Читати книгу - "Керрі"

Нарешті вона безпомічно спитала:

— Тобі подобається?

Він відповів:

— Ти прекрасна.

Так і було.

Із «Вибуху з тіні» (стор. 131):

Поки ті, хто збирався на Весняний бал до Юена, гуртувалися коло школи чи виходили із влаштованих з нагоди випускного фуршетів, Крістіна Гарґенсен і Вільям Нолан зустрілися в кімнаті на другому поверсі місцевого шинку на межі містечка, що називався «Кавалер». Ми знаємо, що вони зустрічалися там уже тривалий час; це зафіксовано в матеріалах Комісії Вайт. А не знаємо ми того, чи продумали вони все повністю й безповоротно, а чи діяли ледь не з випадкової примхи…

— Уже пора? — спитала вона в темряві.

Він глянув на годинник.

— Ні.

Крізь дошки підлоги долинали приглушені ритми пісні «She’s Got to Be a Saint» Рея Прайса, яку грав музавтомат. «Кавалер», думала Кріста, не змінював репертуару відтоді, як вона вперше прийшла сюди з підробним документом два роки тому. Звісно, тоді вона бувала внизу, в барних залах, а не в одній з «особливих» кімнат, які тримав Сем Дево.

Цигарка Біллі уривчасто блимала в темряві, наче око неспокійного демона. Кріста замислено стежила за нею. Вона відмовлялася спати з ним аж до минулого понеділка, коли він пообіцяв, що разом зі своїми приятелями-амбалами допоможе їй утнути штуку для Керрі Вайт, якщо та справді насмілиться піти на випускний із Томмі Россом. Але вони приходили сюди й раніше, занурювались у доволі пристрасні серії обіймів та поцілунків — подумки вона називала їх «шотландським коханням», а він уголос — зі своєю незмінною здатністю влучно описати вульгарне — «сухим тертям».

Вона збиралася змусити його чекати, аж допоки він не зробить щось конкретне

(він же зробив він дістав кров)

але контроль вирвався з її рук, і їй від цього було тривожно. Якби вона в понеділок не віддалася сама, він узяв би її силою.

Біллі не був її першим коханцем, але він був першим, ким вона не могла крутити як заманеться. До нього всі її хлопці були одухотвореними маріонетками з чистими обличчями без прищів і батьками з важливими зв’язками й членством у заміських клубах. Вони їздили на власних «фольксваґенах», «джавелінах» та «доджах чарджерах». Вони вчилися в Массачусетському університеті чи Бостонському коледжі. Восени носили вітрівки студентського братства, а влітку — яскраво-смугасті тісні безрукавки. Вони курили багато марихуани й розповідали кумедні історії, що трапилися з ними, коли вони бували обкурені. Починалося все з того, що вони ставилися до неї поблажливо й по-товариськи (усі старшокласниці, хай там які вродливі, вважалися нижчою лігою), а закінчувалося завжди тим, що дріботіли за нею й аж хекали від собачої хоті. Тим, хто дріботів за нею досить довго і витратив за цей час досить багато, вона зазвичай дозволяла лягти з нею до ліжка. Доволі часто вона пасивно лежала під ними, не допомагаючи й не перешкоджаючи, доки все не закінчувалося. Пізніше, вже на самоті, вона досягала оргазму й собі, прокручуючи в пам’яті зациклений спогад про те, як усе було.

Вона зустріла Біллі Нолана після облави на одній портлендській квартирі. Чотирьох студентів, разом із тодішнім кавалером Крісти, взяли за зберігання. Крісті та іншим дівчатам, котрі там були, висунули звинувачення в присутності на місці злочину. Її батько подбав про все з тихою ефективністю, а тоді спитав, чи розуміє вона, що сталось би з його репутацією та практикою, якби його дочку звинуватили в злочині, пов’язаному з наркотиками. Вона відповіла, що ані його репутації, ані практиці вже навряд чи щось може зашкодити, і він відібрав у неї машину.

Тиждень по тому Біллі запропонував підвезти її додому після школи, і вона погодилася.

Він був тим, кого інші називали слюсарюгою або механюком. Але щось у ньому її хвилювало, і тепер, сонно лежачи на цьому незаконному ложі (але зі збудливим відчуттям піднесення й солодкавим страхом), вона думала, що секрет був у його машині — принаймні спочатку.

Між нею і штампованими, безликими транспортними засобами її кавалерів зі студентських братств із тими вікнами без кватирок, знімним кермом і підсвідомо неприємним запахом пластикової оббивки крісел та мийної рідини для скла проліг цілий усесвіт.

Машина Біллі була стара, похмура, навіть якась зловісна. Лобове скло по краях затуманилося, наче на ньому почала наростати катаракта. Незакріплені крісла гойдалися. Десь позаду цокали й каталися пивні пляшки (її кавалери-студенти пили «Будвайзер», Біллі зі своїми друзями — «Райнґолд»), і їй доводилося ставити ноги обабіч велетенського масного ящика без кришки з різними інструментами від багатьох виробників — вона підозрювала, що більшість крадена. У машині пахло мастилом і бензином. Крізь тонку підлогу бадьоро проривався гучний звук труби, позбавленої тягаря конвертера. Ряд циферблатів на приладовій дошці фіксував показники стану акумулятора, тиску мастила та обертів (Кріста не була певна, яких саме). Задня вісь була підірвана, і капот ніби направлений на дорогу.

І він, звісно, їздив швидко.

Коли він підвозив її втретє, на швидкості шістдесят миль на годину вибухнула одна з лисих передніх покришок. Машину з виском занесло, і вона теж закричала, бо раптом абсолютно впевнилася, що от-от помре. Видіння власного перебитого, скривавленого тіла, викинутого з машини під якимось придорожнім стовпом, схожого на купу ганчір’я, промелькнуло в її думках, як фотографія з таблоїда. Біллі матюкнувся й почав крутити обмотане хутром кермо то в один бік, то в другий.

Вони зупинилися на лівому узбіччі. Коли вона вибралася з машини, коліна погрожували підігнутися за кожним кроком, а тоді вона побачила, що звивистий слід паленої гуми тягнеться з-під машини на сімдесят футів.

Біллі вже розкрив багажник і витягав звідти домкрат, бурмочучи щось під носа. Жодна волосина не вибилася з його зачіски.

Він обійшов її. З його губ уже звисала цигарка.

— Витягни ящик з інструментами, кицю.

Вона була геть ошелешена. Двічі розкрила й закрила рот, як викинута на берег риба, перш ніж спромоглася видобути які-небудь слова.

— Я… Я не буду! Ти нас ледь не в… ти… ледь… скажений придурок! І той ящик брудний!

Він розвернувся й спокійно глянув на неї.

— Або витягнеш ящик, або в сраку ти підеш завтра, а не зі мною на бокс.

— Ненавиджу бокс!

Вона на нього ніколи не ходила, але лють і обурення вимагали радикальності. Її кавалери-студенти