Читати книгу - "Расмус-волоцюга"

— Забери в нього пістолет, — сказав один.

Вони кинулися до Оскара й почали обмацувати його, шукаючи зброї.

— Я не маю пістолета! — крикнув Оскар. — І ніколи не мав. Навіть іграшкового, коли був малий, хоч я плакав і канючив його в матері.

Поліцаї завели Оскара до ленсманового кабінету, і там один із них сів писати протокол. Другий стояв, не спускаючи Оскара з ока, наче боявся, що той утече.

На Расмуса він не звертав уваги. Та цього й не треба було, бо Расмус і так тримався біля самого Оскара. Яке ж у них собаче життя — ні хвилини спокою, весь час бійся то грабіжників, то ленсмана, то поліцаїв!

Проте Оскар не боявся. Він лютував.

— Я хочу поговорити з ленсманом! — крикнув він і стукнув кулаком по бар’єру перед тим поліцаєм, що сидів і писав.

— Ленсман на бенкеті, на службі він буде аж завтра вранці, — сказав той поліцай, що стеріг його.

— На бенкеті? — крикнув Оскар. — А я мушу стовбичити тут, невинний, як наречена?

— Ми вже чули це, — сказав той, що писав.

Він, видно, звався Бергквіст, принаймні так його називав другий поліцай.

— Ти так брешеш, що й сам віриш у свої слова, — повів далі Бергквіст. — Але цього разу ти не відкрутишся. І добре, що не відкрутишся, бо такі, як ти, не повинні ходити на волі.

Оскар аж застогнав з люті. Він обернувся до поліцая, що стеріг його, і спитав, показуючи пальцем на Бергквіста:

— Можна мені назвати його дурнем чи за це мене оштрафують?

— Атож, пару десяток заплатиш, — відповів поліцай. — Угамуйся нарешті, щоб ми почули твоє прізвище і щоб Бергквіст міг записати його.

— Я Оскар. А тебе як звати?

— Мене звати Андерсон, але це до справи не стосується. Оскар, а прізвище як?

— Це до справи не стосується, зви мене Оскаром, за Це не платять штрафу?

Андерсон пирхнув. Він, певне, був добродушніший за того, що писав. А Бергквіст сердито глянув на Оскара і сказав:

— Твій тон не пасує до цього місця. Будь такий ласкавий, зміни його!

— Будь такий ласкавий і телепни дурного по колінах, щоб присів, — сказав Оскар. Тоді знов спитав Андерсона: — Справді не можна назвати Бергквіста дурнем? Справді за це можуть оштрафувати? Ну, а коли я зустріну репаного дурня і назву його Бергквістом, то за це ж мене не ув’язнять?

Від цієї думки Оскар гучно зареготав, потім перехилився через бар’єр, пильно подивився Бергквістові у вічі і сказав з притиском:

— Бергквіст! Заплішений Бергквіст, ось ти хто! Той почервонів і обернувся до Андерсона:

— Замкни його до в’язниці, щоб ленсман завтра дав йому урок пристойної поведінки.

Аі.дерсон глянув на Расмуса.

— Аз ним що зробити?

І Бергквіст відповів щось жахливе:

— Він утік із Вестергазького притулку, нам треба відвезти його туди.

Перед Расмусом розчахнулася прірва, і все горе, всі біди світу наринули на нього, мов потужна чорна хвиля. Його повернуть до притулку, а це майже те саме, що для нього скінчилося життя. Так, скінчилося життя! Оскара він утратив, Оскара посадять до в’язниці, а самого його запроторять до притулку, де він не хоче жити. Він не хоче там бути, кожна частка його єства бунтувалася проти повернення туди.

Якусь мить Расмус стояв і перелякано дивився на Бергквіста витріщеними очима. Ні, звідти дарма було сподіватися милосердя, і він у розпачі почав шукати допомоги з іншого боку, адже десь мав бути вихід!

Крізь відчинене вікно на підлогу падала смуга сонячного проміння, мов широка золота стрічка, і освітлювала понурий ленсманів кабінет. Це й була золотава стежка на волю.

Не довго думаючи, Расмус безтямно скочив у вікно, мов тваринка, якій загрожувала пастка. Він чув, як позаду щось кричали йому, але не зупинився послухати, що саме. Він мчав, як вітер, порожньою вулицею. Вчора вранці він їхав нею на підводі з молоком, але тепер не пам’ятав цього. В голові в нього не було жодної розважної думки, він просто біг вулицею в напрямку молочарні, мов наляканий кролик, лопотів босими ногами по теплому камінню бруківки, не озираючись ні праворуч, ні ліворуч. Мчав наосліп, не знаючи, куди біжить.

Вулиця була порожня. Але біля самої молочарні з бічної вулички раптом вигулькнуло двоє чоловіків. Расмус помітив їх аж тоді, коли порівнявся з ними. Він мало не нагнався головою одному просто в живіт. Той чоловік міцно схопив його за плечі й зупинив.

— Обережно на поворотах! — сказав Лів. — Я з тобою залюбки побалакаю.

Розділ дванадцятий

— Так, ми тепер справді трохи побалакаємо, — сказав Лів, швидко затягаючи Расмуса за високий паркан, що оточував молочарню.

О цій порі там не було жодної душі. Расмус став безпорадною здобиччю грабіжників. Лів добряче труснув його.

— Ану кажи швидко, де твій товариш, отой волоцюга? Бо як не скажеш, то буде тобі край.

— Оскара забрала поліція, — стомлено відповів Расмус. Він уже не мав сили боятися, а вбити його грабіжники навряд чи зможуть.

Лів і Ліандер перезирнулися в німому переляці. Вони напевне боялися дужче, ніж Расмус.

— Он як, його ув’язнили, — сказав Ліандер. — І ти знаєш, Гільдінгу, кого він звинувачуватиме. Нам треба якнайшвидше вшиватися звідси.

Лів тримав Расмуса залізною рукою.

— Ану признавайся, він мав при собі гроші, коли його спіймали?

Расмус не знав, як йому краще відповісти на це запитання, тому мовчав. Проте Лів так ним труснув, наче думав, що відповідь застряла у Расмуса в горлі і її треба добути звідти силою.

— Що він зробив з грошима?

— Він їх сховав, — відповів Расмус. — У потаємному місці. І я не знаю, де те місце.

— Гільдінгу, треба квапитись, — знервовано мовив Ліандер.

— Цить, — відповів Лів. — Ясно, що той тип намагатиметься скинути з себе вину на нас. Та коли ми втечемо, це буде те саме, що визнати її перед ленсманом. Ні, нам тепер треба бути незворушнішими, ніж будь-коли досі.

Він обернувся до Расмуса.

— Ти був при тому, як ленсман допитував Оскара? Расмус похитав головою.

— Ленсман і не бачив Оскара. Бо він на бенкеті. Цілий день.

Лів свиснув і на мить майже повеселішав.

— Ну звичайно, він на бенкеті з нагоди п’ятдесятиріччя пані Руси, хвалити бога! Він пробуде там цілий вечір, і, хвалити бога, не матиме часу на допит! Може, допиту взагалі не буде. Може, завтра вже буде запізно його провадити.

Він нахилився до Ліандера й щось зашепотів йому на вухо. Расмус