Читати книгу - "Володар Туману"

виявилися марними: малюк помер. Фляйшман не тямив себе, він вибіг надвір і кричав до бурі, обіцяючи Каїнові власне життя в обмін на життя сина. За кілька хвилин Якоб несподівано розплющив очі. У нього був шок. Він не впізнавав нас і, здається, не пам’ятав власного імені. Ева закутала сина, віднесла нагору й поклала спати. Невдовзі вона спустилася, підійшла до мене й дуже спокійним голосом мовила, що, коли хлопчик залишиться з ними, його життю загрожуватиме небезпека. Вона попросила, щоб я подбав про нього й виростив, наче свого сина, наче дитину, яка, якби доля обрала інший шлях, могла бути нашою. Фляйшман не наважився увійти в дім. Я погодився виконати прохання Еви Грей і побачив у її очах, як вона відмовляється від того єдиного, що давало сенс її життю. Наступного дня я забрав хлопчика. Фляйшманів я відтоді не бачив.

Віктор Крей зробив довгу паузу. Максові здалося, що старий намагається стримати сльози. А той затулив обличчя білими старечими руками.

— За рік я дізнався, що Фляйшман помер від якоїсь рідкісної інфекції після того, як його вкусив бродячий собака. І навіть зараз я не знаю, чи живе ще в якомусь куточку країни Ева Грей.

Макс подивився на пригнічене лице старого й зрозумів, що даремно засуджував його, хоча волів би, щоб той виявився негідником. Витримати це було б легше, ніж те, що випливало з його слів.

— Ви вигадали історію Роландових батьків, навіть його ім’я…

Крей ствердно кивнув, розкриваючи найбільшу таємницю свого життя перед тринадцятилітнім хлопцем, якого бачив лише кілька разів.

— І Роланд не знає, хто він насправді?

Старий заперечливо похитав головою, і Макс завважив сльози гніву в його очах, які він видивив за стільки років чатування на вершині маяка.

— Хто ж тоді похований у склепі Якоба Фляйшмана на цвинтарі? — запитав Макс.

— Ніхто, — відказав старий. — Цього склепу ніколи не будували й не було там ніякого поховання. Він з’явився на цвинтарі наступного тижня після бурі. Тутешні люди гадають, буцімто це Фляйшман наказав звести склеп для свого сина.

— Не розумію, — озвався Макс. — Якщо не Фляйшман, то хто ж його побудував і навіщо?

Віктор Крей із прикрістю усміхнувся.

— Каїн, — проказав він нарешті.— Каїн звів його й відтоді приготував для Якоба.

— О Господи, — прошепотів Макс, розуміючи, що, можливо, він згаяв дорогоцінний час, змусивши старого розповісти всю правду. — Треба негайно забрати Роланда з халабуди.

* * *

Удари хвиль, що розбивалися об берег, збудили Алісію. Була ніч, і судячи з того, як по даху халабуди порощив дощ, поки вони спали, над бухтою розігралася сильна буря. Алісія, котра досі не оговталася від пережитого, підвелася й побачила, що Роланд, як і раніше, лежить у ліжку й щось бурмоче вві сні. Макса в халабуді не було, й Алісія вирішила, що брат вийшов і сидить десь, спостерігаючи дощ над морем: Макс любив дощ. Прочинивши двері, Алісія оглянула берег.

З моря до халабуди, наче сторожка примара, насувався густий синій туман, й Алісії почувся шепіт десятків голосів, що мовби долинав із туману. Дівчина з грюкотом зачинила двері й зіперлася на них із твердим наміром не піддаватися паніці. Грюкіт розбудив Роланда; хлопець розплющив очі й над силу сів на ліжку, не розуміючи, як він тут опинився.

— Що відбувається? — кволим голосом прошепотів він.

Алісія вже розтулила губи, щоб відповісти, але її щось спинило. Роланд приголомшено дивився, як до халабуди крізь усі шпарини проникає густий туман й огортає Алісію. Дівчина заверещала, а двері, на які вона спиралася, вилетіли назовні, вирвані з завіс невидимою силою. Зіскочивши з ліжка, Роланд метнувся до Алісії, яка віддалялася в бік моря — її обхопила утворена туманом пазуриста лапа. Якась фігура заступила Роланду дорогу, й хлопець упізнав водяного привида, котрий тягнув його в морську глибінь. Вовче лице блазня прояснішало.

— Привіт, Якобе, — прошепотів голос, не розтуляючи драглистих губ. — Ось тепер ми розважимося.

Роланд ударив водянисту істоту, й силует Каїна розсіявся в повітрі. А в порожнечу ринули незчисленні літри води. Роланд вибіг надвір і потрапив під удар бурі. В небі над бухтою висіли густі багряні хмари. З їхнього скупчення на одну зі скель впала сліпуча блискавка, перетворивши її на тонни кременистого пороху, що обрушився на берег зливою розпечених скалок.

Алісія кричала, намагаючись вирватися зі смертельних обіймів, а Роланд біг по камінню до берега. Він спробував ухопити дівчину за руку, але тут здригнулося море, й хлопець упав. Коли він знову підвівся, вся бухта тремтіла в нього під ногами, і Роланд почув страшне ревище, що долинало звідкілясь із глибини. Хлопець відступив на кілька кроків, силкуючись зберегти рівновагу, і побачив, як із дна моря на поверхню виринає гігантська осяйна істота, від якої навсібіч розходяться кількаметрові хвилі. Посеред бухти Роланд завважив знайому щоглу, що підносилася з води. Повільно перед його спантеличеним поглядом на поверхню піднявся огорнутий сяйливим німбом «Орфей».

На капітанському містку, загорнутий у свій плащ, підніс догори сріблясту патерицю Каїн, і нова блискавка впала на нього, осяявши яскравим світлом увесь остов «Орфея». Відлуння хижого сміху чаклуна прокотилося бухтою. А тим часом примарна рука кинула Алісію до його ніг.

— Мені потрібен ти, Якобе, — пролунав голос Каїна в голові Роланда. — Якщо не хочеш, щоб вона померла, приходь по неї…

Розділ шістнадцятий

Макс крутив педалі під дощем, коли зненацька спалахнула блискавка, і хлопець побачив, як із глибини, осяяний гіпнотичним світлом, що йшло від його металевої поверхні, виринув «Орфей». Старий корабель Каїна знову плив бурхливими водами бухти. Макс щосили натискав на педалі, боячись, що, коли приїде до халабуди, вже буде запізно. Він залишив позаду старого доглядача маяка, котрий не міг витримати його темпу. Доїхавши до берега, Макс кинув велосипед і побіг до Роландової халабуди. Хлопець побачив вирвані з завіс двері й помітив на березі закляклу фігуру приятеля, котрий зачудовано дивися на корабель-привид, що розтинав хвилі. Макс подякував вишнім силам і побіг обійняти Роланда.

— З тобою все гаразд? — крикнув він проти вітру, що налітав на берег.

Роланд подивився на нього: в його очах застиг жах пораненої й нездатної втекти від переслідувача тварини. Макс побачив дитяче обличчя хлопчика, котрий стояв із камерою навпроти дзеркала, і відчув, як по його тілу пробіг морозець.

— Він забрав Алісію, — вимовив нарешті Роланд.

Макс знав: приятель не уявляє, що відбувається насправді, і розумів, що спроба пояснити йому все лише ускладнить справу.

— Хай там що, — проказав Макс, — тримайся від