Читати книгу - "Останній дон"

Данте також помітив, як відсахнулася дівчина.

— Гарна дівчина,— сказав він, посміхаючись.— Пішли привітаємось.

Данте й познайомив їх:

— Ліла,— сказав він,— а це наш кузен Кросс.

Ліла була їхнього віку, але в жінку ще повністю не розквітла, її краса була недовершена, ж у підлітка. Коси були мов медові, шкіра сяяла, неначе її живило свіжістю якесь внутрішнє джерело, однак її вуста, хоч іще не розвинені, були надто вразливі. Білий мохеровий светр надавав її шкірі золотавого відтінку. Кросс умить закохався в неї.

Та коли спробував з нею заговорити, Ліла ніби не почула його слів і подалася під захист матрон до іншого столу. Кросс, ледь збитий з пантелику, сказав Данте:

— Здається, моя персона їй не до вподоби.

Данте відповів уїдливою посмішкою. Він виріс допитливим молодиком із надміром життєвих сил і гострим, пронозуватим обличчям. Він успадкував жорстке чорне волосся Клерікуціо, же ховав під дивачним капелюхом в ренесансному стилі. На зріст був невеличкий, заледве п'ять футів і пару дюймів, але тримався дуже самовпевнено, мабуть, тому, що був улюбленцем старого дона. Глумливий вираз ніколи не сходив з його обличчя. Ось і тепер він сказав Кроссові:

— Її прізвище — Анакоста.

Кросс пам'ятав це прізвище. Рік тому сім'я Анакостів пережила трагедію. Голова сім'ї та його найстарший син були застрелені в готельному номері в Майямі. Данте не спускав з Кросса погляду, сподіваючись якоїсь реакції. Кросс удав байдужого.

— Ну то й що? — спитав він.

— Ти працюєш на свого батька, чи не так? — спитав своєю чергою Данте.

— Авжеж.

— І пробуєш залицятися до Ліли? Ти хворий,— розсміявся Данте.

Кросс відчув, що за цим криється якась небезпека. Тому вирішив за краще промовчати. Але Данте не вгавав:

— Ти що, не знаєш, що поробляє твій батько?

— Збирає гроші,— відповів Кросс.

Данте похитав головою.

— Тобі годилося б знати. Твій тато прибирає людей для «родини». Він у «родині» перший «молот».

Кроссові здалося, ніби всі загадки, які існували в його житті, змів помах чаклунської палички. Він тепер зрозумів усе. І мамину відразу до батька, і шану, з якою ставились до Піппі його друзі та «родина» Клерікуціо, і загадкові батькові кількатижневі зникнення, і зброя, яку він завжди мав при собі, і лукаві жартики, яких Кросс не розумів. Він пригадав суд над батьком за вбивство, що якимсь дивним чином щез із його дитячих спогадів, відколи батько взяв його руку в свою долоню. І Кросс відчув несподівану хвилю ніжності до батька, зрозумів, що йому треба якось захистити батька, надто тепер, коли він такий безборонний.

Та понад усе Кросс відчув нестримну лють на Данте, що той посмів сказати йому правду. І тому гостро відрізав:

— Ні, я цього не знаю. І ти цього не знаєш. Ніхто цього не знає.— В нього мало не вихопилось: «А ти, каліка нещасний, можеш забиратися до сраки», але він посміхнувся Данте і поцікавився:— Де ти знайшов такого гидкого капелюха?

Вірджініо Балаццо організовував дітей на пошуки великодніх крашанок із заповзятливістю справжнього блазня. Він зібрав довкруг себе дітей, прекрасних квіточок, окрасу Великодня, ніжні личка, як пелюсточки, ніжна шкіра гладенька, як свіженькі яєчка, на шапочках рожеві стрічки, на личках рум'янець від збудження. Кожній дитині від Балаццо дістався плетений із соломки кошичок і теплий поцілунок, а потім він вигукнув:

— Гайда!

Діти шугонули врізнобіч.

А сам Вірджініо Балаццо був такий, хоч на виставку. Костюм пошитий у Лондоні, туфлі в Італії, сорочка у Франції, а зачіска від справжнього Мікеланджело з Мангаттена. Життя було прихильне до Вірджініо й благословило його донькою, майже такою ж гарненькою, як і діти довкруг нього. Люсіль, яку всі називали Сіл, було вісімнадцять років, і сьогодні вона правила татові за асистентку. Коли роздавала кошички, її врода змушувала чоловіків на моріжку присвистували про себе. На ній були шорти і відкрита біла блузка. Її смаглява шкіра мала розкішний кремовий відтінок. Чорні коси були викладені на голові короною, та й вона сама скидалася на королеву, створену чудовим здоров'ям, молодістю і справжнім щастям, яким нагороджує веселий і гарний настрій.

Куточком ока Люсіль бачила, як сперечались Кросс і Данте, помітила, як смикнулись Кроссові губи від завданого йому дошкульного удару.

На її руці залишався ще один кошичок, і вона підійшла до того місця, де стояли Данте з Кроссом.

— Хто з вас має бажання пошукати крашанку?— спитала вона, і її обличчя засяяло приязною усмішкою. Вона простягла кошичка.

Обидва хлопці дивилися на неї з німим захватом. Вранішнє сонце позолотило її шкіру, очі пускали бісики від радісного збудження. Біла блузка надималась привабливо і водночас цнотливо, округлі стегна відсвічували молочною білістю.

Цієї миті одна з дівчаток зойкнула. Всі обернулися в її бік. Дитинча знайшло величезну крашанку, таку велику, як куля для гри в кеглі, яскраво розмальовану червоним і синім кольорами. Дівчинка намагалася запхати її в кошичок, її гарненький білий брилик зсунувся набакир, оченятка широко розплющились від подиву та рішучості. А крашанка візьми й розбийся, і з неї випурхнула маленька жива пташка, що й змусило дитину зойкнути.

Петі побіг через моріжок і пригорнув дитинча, щоб заспокоїти. Це був один з його звичайних жартів, і всі розсміялися.

Дівчинка ретельно поправила брилика, потім закричала тремтячим голосочком:

— Ти мене піддурив! — і ляснула Петі по щоці. Всі вибухнули реготом, а вона побігла від Петі, який далі перепрошував її, геть. Петі наздогнав її, підхопив на руки і дав великодню крашанку ювелірної роботи, що висіла на золотому ланцюжку. Дівчинка зраділа подарункові і цьомнула Петі.

Сіл взяла Кросса за руку і повела на тенісний корт метрів за сто від кам'яниці. Там вони сіли в тристінну тенісну будку, повернуту відкритим боком у протилежний від святкуючих бік, тож їх ніхто не міг бачити.

До всього цікавий Данте спостерігав, як вони йдуть, з відчуттям приниженості. Він дуже добре усвідомлював, що Кросс набагато привабливіший за нього, і це йому муляло. А водночас він навіть пишався, що в нього такий вродливий кузен. Із подивом Данте раптом побачив у себе в руці кошичок, тож знизав плечима і приєднався до шукачів крашанок.

У тенісному павільйончику Сіл взяла Кроссове обличчя в долоні і поцілувала його в губи. То були ніжні, легенькі поцілунки. Та коли Кросс сягнув руками під її блузку, відштовхнула його. Її обличчя променіло усмішкою.

— Я хотіла цілуватися з тобою, відколи мені