read-books.club » Сучасна проза » Приворотне зілля 📚 - Українською

Читати книгу - "Приворотне зілля"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Приворотне зілля" автора Брати Капранови. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 64
Перейти на сторінку:
з них величезну мозаїку.

Стара балакала й балакала, роблячи одночасно свою справу - щось нюхала, трусила пляшечками і роздивлялася їх вміст проти лампочки.

- У місті там врачі, зрозуміло, а що я тут, стара баба, було б вам до когось іншого… Як звать тебе? - запитала вона раптом.

Керівник групи зреагував першим:

- Микола Пилипович.

Баба похитала головою.

- Петро, - втрутилася поштарка. - Петром його кличуть.

Стара змішала щось у склянці, поглянула ще раз уважно на гостей, які сиділи, вилупивши очі, і, поставивши своє зілля на стіл, забурмотіла над ним швидко-швидко, так що не можна було розрізнити, де кінчається одне слово й починається інше: - ЇхавСвятийЮрійНаЗолотомуКоніЗЗолотимШостомЗЗолотимХрестомЗустрічаєБожуМатірЗСіянськоїГори…

Петро спочатку не зрозумів, що це вона таке робить, а коли зорієнтувався, баба пішла вже на другий раз, а тоді на третій: -…

ІдуДоНародженогоМолитвяногоРабаБожогоПетраВигонятьОцимШостомІСвятимХрестомХворобу…

У хаті стало тихо-тихо, як на концерті, поштарка з кутка очима їла Петра, а той весь поринув у слухання, намагаючись не пропустити жодного слова. -…

ВОчеретаВБолотаДеУДзвониНеДзвонятьДеЛюдиНеХодятьДеЗвіріНеБродятьДеГолосуНеЧутьДеПівніНеПоютьДеСонцеНеСвітитьІдиСвятийЮрієЛюдямХрещенимПомагайТаУсякуХворобуВиганяйІЯТобіБудуВДопомозіАмінь… Роздягайся! - раптом на повний голос сказала стара.

Микола Пилипович нерішуче потягнувся рукою до коміра.

- Не ти. - Суворо глянула стара, озирнувшись, і тицьнула вузлуватим пальцем прямо у Петрові груди. - Ти.

Хлопець отетеріло витріщився, а прудка Наталка вже взялася розстібати гудзики на його сорочці.

- Зараз я допоможу. Зараз.

Нарешті Петро отямився:

- Я при чому? Це у нього зуб.

Але баба поклала свою суху руку на його міцне плече і одним рухом усадила на лаву.

- Ти мене слухай! - владним голосом сказала вона і відігнала свою молоду родичку. - Наталко, одійди, не заважай. Так от, хлопче, коліно у тебе зачеплено і ребра. Але це нічого. Найгірше, що по потилиці тебе ззаду чимось важким вдарили. Отам, у голові, найбільш небезпечно. Я, звичайно, не скора помощ, але що можу, зроблю.

- Звідки ви знаєте? - Петро зовсім розгубився.

Стара посміхнулася, і очі, які й без того нагадували щілинки, зовсім зникли з її обличчя.

- Це у мене робота така, знати, у кого що болить. Роздягайся. А ти, Наталко, відвернися. Я вже стара, а молодій дівчині нема чого за хлопцями підглядати.

Лейтенант запитально глянув на Миколу Пилиповича - той кивав, аж капелюх на голові хитався. Довелося коритися. Лампочка, на довгому шнурі, загойдалася, коли Петро зачепив її сорочкою, і тіні затанцювали по стінах, радіючи миті, коли на світ Божий з’явилися лейтенантові білі труси. А Наталка, яка навіть не вдавала, що відвертається, романтично зітхнула, розглядаючи міцну хлопцеву статуру.

- Сідай. - Стара знову всадила пацієнта на лаву. - Наталко, поможи.

Баба доручила дівчині тримати хлопця за гомілку, а сама взялася розтирати набрякле коліно, інколи занурюючи пальці в пахуче зілля. За кілька хвилин та сама процедура була повторена, але тепер вона стосувалася ребер. Петро кривився від болю, а стара за своєю звичкою не закривала рота.

- Терпи, козаче. Терпен - спасен. От ти думаєш, це хлопці тебе на танцях. Повір мені, я давно на світі живу, багато знаю і багато бачу. Це не просто так. Не хлопців я бачу. Старий це був чоловік. Не старший за мене, звичайно, але старий. Старий і чорний. Все на небесах пишеться, тільки треба вміти читати. А він так і хотів, щоб ти на хлопців думав. І ще жінку я бачу. Молоду. Це через жінку…

- Ну що ви говорите! - Пролунав раптом схвильований Наталчин голос. Усі наче по команді обернулися, і дівчина зашарілася. - Як вам не соромно! Жінку якусь приплели…

Микола Пилипович нашорошив вуха, але баба Кабачиха не дала родичці слова:

- Говорю, що бачу. А ти молода мене соромити, молоко на губах не всохло! Як говорю через жінку, значить, так воно і є. Ти краще подай мені он ту баночку зі столу.

Дівчина знехотя підкорилася. Баба простягнула пацієнтові доволі брудну майонезну баночку і тоном, що не допускав заперечень, наказала:

- Пий! Молитву знаєш якусь?

Петро ніяково стенув плечима. Ті, хто готував колег до завдання, менш за все сподівались, що воно потребуватиме знання молитов. Баба несхвально покрутила головою.

- Ну добре, перехрестись на оту ікону. Завтра у церкві треба буде свічку святому Петрові та Діві Марії поставити. Пий.

Петро незугарно перехрестився та обережно зробив ковток. Нічого страшного, тільки смаком питво було схоже на болотяну воду та й смерділо порядно. Сюди б, звичайно, стрептоциду не завадило, щоб якусь заразу не зачепити… Та хлопець умів пересилювати себе.

Стара задоволено гмикнула, обтираючи руки фартухом.

- Ну все, можеш вдягатися. Бійся, козаче, лихих людей, чорного ока і непочатої води. Не пий першим з нового відра.

- Дякую. - І свічки, свічки не забудь завтра поставити. Якщо до церкви боляче буде іти, можеш оно Наталку попросити.

Дівчина з готовністю виступила наперед.

- А я… - почулося раптом ззаду тонко і трохи жалісно.

З лави підводився перемотаний хусткою Микола Пилипович. Баба Кабачиха сплеснула руками:

- Господи, а у тебе що?

- Так зуб же ж. Я ж із-за зуба прийшов.

- Зуб?

Майор урочисто зняв капелюха. З вузлом на маківці він мав жалюгідний, навіть трошки смішний вигляд.

Стара запитально подивилася гостеві у вічі.

- Ну добре, розмотуй свою бандуру.

Напіводягнутий Петро обережно, немов у того і справді болів зуб, взявся допомагати товаришеві. Стара щулилася насмішкувато, а може, то їй просто світло в очі трапляло. Нарешті вона вивела майора на середину кімнати.

- Ану, відкрий рота.

- А-а-а, - чомусь затягнув той.

- Закривай. Як, кажеш тебе кличуть?

- Микола Пилипович.

- Ну, Пилиповича ти оно для Наталки лиши. - Стара відійшла до столу, потім витягла звідкись невелику дерев’яну паличку, прошепотіла щось над нею тихесенько та передала пацієнтові. - Це з собою, поклади в кишеню, щоб завжди була при тобі.

Микола Пилипович обережно, немов речовий доказ, обдивився з усіх боків бабин дарунок і заховав до кишені. Тоді зазирнув старій в обличчя:

- Це все?

- А чого ще?

- А зоговорювати не будете?

- Та, - стара безнадійно махнула рукою. - Тут заговорюй - не заговорюй. У тебе глибокий карієс і пульпіт. Нерва витягувати треба. Наступного разу, якщо по-справжньому заболить, до району їдь.

У майора витягнулося обличчя.

- Ви що, дантист? - обережно запитав він.

Наталка у кутку тихенько пирснула, і тут оперативники остаточно відчули себе ідіотами.

- У неї донька зубний лікар, - пояснила дівчина, втамувавши веселощі. - В райцентрі працює, у полікліниці.

На відміну від старшого колеги лейтенант гідно витримав удар. Він навіть знайшов у собі сили скерувати розмову у трохи іншому напрямку:

- Ну, і як

1 ... 28 29 30 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приворотне зілля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Приворотне зілля"