Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

Вона дивилася на мене не приховуючись, у її відвертому захопленому оцінюванні не було нічого від страху чи огиди. Я прибрала прядки волосся з обличчя, щоб вона могла краще його роздивитися.

— Цієї суботи? — запитала я.

— Так, Елеанор, і не кажи, що в тебе справи, — мовив Семмі. — Я не прийму жодних вибачень. Хочу бачити вас обох. І крапка.

— Хто ми такі, щоб сперечатися? — усміхнувся Реймонд.

Я замислилась. Вечірка. Остання вечірка, на яку мене запрошували, окрім того жахливого весілля, була з нагоди тринадцятиріччя Джуді Джексон. Там можна було кататися на ковзанах і пити молочні коктейлі. І все це закінчилося не дуже добре. Але тут, на вечірці з нагоди повернення літньої людини додому, навряд чи хтось блюватиме чи втратить палець.

— Я прийду, — кивнула я.

— Ось, візьміть, — Лаура передала Реймонду і мені по візитці. Чорна, глянсована, вона мала відтиск золотого листка і напис: «Лаура Марстон-Сміт, косметолог, стиліст, консультант з іміджу» і контакти внизу.

— На сьому годину в суботу. Нічого не беріть, тільки себе.

Я обережно поклала візитку в гаманець. Реймонд запхав її в задню кишеню штанів. Я помітила, що він не міг відірвати погляду від Лаури, загіпнотизований, як мангуст перед змією. Вона це добре розуміла. Підозрюю, вона звикла до цього, зважаючи на її вигляд: біляве волосся й великі груди. Яке кліше, яка очевидність. Чоловіки, подібні до Реймонда, типові роззяви, завжди будуть відволікатися на жінок, схожих на неї, за грудьми та фарбою яких немає ані дотепності, ані витонченості.

Реймонд відірвав очі від декольте Лаури і глянув на настінний годинник, а тоді, демонстративно, на мене.

— Нам час йти, — сказала я. — Побачимося в суботу.

Усі знову почали тиснути одне одному руки на прощання. Семмі тим часом роздивлявся, що ми йому принесли. Він дістав упаковку органічної капусти.

— Що це, у біса, таке? — запитав він недовірливо.

«Цинк», — прошепотіла я до себе.

Я відчула, як Реймонд досить грубо виштовхує мене з палати, і навіть не встигла сказати, що салат з кальмарів потрібно з’їсти відразу, адже в палаті спекотно.

12

Наступного дня, чекаючи, поки закипить чайник, я помітила листівку, яка стирчала з пакету для сміття в офісі, поряд з купою святкових брошур та журналами з плітками. Це була листівка одного торгового центру в місті — не того, куди я зазвичай ходжу, — і на ній була вступна пропозиція про відверто дивовижну знижку в тридцять відсотків на манікюрний набір «Ніжні нігтики Делюкс». Я спробувала, але так і не змогла уявити, що може входити в ніжний набір для манікюру. Як можна впхати розкіш і ніжність у процес фарбування нігтів? Важко таке уявити. Я відчула трепет і хвилювання. Був лиш один спосіб дізнатися. Думаючи про стрижки для тварин, я поглянула на свої довжелезні кігті.

Я дещо закинула свої плани щодо самовдосконалення, адже відволіклася на той нещасний випадок із Семмі та події, які відбулися після нього. Проте настав час повернутися до своєї першочергової мети — музикант. На мить мене затопила гріховна гордість. Мої нігті хутко ростуть, вони міцні та блискучі. Я пов’язую це з дієтою, багатою на вітаміни, мінерали та жирні кислоти, які отримую завдяки добре спланованому раціону. Мої нігті є результатом кулінарної майстерності британських вуличних кухарів. Я не марнотратна людина, тому просто зрізаю нігті ножицями, коли вони відростають і заважають працювати на комп’ютері, а ще підрізаю гострі кути, щоб вони не чіплялися за одяг і не дряпали шкіру, коли я приймаю ванну. Вони такі досконалі. Мої нігті завжди чисті — чисті нігті, як і чисте взуття, є основою самоповаги. Не можу назвати себе ані стильною, ані модною, та принаймні я завжди чиста. Отож можу високо тримати голову, посідаючи своє, можливо, не найвизначніше місце у світі.

* * *

Під час обіду я вирушила в місто, дожовуючи сендвіч, щоб заощадити час. Поміркувавши, я пошкодувала, що не обрала менш нав’язливу начинку: яйця і крес-салат — не дуже чудова ідея для напханого людьми теплого вагона, де і я, і сендвіч привертали недоброзичливі погляди наших попутників. Я насмілилася їсти на людях у годину-пік, тому восьмихвилинна подорож виявилася не найприємнішим часом для всіх присутніх.

Я знайшла відділ для нігтів зі знижками в задній частині крамниці косметичних засобів — величезного сховища з люстрою, захаращеного дзеркалами, пахощами та звуками. Я почувалася загнаною твариною — биком чи скаженим собакою — і уявляла хаос, який могла би влаштувати, якби мене, після шаленого бігу, затримали тут проти моєї волі. Я стиснула листівку в кулаці в кишені.

«Нігті-Етсетера» — на які такі додатки вказує цей латинський термін? Я озирнулася — у приміщенні було двоє знуджених дітей у білих туніках, біля стійки з чотирма стільцями висіли поличкі з лаками для нігтів усіх відтінків, від прозорого до темного. Я боязко підійшла ближче.

— Ласкаво-просимо-до-«Нігті-Етсетера»! Чим-можу-вам-допомогти? — заторохкотіла менша дівчина, схожа на дитину. Мені знадобився якийсь час, щоб зрозуміти, що вона сказала.

— Доброго дня, — мовила я мелодійно, аби показати їй, як треба говорити, щоб зав’язати ефективну розмову. Вони з колегою витріщалися на мене, на їхніх обличчях була тривога і… ну, здебільшого. Я посміхнулася заспокійливою, як мені здавалося, посмішкою. Зрештою, вони були такі молоді — можливо, це було стажування і вони чекали, коли повернеться їхній наставник.

— Мені потрібен набір для манікюру «Ніжні нігтики Делюкс», — промовила я якомога чіткіше.

Зависла тривала, непорушна тиша. Нижча дівчина отямилась першою.

— Сідайте, будь ласка, — показала вона на найближчий стілець.

Її супутниця стояла як вкопана. Та, що нижча (Кейсі, як було написано на її бейджику), почала схвильовано метушитися, а потім сіла навпроти, поставивши на стійку миску у формі нирки, наповнену гарячою мильною водою. Вона почала крутити переді мною стійку з лаками для нігтів.

— Який колір бажаєте? — запитала вона.

Мій погляд привабив яскраво-зелений відтінок, такого ж відтінку була шкіра отруйної амазонської жаби — крихітної, дивовижної, смертельної. Я передала їй цей лак. Вона кивнула. Звісно, вона не була безхребетною, але поводилася так, ніби була м’якою жуйкою.

Вона взяла мої руки і занурила кінчики всіх десяти пальців у теплу воду. Я пильно стежила, щоб інша плоть не контактувала з невідомими мийними речовинами, побоюючись посилити екзему. Я сиділа там кілька хвилин, почуваючись дурепою, а вона порпалася в шухлядці, дістаючи іржостійкі інструменти та обережно викладаючи їх на стіл. Її нерухома супутниця нарешті повернулася до життя і жваво теревенила з колегою з іншого відділу.