Читати книгу - ""Невільниця серця", Верона Дарк"

Ранок був холодним, наче сам Всесвіт попереджав про небезпеку. Алія, сховавшись під капюшоном темної куртки, мовчки сиділа на задньому сидінні машини. Амір за кермом кидав короткі погляди на неї, намагаючись зрозуміти її настрій. Поруч сидів його друг, теж у темних окулярах і кепці.

Вони вдяглися непомітно. Нові документи лежали в кишенях. Все йшло за планом.

В аеропорту було людно. Алія йшла поруч з Аміром, стискаючи пальці. Її серце калатало, як барабан перед стратою. Кожен крок давався важко. Вона мовчала, але всередині благала — тільки не він, тільки не зараз...

Та вже за кілька метрів до пункту перевірки її ім’я спалахнуло в електронній системі.

— «Зачекайте», — сказав офіцер прикордонної служби, поглянувши на монітор.

Поруч з’явилася ще одна форма — поліцейська. Амір напружився, обійняв Алію за плечі, але той самий офіцер уже просив їх пройти вбік.

— «Що відбувається?» — гаркнув Амір.

— «Будь ласка, не чинимо опору», — сказав другий поліцейський.

Алія злякано подивилася на Аміра — той блід, мов сніг. У голові Алії промайнуло одне ім’я. Карім.

Він знає. Він знайшов мене… — думала вона, в той час як поліцейські одягали кайданки на Аміра. Вона не чула слів, лише серце, яке вбивалося об грудну клітку. В очах — туман. У вухах — шум крові. В душі — біль і страх.

Її також зупинили, але м’яко. Один із поліцейських щось говорив, показував документи, але вона не чула. Тільки сльози повільно стікали по щоках.

Карім… що ти зробиш тепер?..

---