довго стояв непорушно, дивився на пташенят і був найщасливішим з усіх в’язнів. Та поволі Расмус отямився і згадав, що він голодний. Він сів на землю неподалік від гнізда й відкрив свою торбинку. Якби ще було якесь питво, бо йому дошкуляв не тільки голод, а й спрага.

Безперечно, були люди, що співчували становищу в’язнів. Бо на стовпі брами біля в’їзду до молочарні Расмус І побачив глечик із молоком — якась неуважна служниця 1 приходила купити молока й забула його там.

Расмус трохи постояв, радячись сам із собою, яку треба відчувати спрагу, щоб мати право надпити чужого молока. Такого теплого літнього дня воно просто скисне. Навряд чи господар молочарні був би проти, щоб