Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Рочестер дещо відрізняється, відповів Макманус, він занепадає інакше, повільніше, ніж інші міста, а тому він тримається більш-менш стійко, принаймні зараз. Місто з трьохсоттисячним населенням та передмістями, де мешкає близько 1,2 мільйони, що покриває витрати на щоденний випуск «Таймс-Юніон» у кількості двісті п’ятдесят примірників. Звичайно, місто входить до нижчої ліги, але не з дешевих містечок; там «Червоні крила» з трьома А нагодували «Балтиморських іволг» високопротеїновою дієтою з Буга Павелля, Джима Палмерса та Пола Браєрса, там батьківщина «Істмен-Кодаку», «Боша-і-Лома», «Ксероксу» та незамінної французької гірчиці, компонента кожного з американських хот-догів, починаючи з 1904 року, завдяки чому більшість городян зайняті в компаніях, які не мають наміру пересуватися на південь чи вибиратися за кордон. З іншого боку, крім риболовецьких громад і кантрі-клубів, тут є прекрасний архів кінофільмів та пристойний філармонічний оркестр, популярний університет і ще престижніша музична школа, одна з найкращих у світі, тут раніше процвітали азартні ігри, проституція й рекет, що їх контролювали Френк Валенті й компанія, були поширені злидні й злочинність, у страшних чорних нетрях мешкало 15–20 відсотків населення, представники якого ледь виживали, не мали роботи чи займалися наркобізнесом, і, якщо Фергюсон пам’ятає (Фергюсон пам’ятав), влітку 1964 року тут спалахнув триденний бунт, внаслідок якого три особи загинуло, двісті крамниць було розграбовано й знищено, тисяча людей арештовано, а відтак Рокфеллер закликав Національну гвардію покласти цьому край, і тоді вперше гвардія пробила стіни північного міста.

Тут-таки Фергюсон згадав Ньюарк літа 1967 року, і що він відчував, стоячи разом із матір’ю на Спрінгфілд-авеню у ніч битого скла.

Отже, ти розумієш, про що я говорю, мовив Макманус.

Боюся, що так, відказав Фергюсон.

Макманус продовжував розповідь про прохолодні весняні, теплі літні, помірні осінні та суворі зимові сезони. Ти, мовляв, усюди побачиш ім’я Джорджа Істмена, але знай, що тут жили й Федерік Дуглас та Сьюзен Б. Ентоні, і навіть Емма Голдмен організовувала експлуатованих робітників у кінці минулого століття. Крім того – і це дуже важливо – кожного разу, коли на тебе найде туга й тобі захочеться покінчити з собою, піди прогуляйся до Маунт-Хоуп. Це одне з найбільших і найстаріших кладовищ в Америці й водночас найкрасивіша частина міста. Я сам часто ходжу туди, особливо коли відчуваю потребу обміркувати глибокі теми й викурити добрячу товсту сигару. Тут завжди знаходиш ясність думки і навіть якесь просвітлення. Останній притулок трьох сотень тисяч відлетілих душ.

Триста тисяч людей, що ходять землею Рочестера, сказав Фергюсон, і ще триста тисяч під землею. Те, що наш добрий друг міг би назвати страхітливою симетрією.

Або шлюбним союзом небес і пекла.

Отак починався перший діалог між Фергюсоном і Карлом Макманусом, вступ до їх двогодинних посиденьок у «Вест-Енді», під час яких вони обговорили жанр майбутніх газетних статей, випробувальний період висвітлення місцевих подій, що врешті-решт, в разі успіху, підніме Фергюсона до позиції репортера подій у штаті і в країні, а це Макманус люб’язно припустив як природний результат старань початківця, розмір стартової платні (низька, але не така, щоб ледь виживати чи на межі злиднів). Макманус детально проінформував про склад штату службовців та власників газети і, чим довше вони розмовляли, тим більше Фергюсон відчував, що зробив правильне рішення, оце інстинктивне покладайся на мене як відповідь на слово монстрозний, і тепер, коли він дещо дізнався про Макмануса, він зрозумів, що, працюючи з цією людиною, він багато чому навчиться, що непривабливий Рочестер виявиться насправді приємним і вартим довіри містом, і, піднявши ліву руку й показавши її Макманусові (першому незнайомцеві, що запитав його про причину втрати двох пальців), він промовив: Сподіваюся, це допоможе мені уникнути призову до армії, а тому можу посісти цю вакансію.

Не хвилюйся щодо призову, відказав Макманус. Ти вже підписав угоду зі мною, а ніхто не може служити в двох арміях водночас.

Тієї весни його серцебиття потрохи врегулювалося, а кинджали зникли з нутрощів. Він придбав собі нову пару пухових подушок, так само уникав грейпфрутів і прийняв три ванни разом з Норою. Він зробив виправлення в гранках своєї книжки. Він замовив трьохмісячну підшивку «Таймс-Юніон» і почав вивчати будні Рочестера. Йому запропонували приєднатись до новоствореної групи з химерною назвою «Колумбійські поети», він у компанії з Обенцінгером, Квіном, Фріменом і Циммером вирушив до Сара Лоренс і Йєльського університету, аби провести спільні читання з тамтешніми студентами (виступати на публіці він не вмів, але міг читати вголос свої опубліковані переклади); то були насичені енергетикою зустрічі, що супроводжувалися вибухами реготу й щедрою випивкою, а також (у Сара Лоренс) дев’яностохвилинною бесідою з приголомшливою студенткою на ймення Делія Бернс, яку йому страшенно хотілося поцілувати, але він не зважився на це. Він написав курсову роботу з літератури і спромігся не проспати вранці на іспит з астрономії. Список включав сто питань, кожне з п’ятьма можливими варіантами відповіді, а оскільки Фергюсон відвідав лише одну лекцію і ніколи не заглядав до підручника, він обвів колом варіанти від «А» до «Е» навмання і був радий почути, що набрав вісімнадцять очок, що вистачало для складання іспиту на рівень D. Далі, аби завершити свій маленький акт невидимої непокори, він зайшов до книгарні коледжу й продав їм підручник, таким чином обдуривши їх вдруге. Він одержав шість доларів і п’ятдесят центів. Десятьма хвилинами пізніше, коли він простував Бродвеєм до свого помешкання на Західній 107-й вулиці, до нього підійшов жебрак і попрохав десять центів. Замість десятицентової монети Фергюсон упхав усі шість доларів і шість центів у простягнуту до нього долоню і сказав: «Прошу, сер. Подарунок від опікунів Колумбійського університету. З найкращими побажаннями».

Його книжка побачила світ дванадцятого травня у гарному форматі обсягом сімдесят дві сторінки з м’якою палітуркою, і йому було дуже приємно годинами після того, як вийняв її з картонної коробки в офісі «Спектейтору», тримати в руках і розглядати її, а за тиждень від роздав майже всі книжки своїм друзям і родичам, окрім п’яти з двадцяти авторських примірників. Обкладинка містила репродукцію відомої фотографії Аполлінера часів Першої світової війни, зображення голови Вільгельма Аполлінаріса де Костровіцкі, забинтованої після операції по видаленню шрапнелі з його скроні: поет представлений як мученик, сучасна епоха, народжена у багні окопів – Франція 1916-го, Америка 1969-го, обидві країни в пастці нескінченних воєн, що пожирали їхню молодь. Ще три примірники він здав до книгарні «Готем Бук Март», ще три – до крамниці на Восьмій вулиці, а шість – до робочого