Читати книгу - "Вушко голки"

Якщо поводитися обачно і не квапитися, можна легко залишатися непомітним.

Роздивившись місцевість, Фабер зліз із дерева та повернувся до паркана. Біля огорожі росли чудові кущі, в яких агент сховався й став чекати. Треба зрозуміти, коли саме тут з'явиться патруль. Якщо до світанку охорона жодного разу не пройде біля кущів, доведеться повернутися наступної ночі. Зважаючи на розміри території, патруль проходить лише одне коло за ніч. Якщо Фаберу пощастить, то він уже дуже скоро їх побачить.

Пощастило. Десь по десятій годині почулися кроки і за парканом пройшли троє солдатів.

Через п'ять хвилин Фабер переліз через огорожу й пішов далі на південь (якщо немає визначеного напрямку, завжди краще іти прямо). Ліхтариком чоловік не користувався та якомога ближче тримався до дерев і кущів. На пагорби підійматися теж було ризиковано: якщо раптом шпигун втрапить у місячний промінь, його силует стане легко помітним на узвишші. Місцевість була одноманітною — якась чорно-сіро-срібна абстракція. Земля трохи волога. Мабуть, поруч маршеві болота. У полі попереду пробігла лисиця — швидка, наче хірт, і граційна, наче кіт.

Уперше ознаки присутності військових Фабер помітив о 23:30. Доволі дивні ознаки, щоправда.

Хмара попливла далі, й у місячному світлі десь за чверть милі попереду шпигун побачив декілька рядів одноповерхових будівель, у яких відразу можна було впізнати військові бараки. Тієї самої миті Фабер упав на землю та завмер. Коїлося щось дивне. Хоча химерним було саме те, що нічого не відбувалося: жодних ліхтарів, жодного шуму.

Хвилин десять Фабер лежав на землі й вигадував пояснення на випадок, якщо його знайдуть. Проте, крім борсука, ніхто не квапився його шукати. Тварина втекла, і шпигун поповз далі.

Бараки ставали все ближчими. Фабер зрозумів, що всередині них не просто нікого немає, а що вони взагалі недобудовані. Більшість споруд — це дах на опорі, проте деякі з них мали одну стіну.

Раптом Фабера спинив звук — чоловічий сміх. Агент завмер і прислухався. Спалахнув і згас сірник, залишивши після себе дві червоні цятки в темряві — цигарки двох солдатів в одному з бараків.

Фабер намацав у рукаві стилет і знову поповз уперед, у протилежний від охорони бік.

Виявилося, що в бараків нема ні фундаменту, ні підлоги. Навкруги не було ні будівельної техніки, ні бетономішалок, ні інвентарю чи цегли. Від табору вела ґрунтова дорога, що зникала десь у полях, але колія заросла травою — дорогою давно не користувалися.

Здавалося, що хтось планував розмістити тут десять тисяч солдатів і вже навіть почав будівництво, але потім передумав.

Та щось не сходилося. Щось тут суперечило цьому поясненню.

Фабер безшумно ходив і розглядав табір, не забуваючи про вартових, які можуть зненацька влаштувати ще один обхід. Посеред бараків стояли військові машини — старі, іржаві, без двигунів та інших внутрішніх запчастин. Дивно. Якщо хтось розібрав старі машини — навіщо ж залишив корпуси? Їх же можна здати на металобрухт. Будинки, у яких була лише одна стіна, стояли в зовнішніх рядах. Загалом все це було схоже не на будмайданчик, а на декорації для фільму.

Фабер вирішив, що більше йому там не було на що дивитися. До східного краю табору агент дійшов пішки, а звідти поповз рачки, аж поки не опинився поза полем зору вартових. Ще через півмилі, з невеличкого пагорба, Голка знову озирнувся. Звідси бараки були дуже схожі на справжні.

У голові промайнула якась ледь осяжна думка — треба дати їй час визріти.

Пагорби тут були зовсім незначні — майже рівна територія. Де-не-де траплялися кущі й купки дерев, за якими Фабер ховався. Якось йому трапилося невеличке озеро, яке довелося обійти. Поверхня води яскраво блищала. Почувся крик сови — Фабер озирнувся на звук і вгледів залишки великого сараю.

Ще за п'ять миль він побачив аеродром.

Схоже, тут більше літаків, ніж усього, що, на думку Фабера, було в наявності у військово-повітряних сил Британії. На літовищі стояли «слідопити», що скидали маркерні бомби, «ланкастери» та американські «Боїнги В-17», призначені для обстрілу з повітря, «харікейни», «спітфайри» та «москіти», з яких здійснювалися розвідка і штурм. Загалом, достатньо авіатехніки для масштабного наступу.

Усі літаки вгрузли опорами шасі глибоко в м'яку землю. І знову — ані звуку.

Фабер діяв тут так само, як і в казармах: повз рачки в напрямку літаків, аж поки не побачив маленький намет посеред літовища. Крізь брезент пробивалося світло лампи. Усередині було двоє чи троє вартових.

Що ближче Фабер підповзав до літаків, то пласкішими вони здавалися — аж поки зовсім не сплющилися. Здивований шпигун підповз до найближчого і торкнувся його — то був шматок фанери, вирізаний у формі «спітфайра» та відповідно розмальований.

Інші літаки — такі самі. Більш ніж тисяча несправжніх «птахів».

Фабер підвівся на ноги, але краєчком ока все одно стежив за наметом, готовий будь-якої миті падати на землю. Агент ходив несправжнім аеродромом і роздивлявся літаки-підробки, намагаючись скласти побачене докупи з бараками-декораціями.

Зрозуміло, якщо продовжувати пошуки, то він знайде не одне таке літовище чи не одну таку військову базу. Мабуть, у затоці Вош на нього чекатиме цілий флот фанерних есмінців і транспортних суден. Величезний, майстерний та точно недешевий обман ворога. Звісно ж, звичайного споглядача ці декорації не одурять. Проте вони й були зроблені не для того, щоб на них дивилися впритул, а з метою, щоб їх фотографували з повітря.

Навіть сучасний літак із новітніми камерами, який проходитиме на малій висоті, принесе на базу переконливі фотографії величезного скупчення британських сил і техніки.

Тож немає нічого дивного в тому, що штаб переконаний, наче наступ відбуватиметься на схід від Сени.

Звісно, така система обману точно має ще й інші елементи. Вочевидь, англійці навмисне передають радіоповідомлення стосовно Першої американської групи армій шифрами, які німці легко розгадують. Мабуть, передають фальшиві звіти через іспанські дипломатичні канали просто в Гамбург. Можливості для дезінформації необмежені.

У британців було цілих чотири роки, щоб підготуватися до цього наступу — поки основна частина німецької армії билася з Росією. Як тільки союзники ввійдуть у Францію — це кінець. Єдиний шанс для Німеччини — зупинити їх просто на узбережжі та знищити, поки вони не десантували свої сили.

А якщо Німеччина чекатиме ворога не там, то для перемоги не залишиться жодного шансу.

Уся стратегія союзників стала очевидною. Простий, але абсолютно нищівний план.

Треба повідомити в Гамбург.

Та чи повірять йому?

Рідко коли через слово однієї людини змінюють усю стратегію війни. Звісно, в Голки доволі високе звання,