Читати книгу - "Спомини"

Православної Церкви. У травні 1945 р. разом з Гавриїлом Костельником сформував Ініціятивну групу для “возз’єднання” УГКЦ із Православною Церквою, 22 лютого 1946 р. офіційно перейшов на православ’я і вже 25 лютого був хіротонізований у Києві на єпископа Дрогобицького і Самбірського РПЦ. Брав участь у Львівському “соборі” 1946 р. Згодом утримувався від активної політики православізації та викорінення католицьких елементів з обрядовости, а тому став мішенню численних доносів та перевірок. Помер у готелі в Києві 9 жовтня 1955 р. під час своєї поїздки до Москви. Є припущення, що він був отруєний.(обратно) 426

Тимотей Ковалюк (1880–1941) — священик, родом із с. Павлів. Закінчив Академічну гімназію у Львові (1904) та Львівський університет (1908), висвячений на священика у 1911 p., служив сотрудником, а згодом парохом у Скнилові (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, зв’язка 11, спр. 405). У 1941 р. заарештований і вивезений більшовиками, помер від голоду у дорозі за Москвою. Його дочка Володимира (“Душка”, 1915–1941) як зв’язкова ОУН була заарештована органами НКВС і засуджена до розстрілу на “Процесі 59-ти” в 1941 р.

(обратно) 427

Ярослав Чемеринський (1904–1941) — священик Львівської архиєпархії, парох церкви свв. Петра і Павла у Львові, один з провідних діячів ОУН. Як член і скарбник Крайової управи ОУН у 1931–1932 pp. по кілька місяців (у періоди арешту фактичних провідників) виконував функції Крайового провідника ОУН. Навесні 1940 p., під час масових арештів, він утікав на Захід, але внаслідок зради був схоплений енкаведистами за Перемишлем і вкинутий у тюрму на вул. Замарстинівській (т. зв. “Бриґідки”). У 1941 р. вбитий у тюрмі на Лонцького у Львові.

(обратно) 428

Це сталося у жовтні 1939 р. 22 жовтня відбулися вибори до Народних зборів Західної України, що проводилися на безальтернативній основі. 27–28 жовтня 1484 депутати Зборів ухвалили низку рішень: про встановлення в регіоні радянської влади, націоналізацію банків, промисловости й земель, а також Декларацію про возз’єднання Західної України з УРСР. У листопаді 1939 р. ці рішення Народних зборів були затверджені на сесіях Верховної Ради УРСР та Верховної Ради СРСР.

(обратно) 429

Тут: “тваринний”.

(обратно) 430

Отець Іван Гриньох виправляє тут “Поповича” на “Томовича”. Це виправлення, вочевидь, слушне, бо у Львівській капітулі не було крилошанина з прізвищем “Попович”, але був Василь Томович (1867–1941) — священик-вдівець Львівської архиєпархії, богословську освіту здобув у семінарії у Львові, свячення прийняв у 1894 р. Спочатку служив сотрудником у с. Підмихайля біля Калуша (1894–1895), потім — адміністратором у церкві свв. Петра і Павла у Львові (1895–1897), у 1899 р. овдовів, згодом душпастирював на Тернопільщині у селах Мозолівка (1897–1922), Новосілка-Кут (1916–1918), Вербів (1922–1924), Зарваниця (1922–1924). У 1906–1922 pp. був деканом Зарваницького д-ту. У 1922 р. іменований крилошанином Львівської капітули (з 1938 — її scholasticus) та членом Львівської митрополичої консисторії. У 1927–1929 pp. був адміністратором архикатедрального собору св. Юра та деканом Львова. Помер 3 лютого 1941 р. у Львові.

(обратно) 431

Микита Хрущов у той час був першим секретарем КП(б)У.

(обратно) 432

Богдан Гординський (1911–1995) — рідний брат художника Святослава Гординського, лікар-терапевт і дерматолог. Родом з Коломиї, вивчав медицину у Львівському університеті, в 1938 р. здобув докторат з дерматології, у 1938–1939 pp. проходив медичну практику у Відні в лікаря Епінґера, у 1939–1943 pp. працював асистентом Мар’яна Панчишина у клініці внутрішніх хвороб у Львові. У 1944 р. переїхав до Відня, де працював терапевтом у клініці Епінґера. Після війни керував відділом внутрішньої медицини у шпиталі для переміщених осіб у Зальцбургу (Австрія). Наприкінці 1947 р. емігрував до США й оселився в Нью-Арку (штат Нью-Джерсі), а з 1949 — в містечку Дрейк (Північна Дакота), де працював лікарем до кінця свого життя. Помер 20 квітня 1995 р. у м. Майнот (Північна Дакота).

(обратно) 433

Адам Герстманн (1873–1940) — польський католицький священик, єзуїт, академічний душпастир, доктор богослов’я. У 1907 р. став надзвичайним, а в 1910 — звичайним професором богослов’я Львівського університету, у 1912–1917 pp. був деканом богословського факультету, у 1928–1929 та 1932–1933 — ректором університету, з 1924 — членом Польської академічної корпорації Гасконія. Під час радянської окупації переховувався у Львові, де й помер внаслідок браку лікарської опіки та важких умов життя.

(обратно) 434

Ернесто Руффіні (Ernesto Ruffini, 1888–1967) — італійський церковний діяч, домашній прелат папи Римського (1925), у 1928 р. став секретарем Конгрегації у справах семінарій та університетів (Sacra Congregazione dei Seminari e delle Università degli Studi) та підготував навчальну реформу, що знайшла вираження в апостольській конституції “Deus scientiarum Dominus” (24 травня 1931). Цю реформу запроваджував у життя особисто як перший ректор Латеранського університету в 1931–1932 навчальному році. У 1945 р. став архиєпископом Палермо, у 1946 — кардиналом. Допомагав папі Іванові XXIII у підготовці II Ватиканського собору. Про нього див.: G. Petralia. Il Cardinale Ernesto Ruffini arcivescovo di Palermo. Vaticano 1989; Angelo Romano. Ernesto Ruffini. Cardinale arcivescovo di Palermo (1946–1967). Roma 2002.

(обратно) 435

Пол.: “Будьте спокійні, я його привезу”.

(обратно) 436

Пол.: Ота megalomania polonica (лат. “польська мегаломанія”) завжди нам шкодила. Я завжди їм казав, що перетягування греко-католиків на латинський обряд нічого не дає, і тепер вони всі повертаються [туди], де були”.

(обратно) 437

Ймовірно, йдеться про професора Юрія Полянського, про якого Йосиф Сліпий пише також і далі, згадуючи про його допомогу у відбудові семінарії в період німецької окупації.