Читати книгу - "Вушко голки"

Агент винайняв шлюпку в Норвічі, на станції човнів, де йому з радістю виділили водний транспорт на два тижні. Справи в місцевих торговців йшли погано: у них залишилося тільки два човни, один із яких не використовували ще з часів Дюнкерка. Заради формальності Фабер поторгувався — і отримав ящик консервів у подарунок.

Наживку для риби він купив у крамниці, яка розмішувалася поруч зі станцією, а снасті чоловік привіз із собою з Лондона. Власники човна зауважили, що погода стояла вкрай сприятлива, та побажали Фаберу вдалої риболовлі. Про документи ніхто й не питав.

Поки що все йшло непогано. Найскладніше було попереду — оцінити сили армії. Адже спочатку треба знайти саму армію.

У мирні часи в цьому завданні немає нічого складного: на дорогах навіть підказки є. Проте зараз будь-які вказівники відсутні, навіть на військові бази. Найпростіше рішення — сісти в машину та їхати за першою військовою автівкою, яка трапиться на шляху. Рано чи пізно вона десь зупиниться — ось і все завдання. Проте машини у Фабера не було, а цивільні не могли винаймати авто. Та навіть якщо вдасться десь знайти транспорт, то з пальним виникнуть ще більші труднощі. Крім того, цивільну машину, що переслідує військові вантажівки та шмигляє навколо баз, дуже швидко викриють. Саме тому залишається лише човен.

Кілька років тому заборонили продаж мап. Фабер з'ясував, що внутрішні водні шляхи Британії налічують тисячі миль. У дев'ятнадцятому столітті й без того доволі широку мережу природних річок розширили каналами. У деяких регіонах кількість водних шляхів майже прирівнювалася до кількості наземних. Наприклад, у Норфолку.

Човен мав багато переваг. У машині чоловіку обов'язково довелося б кудись їхати, а в шлюпці можна просто відпочивати. Якщо хтось спить у машині на узбіччі, то це вкрай підозріло, а спати у пришвартованому човні — цілком природно. Окрім того, на водних шляхах завжди мало людей. Хтось хоч раз чув про затори на каналі?

Проте були й недоліки. Аеродроми та казарми найчастіше будували біля доріг, не беручи до уваги наявність водних шляхів, тому місцевість доводилося вивчати вночі, при місячному світлі, лишаючи човен на якорі. Походи на далекі відстані страшенно втомлювали Фабера. Крім того, в темряві шпигун міг легко щось пропустити або ж просто не знайти, адже часу перевіряти кожен кілометр у нього не було.

Агент повертався за кілька годин після світанку й лягав спати аж до полудня. Відтак він знову вирушав у дорогу, іноді спиняючись, щоб роздивитися навколо чи піднятися на якийсь пагорб. Час від часу траплялися шлюзи, поодинокі ферми та паби, де він розмовляв із людьми, сподіваючись почути бодай щось про розташування армії.

Поки що всі спроби Фабера були марними. Шпигун навіть засумнівався, чи в потрібну місцевість він потрапив. Треба думати, як генерал Паттон. Якби я планував наступ на Францію, на схід від Сени, з бази в Східній Англії, де б я розташував армію? Очевидним варіантом був Норфолк: великі незаселені простори, багато рівнинних місцин для аеродромів, близько до моря. Крім того, затока Вош була вкрай зручним місцем для того, щоб зібрати флот. Однак це лише припущення, які можуть бути помилковими з якихось невідомих йому причин. Мабуть, треба пошукати в іншій частині країни. Наприклад, у Фенсі.

Попереду з'явився шлюз, і Фабер спустив вітрило, щоб зменшити швидкість. У шлюз він увійшов вкрай обережно — човен легенько вдарився об ворота. Будинок доглядача стояв поруч на березі. Фабер, склавши долоні рупором, гукнув працівника шлюзу й став чекати. За свою подорож він уже звик до того, що місцевих робітників не можна квапити. Крім того, зараз час для чаю, а отже, жодна сила не владна поворушити їх.

Із будинку вийшла жінка й махнула йому рукою, запрошуючи всередину. Фабер помахав їй у відповідь, стрибнув на берег і ввійшов. Наглядач у сорочці з короткими рукавами сидів за столом на кухні.

— Ви ж нікуди не квапитеся? — спитав він Фабера.

— Ні-ні, звісно ж, ні, — усміхнувся той.

— Майвісе, налий гостю чаю.

— Ні-ні, не турбуйтесь, дякую, — спробував відмовитися агент.

— Та ми щойно заварили цілий чайник.

— Дякую, — Фабер сів за стіл.

У маленькій кухні було чисто й просторо. Перед шпигуном з'явилася чудова порцелянова чашка чаю.

— Рибальська відпустка, еге ж? — спитав робітник.

— Так і є. А ще спостерігаю за птахами. Хочу десь стати на кілька днів та трохи відпочити на суші.

— О, тоді вам краще триматися ближче до іншого берега. Із цього боку заборонена зона.

— Правда? А й я не знав, що тут військові частини.

— Зона починається за півмилі звідси. Військові чи ні, я не знаю — мені не доповідають.

— Ну, нам і не треба знати, мабуть, — зауважив Фабер.

— Як доп'єте, проведемо вас крізь шлюз. Дякую, що не квапили мене.

Чоловіки вийшли з будинку, Фабер повернувся до свого човна і відв'язав його. За кормою повільно зачинилися ворота, й наглядач почав спускати воду. Шлюпка помалу опустилася до потрібного рівня, і ворота попереду відчинилися. Тепер можна підняти вітрило та рушати далі. Робітник помахав Фаберу на прощання рукою.

Десь за чотири милі нижче за течію агент пришвартувався та прив'язав човен до міцного дерева, що росло на березі. Чекаючи ночі, Фабер пообідав консервованими сосисками та сухим печивом і запив усе це водою. Коли почало сутеніти, шпигун одягнувся в чорне і прихопив рюкзак зі спорядженням: бінокль, фотоапарат і довідник «Рідкісні птахи Східної Англії». Компас він сховав до кишені, а ліхтарик узяв у руку. Готовий.

Ліхтар на палубі він загасив, каюту закрив. На цьому приготування були завершені, і Фабер стрибнув на берег. Уже було темно, тому чоловік підсвітив собі компас і ввійшов у ліс. Агент прямував на південь уздовж каналу — і приблизно за півмилі від свого човна опинився перед парканом із металевої сітки шість футів заввишки. Угорі огорожа закінчувалася колючим дротом. Фабер відійшов назад у ліс і відшукав високе дерево.

У небі пропливала велика рвана хмара, крізь яку деінде проривалося місячне сяйво. За парканом починалася велика відкрита місцевість із незначним підйомом. Для Фабера така розвідка не була чимось незвичним: він уже вивчав схожі місця в Біггін-Хіллі, Олдершоті та на кількох військових базах, що на півдні Англії. Зазвичай охорона була проставлена на двох рівнях — патруль периметра й стаціонарні пости,