Читати книгу - "Спомини"

Повернувшись в Україну, вступив до монастиря студитів (1934), навчався в Іконописній школі, душпастирював у селах Ляшків, Жидятичі, Вербилівці, Унів, Кривчиці. У 1936 р. виїхав на навчання до Німеччини в Коледж св. Андрія в Мюнхені, згодом був переведений до Папського східного інституту в Римі. У 1937 р. в Римі був пострижений у монахи під ім’ям Рафаїл. Після завершення студій у 1939 р. повернувся в Україну та деякий час працював керівником Львівської філії бібліотеки АН УРСР, згодом душпастирював у с. Рясне. Влітку 1944 р. зголосився на службу в УПА і став її польовим капеланом. Загинув 25 жовтня 1944 р. в оточенні на Болехівщині разом з усім штабом із 150 вояків. Кандидат на беатифікацію. Особистий архів о. Хомина зберігається у Центральному державному історичному архіві у Львові.(обратно) 482

Владика з Лубнів — це Степан Гаєвський (псевдоніми та криптоніми: С. Гай, С. Смілянець, С. Юхимич, Л. Гайка, С. Г-кий та ін., 1876–1975) — український літературознавець, педагог, церковний діяч. Вивчав історію та філологію в Київському університеті, працював у наукових установах та вузах Кам’янця-Подільського, Харкова, Києва, Полтави, Кривого Рогу. У 1922 і 1933–1934 pp. був в’язнем радянських тюрем. У 1933 р. його заарештували у справі УВО, але 9 травня 1933 р. справа була припинена, після чого Гаєвський виїхав до Алма-Ати, де працював вченим секретарем Державної публічної бібліотеки Казахської РСР. У 1941 р. повернувся в Україну, працював у Кременчуцькому педінституті. 16 травня 1942 р. висвячений на єпископа Лубенського УАПЦ під ім’ям Сильвестр. У 1944 р. виїхав до Німеччини, у 1949 — переїхав до Австралії. У березні 1950 р. митрополит Полікарп (Сікорський) видав декрет про звільнення владики Сильвестра від виконання єпископських обов’язків, але той не підкорився цьому декрету і продовжив служіння в Австралії, де в Сіднеї мав окрему парафію св. Афанасія Лубенського. З квітня 1953 р. єпископ Сильвестр (Гаєвський) став вікарієм архиєпископа Івана (Данилюка), а на першому соборі УАПЦ в Мельбурні в грудні 1953 р. його вибрали правлячим єпископом із титулом архиєпископа Мельбурнського та Австралійсько-Новозеландського. Займався науковою діяльністю, досліджував давньоукраїнські літописи, різні редакції повісті “Александрія”, писав про церковне життя. Помер у Мельбурні 9 вересня 1975 р.

(обратно) 483

Лже-Тетяна Романова (справжнє ім’я: Наталія Меньшова-Радіщева) — дочка калузького монархіста Івана Меньшова-Радіщева, яка після переїзду родини до Києва у 1918 р. під впливом польських римо-католицьких священиків Теофіла Скальського і Казимира Наскренецького прийняла католицизм. У 1920 р. виїхала до Польщі, де перебувала під опікою примаса кардинала Александра Каковського та папського нунція у Варшаві Франческо Мармаджі. Під впливом Скальського та Каковського проголосила себе “чудом врятованою Тетяною Романовою” і під контролем кардинала стала вести щоденник від імени княжни Тетяни Романової, де описувала історію свого чудесного порятунку — з Єкатеринбурга її начебто врятували члени таємної монархічної організації “Товариство порятунку царя та вітчизни”. Деякий час була послушницею у варшавському жіночому монастирі шариток, потім у 1932–1934 pp. — у закритому монастирі сакраменток. За порадою кардинала Каковського Лже-Тетяна спробувала отримати авдієнцію в югославського короля Александра, але була викрита як самозванка, заарештована і вислана з Белграда до Австрії. Після окупації Польщі у 1939 р. вона опинилася у Львові, де її покровителем став митрополит Андрей Шептицький. Згодом повернулася до Варшави, жила в домі графині Кароліни Собанської, була завербована німецькою розвідкою під псевдонімом “№ 3”. Працюючи (з 1941) медсестрою в госпіталі для військовополонених, інформувала ґестапо про антинімецькі настрої в польських колах. У 1942 р. остаточно переїхала до Львова і жила під опікою митрополита Шептицького спочатку в палатах собору св. Юра, а з лютого 1943 — як послушниця з ім’ям Таїсія в жіночому василіянському монастирі в Підмихайлівцях під проводом ігумені Моніки Полянської, працювала в монастирській лічниці. Згодом стала зв’язковою УПА під псевдонімом Марилька Висока. Її подальша доля невідома. Див.: C. Т. Даниленко. Дорогою ганьби і зради (історична хроніка). Київ 1972, с. 266–290.

(обратно) 484

Йосиф Сліпий має на увазі інфулата Теофіла Скальського (1877–1958), якого згадує також нижче.

(обратно) 485

Александр Каковський (Aleksander Kakowski, 1862–1938) — польський політичний і церковний діяч, архиєпископ Варшавський (1913) і титулярний примас Польщі, член Регентської ради (1917) — тимчасового уряду Польщі, кардинал (1919), творець теологічного факультету Варшавського університету та руху Католицької акції. Брав активну участь в укладенні конкордату між Польщею і Апостольським Престолом у 1925 р. Помер у Варшаві 30 грудня 1938 р. Залишив спомини: Aleksander Kakowski. Z niewoli do niepodległości. Pamiętniki. Kraków 2000.

(обратно) 486

Моніка Полянська, ЧСВВ (Марія Миколаївна Теодорович, 1885–1951) — монахиня-василіянка, родом із с. Підмихайлівці на Рогатинщині, тітка єпископа Василя Величковського, походила зі священичої родини і була одружена зі священиком Амброзієм Полянським. Після смерти чоловіка у 1908 р. вступила до василіянського монастиря у Словіті, в 1914 р. склала вічні обіти. У 1917 р. митрополит Андрей Шептицький призначив її ігуменею Словітського монастиря, а в 1933 — ігуменею дочірнього Підмихайлівського монастиря. На прохання митрополита Андрея переховувала у себе в монастирі Лже-Тетяну Романову — Наталію Меньшову-Радіщеву, в роки Другої світової війни — євреїв та місцевих селян, що ховалися від німецького терору, а з другим приходом більшовиків — партизан УПА та їхніх родичів. За таку діяльність 27 листопада 1945 р. мати Моніка була заарештована і в 1947 р. засуджена за “зраду Батьківщини” до восьми років таборів суворого режиму. Спочатку утримувалась у Львівській тюрмі на Замарстинові, де, фактично, стала інвалідом. У 1949 р. її відправили етапом у Дубровлаг у Мордовію (табірний пункт № 13 у с. Парца Зубово-Полянського p-ну), де вона працювала в цеху з пошиття зимового військового одягу. Померла в таборі 26 грудня 1951 р. Про неї див.: Марта Зозуля. Моніка Полянська — відповідь на поклик. Львів 2013.

(обратно) 487

Василь (Всеволод) Величковський (1903–1973) — редемпторист, єпископ УГКЦ, новомученик. Родом зі Станиславова, виходець зі священичої родини, середню освіту здобував спочатку в Інституті св. Йосафата під проводом василіян, потім у гімназії в м. Городенці. У 1920 р. вступив до Духовної семінарії у Львові, у 1904 р. отримав дияконські свячення з рук митрополита Шептицького і вступив до монастиря отців-редемптористів, у 1925 р. висвячений на священика єпископом Йосифом Боцяном,