Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

Кейсі подумала, що настав ідеальний момент, щоб вийняти мої руки з води, і поклала їх на складений рушник. Вона обережно витерла кожен палець. Цікаво, чому вона просто не попросила мене витягнути руки вголос і не передала мені рушник, щоб я могла сама їх витерти, оскільки наразі я сповна володію моторними функціями своїх кінцівок. Можливо, ось що означало «балувати себе» — і палець об палець не ударити.

Кейсі взялася за інструменти, відсовуючи кутикулу й підрізаючи її, де треба. Я спробувала завести невимушену розмову, оскільки мені здавалося, що за цих обставин це буде правильне рішення.

— Ви давно тут працюєте? — запитала я.

— Два роки, — відповіла вона. На вигляд їй було чотирнадцять, а, наскільки мені відомо, дитяча праця в цій країні є незаконною.

— А ти завжди хотіла бути… — я зробила паузу, добираючи слово, — манікюрницею?

— Майстром з манікюру, — виправила вона, зосередившись на роботі та не піднімаючи голови, що вельми схвально.

Зайве встановлювати зоровий контакт, якщо людина, яка зосереджена на справі, тримає гострі інструменти.

— Я завжди хотіла працювати з тваринами або бути майстром з манікюру, — продовжувала вона.

Вона почала масажувати мою руку. Вочевидь, це і є розкішна насолода, хоча особисто мені це заняття здавалося безглуздим і неефективним, крім того, я непокоїлася через можливу алергічну реакцію. У неї були крихітні руки, майже такі, як у мене (на жаль, неприродно малі, ніби лапки динозавра). Я б хотіла мати чоловічі руки — більші, сильніші, міцніші. Волохатіші.

— Отож, — продовжувала вона, — я не могла визначитися між тваринами і нігтями, тому спитала маму, і вона порадила мені стати майстром з манікюру.

Вона взяла пилочку для нігтів і почала працювати над формою. Це був доволі ніяковий і незручний процес, який краще було робити власноруч.

— А ваша мама економіст чи кваліфікований порадник? — запитала я. Кейсі витріщилася на мене: — Якщо ні, я не впевнена, що її поради враховують прогнозований заробіток та попит на ринку праці, — сказала я, дещо стурбована її перспективами.

— Вона туристичний агент, — впевнено промовила Кейсі, ніби це все пояснювало.

Я пустила це повз вуха, зрештою, це були мої занепокоєння, і, здавалося, вона почувалася щасливою на своїй роботі. Раптом, коли вона почала наносити на мої нігті різні шари покриттів, у моїй голові з’явилася думка, що ця дівчина могла б поєднати дві професії і стати стилістом собак. Однак цього разу я вирішила тримати свої поради при собі. Іноді ваші поради можуть спричинити непорозуміння, і це неприємно.

Дівчина поклала мої руки в невелику машинку, якщо не помиляюся, сушарку для нігтів. І вже за кілька хвилин розкішна насолода закінчилася. Загалом враження від процедури виявилися цілком посередніми.

Вона назвала вартість послуги — чесно кажучи, це було здирництво.

— У мене є листівка, — сказала я.

Вона кивнула, не просячи навіть її показати, і вирахувала третину, назвавши вартість зі знижкою, яка, утім, змусила мене здригнутися. Я потягнулася по сумочку.

— Стійте! — зойкнула вона з тривогою.

Я послухалася.

— Лак здереться, — мовила вона і, нахиляючись, додала: — Я дістану ваш гаманець, якщо хочете.

Мене непокоїло, чи це не добре продумані хитрощі, щоб розлучити мене з частиною моїх зароблених коштів, тому я, ніби яструб, пильно стежила за нею, коли вона залізала в мою сумочку. Занадто пізно я пригадала про залишки яєчного сендвіча, котрий лежав усередині, — вона демонстративно скривилася, діставши мій гаманець. Трохи загостра реакція — так, я відчувала, що запах, який линув звідти, трохи нудотний, але нащо аж так кривитись. Мій погляд був прикутий до її пальців (її нігті були ненафарбованими, до речі), поки вона діставала банкноти й дуже обережно повертала гаманець назад у сумочку.

Я підвелася, готова йти. Її подруга вже повернулася й кинула погляд на мої блискучі зелені нігті.

— Гарно, — мовила вона, хоч її тон і жести говорили, що її це не надто цікавить.

Кейсі здавалася більш жвавою:

— Хочете отримати картку лояльності? — запитала вона. — Зробіть п’ять процедур і отримаєте шосту безкоштовно!

— Ні, дякую, — сказала я. — Я більше не прийду сюди. Я і вдома можу зробити манікюр, краще й безкоштовно.

Їхні щелепи відвисли, але я вже попрямувала до виходу у світ, ухиляючись від прибиральників і консультантів зі зразками парфумів у парфумерній крамниці. Скоріше на сонячне світло та свіже повітря. Блискуча територія крамниці косметичних засобів не була моїм природним середовищем. Подібно до курки, яка знесла яйця для мого сендвіча, я також була вільною істотою.

* * *

Після роботи я прийшла додому і відчинила шафу. Що одягнути на вечірку? Я мала дві пари чорних брюк і п’ять білих сорочок для роботи, точніше, колись білих. У мене є пара зручних штанів, дві футболки й два светри, котрі я вдягаю на вихідні. А ще є комплект для особливих випадків. Я купила його на весільний прийом Лоретти багато років тому і з того часу вдягала ще кілька разів, зокрема й у Національний музей. Виставка нещодавно виявленої римської культури була надзвичайною, а от мандрівка до Единбурга вразила мене значно менше.

Інтер’єр потяга, з практичною обивкою, що приховувала плями, та сірими пластиковими деталями, нагадував скоріше автобус, ніж «Східний експрес». Найгіршим, якщо не враховувати присутність інших мандрівників (господи, сьогодні простолюду стає все більше, і вони запросто їдять і п’ють привселюдно), був безперервний шум з гучномовців. Наче неіснуючий провідник зачитував оголошення кожні п’ять хвилин, ділячись цікавими й цінними думками, як-от: «Великі предмети повинні бути розміщені в багажних відділеннях над полицями» чи «Пасажири мають якомога швидше повідомляти бригаду потяга про будь-які речі, залишені без нагляду». Цікаво, на кого розраховані перла мудрості, можливо, на іншопланетян чи пастуха з Улан-Батора, який, перетнувши нескінченні степи, відплив з Північного моря й опинився в потягу Глазго — Единбург, без жодного досвіду в механізованому переміщенні?

Я збагнула, що комплект для особливих випадків трохи вийшов з моди. Насправді лимонний колір не надто мені личив — це колір для нічних сорочок, які слід носити у власній спальні, але він навряд чи годився для вишуканої вечірки. Завтра піду до крамниці та куплю щось новеньке, те, що зможу одягнути знову, коли моя справжня любов запросить мене на побачення в ресторан чи в театр. Це не будуть гроші, викинуті на вітер. Задоволена цим рішенням, я приготувала звичну пасту з песто й увімкнула передачу «Архерс». Закручений сюжет з неприродно непереконливим молочником з Глазго не надто