Читати книгу - "Фламандська дошка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ви знайшли рішення? — спитала Хулія, щойно зачинила за ним двері.
Шахіст якось боязко й винувато похнюпився. Він вочевидь почувався незручно й непевно в чужому домі, а молодість та привабливість Хулії аж ніяк не покращували ситуацію.
— Поки що ні, — Муньйос розгублено подивився на невеличку калюжу, яку утворила коло його ніг вода, що стікала з плаща. — Я просто з роботи… Вчора ми домовилися зустрітися тут о цій порі. — Він зробив два кроки й зупинився, мовби вагаючись, скидати плаща чи ні. Хулія простягнула руку, й він нарешті таки скинув плаща. Опісля пройшов за дівчиною до студії.
— У чому проблема? — спитала та.
— Жодних проблем. У принципі. — Муньйос, як і напередодні, обвів байдужим поглядом студію; він мовби шукав точку опертя, яка б дала йому змогу обрати відповідну до обставин лінію поведінки. — Просто тут треба добре поміркувати, і на це потрібен час, от і все. А я тепер лише те й роблю, що думаю про це.
Муньйос стояв посеред кімнати з шахівницею в руках. Хулія бачила, як він вдивляється в картину; не було навіть потреби стежити за його поглядом, щоб збагнути, куди той спрямований. Обличчя шахіста змінилося, з невиразного зробилося твердим і напрочуд напруженим, наче в гіпнотизера, котрий завважив власне віддзеркалення в люстрі.
Муньйос поклав шахівницю на стіл і наблизився до картини. Він зробив це доволі своєрідно: підійшов туди, де були зображені шахівниця та фігури, наче усього іншого — кімнати й персонажів — просто не існувало. Нахилившись, уп’явся в них очима набагато уважніше, ніж напередодні. І Хулія зрозуміла, що, кажучи: «я тепер лише те й роблю, що думаю про це», він анітрохи не перебільшував. Муньйос дивився на картину, як людина, котра намагається вирішити щось більше, ніж просто чужу проблему.
Після тривалого споглядання він обернувся до Хулії.
— Вранці я відтворив два останніх ходи. — У цих словах не було хизування, в них радше вчувалася ніяковість через такий скромний, на його думку, результат. — А потім зіштовхнувся з однією проблемою… Це пов’язано з розташуванням пішаків, воно трохи незвичне, — він показав на фігури. — Перед нами неординарна партія.
Хулія була розчарована. Відчинивши двері й побачивши змоклого Муньйоса з шахівницею в кишені, вона вже ладна була повірити, що відповідь на загадку десь зовсім поряд — досить простягнути руку. Звичайно, шахіст не знав ані того, яка нагальна ця справа, ані деяких пов’язаних із нею обставин. Однак їй не випадало втаємничувати Муньйоса в усі подробиці.
— Інші ходи не мають жодного значення, — мовила вона. — Нам слід лише дізнатися, яка фігура з’їла білого коня.
Муньйос похитав головою.
— Я весь час думаю про це, — він трохи повагався — так буває перед тим, як зробити зізнання. — Я тримаю ходи в голові і роблю їх у прямій та зворотній послідовності, — він знову повагався, а тоді скривив губи в сумній відчуженій напівусмішці. — У цій партії є щось дивне…
— Йдеться не лише про партію, — вони обоє дивилися на картину. — Насправді для нас із Сесаром ця партія — тільки фрагмент картини, ми нездатні виявити в ній щось іще… — Хулія замислилася над власними словами. — Хоча, можливо, все інше на картині — просто додаток до цієї партії.
Муньйос ледь помітно хитнув головою, і у Хулії виникло таке відчуття, що минула ціла вічність, перш ніж вона дочекалася цього поруху. Отакі повільні жести, на які шахіст витрачав значно більше часу, ніж було необхідно, здавалося, безпосередньо пов’язані з його способом мислення.
— Ви помиляєтеся, коли кажете, нібито нічого не бачите. Ви бачите все, але не можете це витлумачити… — Шахіст, не обертаючись, показав підборіддям на картину. — Гадаю, проблема полягає в точках зору. Перед нами кілька рівнів, що містяться одні в одних: на картині зображено підлогу, яка водночас є шахівницею, на якій знаходяться персонажі. Ці персонажі грають на шахівниці, де розташовані фігури… До того ж усе це відбивається в круглому люстрі, що висить ліворуч… Якщо бажаєте ускладнити справу, можете додати ще один рівень — наш, з якого ми спостерігаємо цю сцену чи то послідовність сцен. А щоб усе ще більше заплутати, приплюсуйте сюди ще й рівень, з якого художник вимислив нас, споглядальників його твору…
Він говорив безпристрасно і якось відсторонено, наче повторював одноманітний перелік чогось такого, чому не надавав надто великого значення й на чому зупинився лише задля того, щоб задовольнити цікавість інших. Хулія сторопіло чмихнула.
— Цікаво, що ви це так бачите.
Шахіст знову апатично хитнув головою, не відриваючи очей від картини.
— Не знаю, чого ви дивуєтеся. Я бачу шахи. Не одну партію, а кілька. Хоча насправді всі вони являють собою одну-єдину партію.
— Це занадто складно для мене.
— Зовсім ні. Зараз ми перебуваємо на рівні, з якого можемо почерпнути чимало інформації: на рівні партії, що розігрується на шахівниці. Щойно розв’яжемо її, зможемо застосувати висновок до решти зображеного на картині. Це просто питання логіки. Математичної логіки.
— Я й гадки не мала, що математика може бути якось пов’язана з цим.
— Вона пов’язана з усім. Будь-який уявний світ — як, приміром, ця картина — підпорядковується тим самим законам, що й світ реальний.
— І шахи теж?
— Особливо шахи. Однак мислення у шахіста-професіонала відбувається на іншому рівні, ніжу любителя: його логіка не дозволяє йому бачити ймовірні хибні ходи, бо він їх автоматично відкидає… Так само талановитий математик ніколи не вивчає хибні підходи до теореми, тоді як менш здібні люди змушені працювати саме так, раз по раз долаючи помилки.
— А ви не припускаєтеся помилок?
Муньйос неквапливо перевів погляд з картини на дівчину. На його губах з’явилася подоба усмішки, в якій, однак, не було й натяку на гумор.
— У шахах ніколи.
— Звідки ви знаєте?
— Коли граєш, перед тобою постає безліч можливих ситуацій. Часом їх можна вирішити за допомогою простих дій, а часом потрібні інші дії, щоб визначити, які саме прості дії слід застосувати… Або виникають незнайомі ситуації, і тоді доводиться вигадувати нові дії, які вбирають в себе або відкидають попередні… Помилки можна припуститися тільки тоді, коли робиш вибір на користь тієї чи іншої дії. А я роблю хід лише після того, як відкину всі непридатні дії.
— Мене дивує така впевненість.
— Не знаю, чому. Адже саме через це ваш вибір припав на мене.
Дзвінок у двері сповістив про прихід Сесара:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фламандська дошка», після закриття браузера.