Читати книгу - "Останній дон"

Кросса збуджували її поцілунки, та він тільки спитав:

— Чому?

— Бо ти такий гарний і такий досконалий,— пояснила Сіл,— а такого дня, як сьогодні, все дозволяється.— Вона ковзнула своєю рукою в його руку.— Хіба у нас не прекрасні сім'ї? — вела вона далі. А потім зненацька запитала:— Чому ти живеш у тата?

— Так уже склалося,— відповів Кросс.

— А з Данте ти щойно пересварився? Це такий пролаза.

— З Данте в мене все гаразд,— заперечив їй Кросс.— Ми просто жартували. Він жартівник від природи, як от мій дядько Петі.

— Данте надто грубий,— сказала Сіл і знову поцілувала Кросса, цупко тримаючи йому руки.— Мій тато заробляє такі великі гроші. Зараз він купує будинок у Кентуккі і «ролс-ройс» 1920 року. Тепер у нього три старовинні автомобілі, а в Кентуккі він збирається завести коней. Чому б тобі завтра не прийти до нас і не подивитись на машини? Тобі завжди подобалось, як моя мама готує.

— Завтра ми повертаємось у Веґас,— сказав Кросс.— Тепер я працюю в «Ксанаду».

Сіл сіпнула його руку.

— Ненавиджу Веґас. Як на мене, це огидне місто.

— А як на мене, прекрасне,— всміхаючись, заперечив Кросс. — Ти ж там ніколи не була, за що ти його ненавидиш?

— Бо там люди марнують важко зароблені гроші,— пояснила Сіл з юнацьким запалом.— Богу дякувати, мій тато не грає. А всі ті паскудні дівулі з вар'єте?

— Звідки мені знати?— засміявся Кросс.— Я відповідаю тільки за майданчик для гольфу. Я й у казино ніколи не заходив.

Сіл розуміла, що Кросс з неї кепкує, одначе спитала:

— А якщо я, коли поїду звідси, запрошу тебе відвідати мене в університеті, ти приїдеш?

— Звичайно,— погодився Кросс. У таких іграх він був куди досвідченіший за неї.

І він відчув ніжність до її невинності, до того, як вона тримала його руки, до її невідання про справжню роботу її батька і про справжню суть «родини». Він розумів, що Сіл просто відгукнулась душею на поклик чудової погоди, в ній озвалося буяння жіночої плоті, і його зворушили ніжні, цнотливі поцілунки.

— Ходімо краще святкувати,— запропонував Кросс, і вони рука в руці повернулися до столів. Вірджініо, її батько, перший побачив їх, приклацнув пальцями і весело вигукнув:

— А-я-яй, як не соромно!

Потім стис їх обох у обіймах. Цей день назавжди запам'ятався Кроссові невинністю, побожно вбраними в біле діточками, які віталися, звістуючи, що Христос воскрес, а ще тим, що він, нарешті, зрозумів, ким був його батько.

Коли Піппі і Кросс поверталися у Веґас, усе в їхніх стосунках змінилося. Піппі вочевидь збагнув, що таємниці більше не існувало, і ставився до Кросса з більшою теплотою. Кросс із подивом відзначив, що його почуття до батька не змінилися, що він так само його любить. Він не міг уявити собі життя без батька і без «родини» Клерікуціо, без Ґроневельта й готелю «Ксанаду». Це було його життя, і в ньому йому належало залишатися, нещасним через це він нітрохи не почувався. Проте в його душі стало наростати нетерпіння, йому кортіло ступити наступний крок.

Книга З

Клавдія Де Лена та Атена Аквітан

Розділ 4

Клавдія Де Лена вела машину від своєї домівки на Тихоокеанських Палісадах до будинку Атени в Малібу і шукала подумки слів, щоб переконати Атену повернутись до роботи над «Мессаліною».

Для неї повернення Атени було не менш важливим, ніж для студії. «Мессаліна» була її першим по-справжньому самостійним сценарієм, решта дотеперішніх робіт — лиш адаптації повістей і романів, перекроювання і дотягування чужих сценаріїв або ж співавторство.

До того ж у «Мессаліні» вона виступала співпродюсером, і це надавало їй владу, якою раніше вона ніколи не тішилась. І, звісно, зростуть надходження: Вона мала б заробити справді чималі гроші. Згодом вона могла б ступити на вищий щабель — стати сценаристом-продюсером. На захід від Міссісіпі вона була, мабуть, єдиною людиною, якій не хотілося бути режисером: адже там потрібна жорстокість у стосунках з людьми, а для неї вона нестерпна.

Стосунки Клавдії з Атеною спирались на справжню духовну близькість, нітрохи не скидаючись на професійну дружбу двох колег, що працюють разом у сфері кіно. Атена мала б збагнути, який важливий цей фільм для Клавдиної кар'єри. Адже Атена недурна. Справжньою загадкою для Клавдії залишався тільки Атенин страх перед Бозом Сканнетом. Атена ж ніколи нічого й нікого не боялась.

Гаразд, бодай одну справу Клавдія таки зробить. Вона довідається, чому Атена така наполохана, а тоді зможе їй чимсь зарадити. І, звичайно, їй треба врятувати Атену, щоб та не занапастила свою кар'єру. Зрештою, хто ліпше за неї, за Клавдію, знає про всі труднощі й пастки у світі кіно?

Клавдія Де Лена мріяла про письменницьке життя десь у Нью-Йорку. Клавдію не розчарувало, що у двадцятиоднорічному віці її перший роман відхилили зо два десятки видавців. Вона просто подалась у Лос-Анджелес і спробувала сили у сценаріях.

А оскільки була дотепна, жвава й талановита, то швидко здобула в Лос-Анджелесі чимало друзів. Записалася на курси сценаристів при Каліфорнійському університеті і познайомилася з юнаком, чий батько був відомим пластичним хірургом. Вони стали коханцями, і юнака причарували її тіло та її розум. А далі він підвищив її статус, перейшовши від товариського партнерства в ліжку до «серйозних взаємин». Привів додому на вечерю зі своїми батьками. Батько, хірург-косметолог, був від неї у захваті. Після застілля хірург провів долонями довкруг її обличчя.

— Хіба це чесно, що така дівчина, як ви, не така гарненька, як вам би належало?— спитав він.— Не ображайтесь, тут завинила тільки природа. До того ж я в цьому фахівець. Якщо дозволите, я вам зможу зарадити.

Образитись Клавдія не образилась, але її обуренню не було меж.

— На біса мені бути гарненькою? Який мені з того пожиток? — усміхаючись, мовила вона.— Для вашого сина я й так досить гарненька.

— Ради всього святого!— вигукнув хірург.— Але після мого втручання ви станете для мого сина занадто гарненькою. Ви мила й розумна дівчина, та зовнішність — це влада. Чи вам справді хочеться решту життя підпирати стіни, коли чоловіки увиваються біля зовні привабливих жінок, які не мають і десятої частки вашого розуму? А вам доводиться стовбичити, мов