Читати книгу - "Спомини"

з 13 членів. Її головою став Кость Левицький, а його заступником — митрополит Йосиф Сліпий. Почесним головою обрано митрополита Андрея Шептицького. Рада сеньйорів як дорадчий орган проіснувала до 30 липня 1941 p., коли була обрана Українська національна рада, що мала б представляти інтереси українського народу Галичини, Волині та Холмщини перед німецькою владою. З березня 1942 р. німці заборонили діяльність Української національної ради, і її обов’язки частково перебрав Український крайовий комітет. Докладніше див.: А. Бедрій. Українська Держава, відновлена Актом 30 червня 1941 року. Нью-Йорк — Лондон — Мюнхен — Торонто 1981; Кость Паньківський. Від Держави до Комітету (літо 1941 у Львові). Нью-Йорк — Торонто 1957.(обратно) 472

Кость Левицький помер 12 листопада 1941 р. Похований на Янівському цвинтарі у Львові.

(обратно) 473

Див. передрук промови Йосифа Сліпого: Надгробне слово на похоронах Президента Д-ра Костя Левицького // Твори, т. 3–4, с. 777–780.

(обратно) 474

Іван Горбачевський (1854–1945) — хімік, біохімік, гігієніст, епідеміолог, громадський, політичний і освітній діяч, дійсний член ВУАН (1925), дійсний (1899) і почесний (1937) член НТШ. Помер у Празі 24 травня 1942 р. Його ім’ям названий Тернопільський державний медичний університет. Про нього див.: І. Головацький. Іван Горбачевський (1854–1942). Життєписно-бібліографічний нарис. Львів 1995.

(обратно) 475

Августин Волошин (1874–1945) — греко-католицький священик, провідний культурний та громадсько-політичний діяч Закарпаття. Вчився в Ужгороді та Будапешті, з 1900 р. — професор, а згодом ректор (1917–1938) Ужгородської семінарії. Виховав багато національно свідомих вчительських кадрів, брав активну участь у культурній та видавничій діяльності, відіграв визначну роль у національному відродженні та політичному самовизначенні Закарпаття. У 1938–1939 pp. став центральною постаттю у державному становленні Карпатської України, 15 березня 1939 р. обраний її президентом. Після окупації Закарпаття угорцями перебував на еміграції в Празі, займався науковою та педагогічною діяльністю, був професором УВУ. У травні 1945 р. заарештований і вивезений до СРСР, де утримувався спочатку в Лефортовській, а потім у Бутирській тюрмі Москви. Після 52 днів ув’язнення, численних допитів та тортур помер 19 липня 1945 р. Місце поховання невідоме. Про нього див.: М. Зимомря, В. Гомонай, М. Вегеш. Августин Волошин. Ужгород 1995; М. М. Вегеш, М. І. Кляп, В. Ю. Гарасюк, М. Ю. Токар. Августин Волошин. Життя і помисли президента Карпатської України. Ужгород 2005.

(обратно) 476

Чезаре Орсеніґо (Cesare Orsenigo, 1873–1946) — ватиканський дипломат, родом з Ломбардії. З 1922 р. — титулярний архиєпископ Птолемейський, апостольський нунцій у Нідерландах (1922–1925), Угорщині (1925–1930) та Німеччині (1930–1946). У роки Другої світової війни виконував також функції апостольського нунція в Польщі та підтримував контакти з українськими греко-католиками. На початку 1940 р. через посередництво о. Севастіяна Сабола, тимчасового протоігумена василіян з Межилабірців у Словаччині, налагодив контакт з Апостольською адміністрацією Лемківщини та 5 лютого 1940 р. іменував нового апостольського адміністратора о. Олександра Малиновського. У 1941–1943 pp. через нунціятуру в Берліні листувався з Ватиканом митрополит Андрей Шептицький, а Йосиф Сліпий як коад’ютор у 1942 р. особисто зустрічався з нунцієм. 8 лютого 1945 р. Орсеніґо супроти волі папи Пія XII подав у відставку і виїхав з Берліна до Айхштета (американська зона окупації Німеччини), де помер 1 квітня 1946 р. Про нього див.: Monica M. Biffi. Il cavalletto per la tortura: Cesare Orsenigo, ambasciatore del papa nella Germania di Hitler. Roma 2006.

(обратно) 477

Йосиф Сліпий, мабуть, має на увазі доктора Отто Бауера (Otto Bauer, 1888–1944), що був головою уряду і заступником губернатора Отто Вехтера у 1942–1944 pp. Отто Бауер доклав чимало зусиль для створення української дивізії “Галичина”. Убитий радянським розвідником Миколою Кузнецовим у лютому 1944 р. у Львові. У його похороні брала участь почесна сотня і дивізійний оркестр з української дивізії “Галичина”, і це, фактично, був її перший публічний виступ. Докладніше див.: Вольф-Дітріх Гайке. Українська Дивізія “Галичина”. Історія формування і бойових дій у 1943–1945 роках / за ред. В. Кубійовича. Тернопіль 2012, с. 11–44; Роман Крохмалюк. Заграва на Сході. Торонто — Нью-Йорк 1978, с. 50–52, 278–283.

(обратно) 478

Отто Густав Вехтер (Otto Gustav Wächter, 1901–1949) — австрійський юрист, родом з Відня, губернатор дистрикту Галичина в 1942–1944 pp. Прямо причетний до геноциду євреїв. Водночас був прихильником німецько-української співпраці, а зокрема, виступив ініціятором створення української дивізії “Галичина” (1943), сприяв діяльності та визнанню УЦК під керівництвом Володимира Кубійовича. Після відступу німецької армії з Галичини в середині 1944 р. виконував функції військового адміністратора в Італії, а в 1945 р. займався справами східних національностей у головному управлінні СС. У цей час продовжував сприяти українцям, зокрема намагався рятувати українських вояків з усіх пронімецьких формацій від видачі більшовикам. Після капітуляції Німеччини укрився в Італії, де жив у монастирі Марія дель’Аніма під ім’ям Отто Райнгардт. Помер від туберкульозу 14 серпня 1949 р. в Римі.

(обратно) 479

Нім.: “справила на мене велике враження”.

(обратно) 480

Фольксдойчі (нім. Volksdeutsche) — у нацистській термінології особи німецького походження, що жили поза межами Німеччини. Згідно з умовами радянсько-німецьких угод від 18 вересня 1939 та 5 вересня 1940 p., німецький уряд переселив до Райху фольксдойчів із тих українських земель, що ввійшли до складу УРСР. На підставі цих договорів з України виїхало 256 тисяч німців, в тому числі й близько 10 тисяч українців, які змогли довести своє німецьке походження. Під час війни фольксдойчів залучали до складу німецької окупаційної адміністрації на території України.

(обратно) 481

Рафаїл (Роман) Хомин (1907–1944) — монах-студит, родом із с. Піддністряни на Жидачівщині, виходець із селянської сім’ї. Закінчив Львівську семінарію (1931), після свячень продовжував навчання у Варшавському університеті. Митрополит Андрей Шептицький спонсорував його студії з малярства в Лувенському університеті в Бельгії, де Хомин служив капеланом українських студентів.