read-books.club » Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

317
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: Публіцистика / Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 280 281 282 ... 334
Перейти на сторінку:
Юрій Полянський (1892–1975) — геолог, географ і археолог, родом з Жовтанців біля Львова, старшина УГА та визначний член УВО. У 1921–1937 pp. працював учителем в Академічній гімназії у Львові, у 1937–1939 pp. був візитатором середніх шкіл та професором Греко-католицької богословської академії у Львові, у 1939–1941 — професором фізичної географії у Львівському університеті. За німецької окупації (1941-1944) — голова Тимчасового управління м. Львова. З 1944 р. на еміграції: спочатку в Австрії та Німеччині, де був професором УВУ (1945–1947), а потім в Аргентині, де працював у Буенос-Айреському університеті, був членом низки наукових товариств, написав багато праць з геології та фізичної географії. Помер 19 липня 1975 р. в Буенос-Айресі. Про нього див.: Олександр Ситник. Юрій Полянський — перший дослідник західноукраїнського палеоліту // Археологія 1 (2003) 140–144; Олена Томенюк. Палеогеографічні та археологічні дослідження Юрія Полянського // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині, вип. 12. Львів 2008, с. 438–443.(обратно) 438

Микола Ґалянт (1875–1945) — священик, доктор богослов’я, гімназійний катехит і довголітній канцлер митрополичої консисторії УГКЦ у Львові, почесний радник митрополичого ординаріяту, член УГВР. Висвячений у 1900 p., був адміністратором парафії у с. Лешнів біля Бродів. Під час Другої світової війни допомагав митрополитові Шептицькому переховувати та рятувати євреїв. У 1944 р. обраний членом УГВР. 11 квітня 1945 р. заарештований, і загинув від тортур під час слідства 17 вересня 1945 р. Кандитат на беатифікацію.

(обратно) 439

Єзекиїл Левін (1897–1941) — виходець із ортодоксальної єврейської родини, закінчив Яґеллонський університет у Кракові, де захистив дисертацію про взаємовпливи неоплатонізму та юдаїзму. Після закінчення університету став рабином у Катовицях. У 1928 р. став рабином прогресивної юдейської громади у Львові. У 1935 p., дізнавшись, що польська єрархія відмовилася вітати митрополита Шептицького з 70-річчям, сам очолив делегацію і привітав митрополита. Так зав’язалася тривала дружба двох релігійних провідників. 2 липня 1941 p., коли в місті почалися масові єврейські погроми, він звертався до митрополита Шептицького з проханням про допомогу. Шептицький запропонував йому притулок, але рабин просив Шептицького не так за себе, як про підтримку цілої єврейської общини шляхом звернення до вірних греко-католиків із закликом з повагою ставитися до всіх людей, незалежно від національности й віросповідання. Повертаючись додому після зустрічі з митрополитом, Єзекиїл Левін був схоплений на сходах власного дому й убитий. Його дружина Рахиль загинула у Львові в Янівському таборі, його старший син — у гетто. Два молоші сини Курт і Натан врятувалися з допомогою митрополита Шептицького. Курт Левін (1925 р. н.) переховувася спочатку як новик у студитському монастирі св. Йосафата у Львові під ім’ям Роман-Павло Митка, а потім, під час свого побуту в Польщі в 1944–1945 pp., під вигаданим ім'ям Роман Матковський. Згодом він через Італію та Палестину виїхав до США і в 1959 р. клопотався в Римі про поновлення процесу беатифікації митрополита Шептицького. Курт Левін залишив спогади про Голокост: Курт Левін. Мандрівка крізь ілюзії. Львів 2007. Про Єзекиїла Левіна див.: Жанна Ковба. Останній равин Львова: Єзекіїль Левін. Львів — Київ 2009.

(обратно) 440

Розумій: “ефемерний”, тобто недовговічний, нетривалий.

(обратно) 441

Василь Сімович (1880–1944) — визначний український мовознавець, філолог і культурний діяч, дійсний член НТШ (з 1923), брат отця Михайла Сімовича (1869–1953) — генерального вікарія Буковини та Мараморощини. Родом з Галичини, закінчив Чернівецький університет, вчився у Степана Смаль-Стоцького. Після університету працював у вчительський семінарії в Чернівцях, друкувався в різних часописах. У 1914–1918 — співробітник СВУ та організатор культурної праці в таборах для українських військовополонених. На основі своїх мовних курсів для полонених написав “Практичну граматику української мови” (1918). У 1920–1923 pp. працював у Берліні редактором в “Українській накладні” Я. Оренштайна. У 1923–1933 — професор Українського високого педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі (у 1926–1930 — його ректор). З 1933 р. працював у Львові в товаристві “Просвіта” як редактор науково-популярних видань, брав участь у редагуванні “Української загальної енциклопедії”, виданні творів Шевченка, Франка, Лесі Українки. За першої радянської окупації (1939–1941) став професором Львівського університету, за німецької окупації — ректором (аж до закриття університету). Помер у Львові 13 березня 1944 р. Про нього див.: П. Ковалів. Василь Сімович. Вінніпег 1953; М. Білоус, З. Терлак. Василь Сімович. 1880–1944. Життєписно-бібліографічний нарис. Львів 1995.

(обратно) 442

Мабуть, ідеться про будинок українського кооперативного банку та страхового товариства “Дністер” у Львові (вул. Руська, 20), споруджений у 1905–1906 pp. архітектурно-будівничою фірмою Івана Левинського за проектом архітекторів Тадеуша Обмінського, Александра Лушпинського та Лева Левинського. “Дністер”, заснований у 1892 р., став першою українською страховою компанією. Його засновниками були відомі суспільно-політичні діячі Галичини — Кость Левицький, Василь Нагірний, Степан Федак та інші. У 1895 р. створено кооперативний банк “Дністер”, що являв собою товариство з обмеженою відповідальністю.

(обратно) 443

Ярослав Старух (псевдоніми: “Синій”, “Стояр”, “Стяг”, “Ярлан”; 1910–1947) — правник за фахом, активний діяч ОУН (з 1931). За свою націоналістичну діяльність кілька разів був заарештований: у 1929, 1934 (в’язень концтабору Береза Картузька) та 1937. У 1939 р. на процесі над членами ОУН у Рівному був засуджений до 13 років ув’язнення. З жовтня 1939 до червня 1941 — секретар Українського центрального комітету у Кракові. Після проголошення Акту відновлення Української держави — державний секретар Міністерства інформації й пропаганди Українського державного правління. З грудня 1942 до вересня 1943 р. перебував в ув’язненні, перейшовши всі тортури ґестапо. З 1945 — член проводу ОУН (б) та провідник Закерзонського краю. Загинув в оточенні 20 вересня 1947 р. біля Любачева. Нагороджений Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу, у 2001 р. визнаний почесним громадянином Бережан. Написав книжку “Опір фашизму” (Київ — Львів 1947).

(обратно) 444

Кость Паньківський-молодший (1897–1973) — український правник та громадсько-політичний діяч, син громадського діяча та економіста Костя Паньківського-старшого (1855–1915). Родом зі Львова, навчався у Празі, у 1924–1939 pp. займався адвокатською практикою у Львові, виступав оборонцем під час політичних процесів над діячами УВО та ОУН. З 1941 — генеральний секретар Української

1 ... 280 281 282 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"