Читати книгу - "Ти станеш моєю, Zhelizna"

Дискомфорт – слово, яке ідеально описує моє відчуття зараз. Тіло скуте, пальці крижані й постійно намагаються за щось вчепитися, щоб відвернути мою увагу. Я ж сиджу за столом, натягнута немов струна, і навіть не можу торкнутися до запропонованих страв, бо відчуваю, що мене на фоні хвилювання може просто знудити. 

— Яро, все добре? — шепоче мені на вухо занепокоєний Герман.

Хочеться відповісти, що нічого доброго немає, але натомість я просто киваю, щоб не зіпсувати сімейну вечерю. 

— Ярославо, як тобі роль викладачки? Легше працювати зі студентами чи все ж таки вести дебати з прокурорами? — Альфред вирішує розбавити гнітючу атмосферу своїм запитанням, цим самим виводячи мене з трансу. 

Коли Герман озвучив своє бажання, щоб ми приїхали до його батьків удвох, я відразу негативно відреагувала. Для мене не було таємницею, що вони знають про початок наших відносин, які стрімко набирають обертів. Та я не була готовою подивитися в очі своїх давніх друзів, тепер в якості майбутньої пари їхнього сина. 

— Зі студентами цікаво працювати, насправді. Але теорія це не моє. Тому після іспитів я відмовилася від подальшого викладання.

Мені так ніяково і водночас соромно, що я намагаюся не підіймати зайвий раз погляд. Не таку невістку в дім чекали Альфред з Жанною. Особливо після того, як вони з радістю прийняли Алісу.

Герман намацує мою руку під столом і намагається за допомогою дотику підбадьорити. Я ж ще більше відчуваю, що мені тут не місце. Хочеться просто встати й втекти. Хай це буде жалюгідно, але принаймні я не сидітиму ніби на голках. 

Та, здається, мої думки надто гучні, бо Жанна, ніби почувши їх, неочікувано просить мене допомогти їй на кухні. І замість того, щоб ганебно вибігти з будинку, я на тремтячих ногах йду за своєю подругою. Хоча її тепер можу сприймати тільки як матір хлопця, який більше мені не байдужий. 

Хтось би мені це сказав п’ять років тому, я б не повірила. Але реальність зараз така. І мені дуже не комфортно в ній.

***

— Ярославо, що трапилося? Чому сидиш ніби не рідна? — я справді думала, що Жанні потрібна моя допомога, але жінка просто забрала мене на кухню, щоб поставити переді мною келих і налити в нього вина. 

— Нічого не трапилося, — брешу я. 

— Якби ми тільки познайомилися, то я б могла у це повірити. Але я ж не сьогоднішня, Ярославо. По тобі так і видно, що ти готова втекти з нашого дому. 

Що ж, розмови не минути. Тому я беру до рук келих і роблю великий ковток вина, щоб хоч якось полегшити своє хвилювання. 

— Я відчуваю, що мені тут не місце і від цього мені кепсько на душі.

— З чого ти взяла, що тобі тут не місце? Ти ж пара нашого сина, — Жанна різала по живому цією фразою. 

— Але ви не таку пару бажали йому, — глибокий вдих, після якого я нарешті озвучую наболіле. — Я знаю, що не підходжу Герману. Знаю, що ви з Альфредом хотіли бачити поруч з ним Алісу, а не тридцятирічну розлучену жінку з багажем пережитого за спиною. 

По щоці тече сльоза, а разом з нею я відчуваю, як негатив покидає мене. Цей вечір став для мене найбільшим стресом за останній період, а тому тримати емоції мені зараз дуже складно. Одна справа говорити з Германом, а інша з його батьками. Я не хочу, щоб вони засуджували мене за відносини з їхнім сином. 

— Жанно, ти навіть не уявляєш мені соромно перед вами, — сльози стають сильнішими і я закриваю обличчя двома руками, щоб не бачити зневагу колишньої подруги. 

Якусь мить у кімнаті просто лунають мої схлипи. І я здригаюся, коли відчуваю, як до мене притискається жінка, щоб по-материнськи обійняти. 

— Тобі нічого соромитись, Яро, — Жанна тільки міцніше мене обіймає, погладжуючи однією рукою моє волосся. — Це ваше з Германом життя, в яке ніхто не має права втручатися. 

— А-але…

— Ніяких але. Мій син обрав тебе. Його не хвилювала ні різниця у віці, ні те, що ти одружена. Протягом десяти років він вірив, що ви будете разом. І ми з Альфредом прийняли це. 

— Я боюся, що він пошкодує про цей вибір. 

— Не пошкодує. Скільки б ми його не благали забути тебе, скільки б дівчат не залицялося, Герман все одно був вірний тобі. Тоді ми змирилися і відпустити ситуацію. Щоправда, я не очікувала, що ти приймеш мого сина, особливо після розлучення. 

Почутті слова змусили мене трохи заспокоїтися. Я справді відчула якесь полегшення, коли зрозуміла, що мене не ненавидять.

— Я не хотіла приймати Германа, бо розуміла, які ми різні. Але він був таким наполегливим, що я вирішила дати шанс. Думала, що отримавши бажане, ейфорія спаде, а разом з нею закриється гештальт…

Та я непомітно для себе я почала згорати від нових почуттів. Поява Германа в моєму житті змусило його заграти новими барвами. Я знову відчула себе юним дівчиськом, що пізнає перше кохання. І це гріло душу та змушувало йти мене на необдумані вчинки. 

Я почала більше погоджуватися на побачення у публічних місцях, де нас могли помітити. Обирала замість сну палкі поцілунки на задньому сидінні автомобіля аж до самого ранку. Все більше літала в хмарах і думала про сірі очі, що причарували мене. Про терпкий аромат, що в’ївся під шкіру. Про губи, які таврували моє тіло гарячими поцілунками.