Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

Джейні хитро поглянула на інших, думаючи, що я її не бачу. Я помітила, як її очі ковзнули по моїх шрамах, як, власне, часто траплялося.

— Запитаймо думку нашого Гаррі Поттера, — промовила вона доволі голосно та обернулася до мене.

— Елеанор! Агов, Елеанор! Ти ж ніби непогано знаєш місто, чи не так? Як думаєш, де нам краще відсвяткувати цього року Різдво?

Я уважно подивилася на календар, котрий висів на стіні офісу. Цього місяця було зображення зеленої вантажівки.

— Зараз середина літа, — сказала я. — Я взагалі про це ще не думала.

— Так, — погодилася вона, — але нам потрібно забронювати місце вже зараз, інакше всі хороші варіанти розберуть і нам залишиться якийсь «Везерспунс» чи брудний італійський ресторан.

— Мені байдуже, — сказала я. — Я однаково не збираюся йти на цю вечірку.

Я потерла тріснуту шкіру між пальцями — вона загоювалася, але цей процес був до болю повільний.

— Звісно, ти ж ніколи з нами не ходиш, чи не так? Я про це забула. А ще ти не береш участі в грі «Таємний Санта». Елеанор-Грінч[8] — ось як нам слід тебе називати.

Усі засміялися.

— Не розумію цього культурного посилання, — мовила я. — Проте хочу уточнити, що я атеїстка і не орієнтуюся на споживацьке сприйняття, тому торговий фестиваль, котрий відбувається в середині зими і котрий усі називають Різдвом, не має для мене жодного значення.

Я повернулася до роботи, сподіваючись, що мій приклад надихне їх зробити те ж саме. Вони, як ті малі діти, легко відволікаються і з насолодою збувають години за обговоренням тривіальних речей і плітками про людей, котрих не знають.

— Схоже на те, що в декого залишилися неприємні спогади про печеру Санта-Клауса, — зауважив Біллі, а потім задзвонив телефон.

Я сумно усміхнулася. Він навіть не міг собі уявити, наскільки неприємні спогади пов’язані в мене з цим днем.

Це був внутрішній дзвінок: Реймонд запитував, чи не хотіла б я ввечері провідати з ним Семмі. У середу. Я пропущу щотижневу розмову з матусею. Я ще ніколи не пропускала жодної, за всі ці роки ні разу. Але з іншого боку, ну і що вона зробить? Якщо я одного разу не поговорю з нею, нічого поганого не трапиться, а Семмі потрібна поживна їжа. Тому я погодилася.

* * *

Наша зустріч була призначена на п’яту тридцять вечора. Я наполягла на тому, щоб зустрітися за межами офісу, побоюючись реакції колег, коли вони побачать, що ми йдемо з роботи разом. Був м’який, приємний вечір, тому ми вирішили піти до лікарні пішки, що забере лише двадцять хвилин. Реймонду, безумовно, були потрібні фізичні навантаження.

— Як минув твій день, Елеанор? — запитав він, курячи на ходу. Я перейшла на інший бік, щоб вберегтися від отруйного диму.

— Добре, дякую. На обід я з’їла сендвіч із сиром і маринованими огірками, а ще солоні чипси і мангове смузі.

Він видихнув дим з кутика рота і засміявся.

— А ще щось сталося? Чи лише сендвіч?

Я замислилася.

— Ще була тривала дискусія про місце для різдвяної вечірки, — відповіла я. — Очевидно, вибір звузився до «ТіДжиАй Фрайдейз», тому що там «весело», — тут я спробувала зробити пальцями жест, який означає «лапки». Я бачила, як Джейні якось так робила, тому запам’ятала, щоб використати в майбутньому. Гадаю, я зробила це досить впевнено, а потім продовжила: — Або ж вони підуть в індійське кафе на різдвяний фуршет.

— Ніщо так не вказує на Різдво, як ягня з рисом, еге ж? — сказав Реймонд.

Він загасив сигарету, кинувши її на хідник. Ми прийшли до лікарні, і я чекала, поки Реймонд, як завжди неорганізований, сходить до крамниці на першому поверсі. На мою думку, немає жодного виправдання такій непідготовленості. Перш ніж зустрітися з ним, я встигла піти у «Маркс енд Спенсер» і купити кілька речей, у тому числі баночку з гарбузовим насінням. Гадаю, Семмі дуже потрібен цинк. Реймонд вийшов з крамниці, розмахуючи пакетом. У ліфті він відкрив його і показав мені, що купив.

— Желатинові цукерки, газета «Івнінг Таймс», велика банка сметани і чипси з часником. Що ще потрібно чоловіку! — сказав він, задоволений собою. Я вирішила не коментувати це.

Ми зупинилися перед входом у палату — навколо ліжка Семмі було повно відвідувачів. Він помітив нас і кивнув, щоб ми заходили. Я озирнулася навколо, але суворої медсестри в смугастих шкарпетках ніде не було. Семмі по-королівськи сперся на купу подушок, звертаючись до людей, котрі стояли біля нього.

— Елеанор, Реймонде, радий вас бачити! Знайомтеся з моєю сім’єю. Це Кіт, дітлахи залишилися вдома з мамою, а це Гарі та Мішель, а ось це, — він показав на білявку, яка уважно клацала в телефоні, — моя донька Лаура.

Я зрозуміла, що кожен посміхається і киває, а потім вони тиснуть наші руки і плескають Реймонда по спині. Це було досить приголомшливо. Я одягнула білі бавовняні рукавички, щоб не користуватися гелем для рук. Я подумала, що зможу прокип’ятити їх, як тільки повернуся додому. Це викликало якусь невпевненість у рукостисканнях, що було дивно, адже бавовняний бар’єр між поверхнею нашої шкіри має лише переваги, чи не так?

— Ми дуже вдячні, що ви подбали про нашого батька, — сказав старший брат Кіт, витираючи руки спереду об штани. — Для нас багато важить знати те, що він не залишився на самоті, коли це сталося, що є люди, котрі подбали про нього.

— Агов, — сказав Семмі, штурхаючи Кіта плечем, — я не якийсь там недоумкуватий старий каліка. Я і сам можу подбати про себе.

Вони посміхнулися один одному.

— Звісно ж, можеш, тату. Я просто хотів сказати, що іноді приємно бачити дружні обличчя навколо.

Семмі знизав плечима, не ставлячи крапку, а люб’язно дозволяючи цій фразі зависнути в повітрі.

— У мене є хороші новини для вас двох, — звернувся до нас Семмі і задоволено сперся на подушки, поки Реймонд і я ставили пакети біля ліжка, ніби це були миро і ладан. — У суботу мене виписують!

Реймонд плеснув об долоню Семмі після певного збентеження, адже Семмі гадки не мав, чому якась товста рука зависла біля його обличчя.

— Кілька тижнів він поживе в мене, доки не зможе впевнено ходити з ходунками, — сказала Лаура, відірвавшись нарешті від телефону. — Ми збираємося влаштувати невелику вечірку! І ви обоє теж запрошені, — додала вона вже не з таким ентузіазмом.

Вона витріщалася на мене. Я не зважала на це. Насправді мені це більше подобається,