Читати книгу - "Велика маленька брехня"

І їй би довелося вголос проговорити усі свої секретні страхи щодо Зіггі.

Коли вона наливала гарячу воду в чашку, руки її тремтіли.

— Якщо Зіггі не запросили, то і Хлоя не піде, — сказала Маделін за кавою того дня.

— Не роби цього, будь ласка, — сказала Джейн. — Це лише погіршить ситуацію.

Але Маделін лише звела брови та повела плечем:

— Я вже сказала Ренаті.

Джейн похолола від страху. Прекрасно. Тепер у Ренати є ще більше причин її не любити. Тепер у Джейн буде ворог. Ворога вона мала, коли навчалася ще у початковій школі. Їй ніколи не спадало на думку, що відправити дитину в школу — це як самій знову туди піти.

Може того дня їй варто було змусити Зіггі вибачитися та й самій вибачитися.

— Мені дуже прикро, — могла сказати вона Ренаті. — Дуже прикро. Він ніколи такого не робив. Я докладу зусиль, щоб більше такого не повторилося.

Але це не мало сенсу. Зіггі сказав, що не робив цього. Інакше вона не могла повестися.

Вона взяла чашку чаю у вітальню, знову сіла за ком­п’ю­тер та розгорнула нову жуйку.

Гаразд. Вона б зголосилася на що завгодно у школі. Очевидно, участь батьків позитивно впливає на освіту дітей (хоч вона завжди думала, що це пропаганда, яку навмисно розповсюджують школи). Вона б постаралася подружитися з іншими мамами, окрім Маделін і Селести, а якщо б вона зустріла Ренату, то була б з нею ввічлива та приязна.

— Це все забудеться через тиждень, — сказав її тато за кавою того ранку, коли вони обговорювали вечірку.

— Або вибухне, — сказав чоловік Маделін, Ед. — Бо ж тепер у справі моя дружина.

Мама Джейн засміялася, ніби вона добре знала Маделін та її таланти. (Про що вони так довго розмовляли на пляжі? Від думки, що її мама розповідає про свої переживання, пов’язані із донькою, всередині Джейн аж ніби щось скулилося: «У неї немає хлопця! Вона така худа! Їй треба підстригтися!»)

Маделін крутила важкий срібний браслет на зап’ястку.

— Бум! — раптом вигукнула вона та розкинула в руки, демонструючи вибух, та зробила «великі очі». Джейн засміялася, хоч у неї і майнула думка: «Чудово, я подружилася з божевільною панянкою».

Джейн мала у школі ворогів тільки тому, що так вирішила гарненька та харизматична дівчинка на ім’я Емілі Беррі, яка завжди носила у волоссі шпильки у вигляді сонечок. Може, Маделін була сорокарічною версією Емілі Беррі? Шампанське замість лимонаду. Червона помада замість полуничного блиску для губ. Дівчина, яка з радістю заварить для тебе кашу неприємностей, а ти однаково її любитимеш.

Джейн похитала головою, щоб розвіяти ману. Це смішно. Вона ж доросла. І не опиниться у кабінеті директора, як тоді у десять років. (Емілі сиділа поруч на стільці, мотляла ногами, жувала жуйку і щоразу весело усміхалася Джейн, як тільки директор відвертався, ніби це все було дуже веселим жартом). Добре. Зосередься.

Двома пальцями вона обережно взяла з коробки сантехніка Піта наступний документ — масний на дотик. То був чек від гуртового постачальника сантехнічних матеріалів. Дуже добре, Піте. Принаймні цей чек має стосунок до твого бізнесу. Джейн поклала руки на клавіатуру. На старт, увага, руш! Аби її робота в частині внесення даних була прибутковою і стерпною, вона мусила працювати швидко. Коли вона вперше отримала завдання із внесення даних, бухгалтер сказав, що така робота займає шість-сім годин. Вона впоралася за чотири, а рахунок виставила за шість. Відтоді вона стала ще моторнішою. Ніби комп’ютерна гра — чи вийде вона цього разу на наступний рівень.

То не була робота її мрії, але їй подобалося відчуття задоволення від перетворення купи невпорядкованих документів у стрункі рядочки цифр. Вона також любила дзвонити своїм клієнтам, які переважно були такими ж дрібними бізнесами, як Піт, та говорити, що знайшла ще одну статтю, за якою можна скоротити податкові виплати. А найбільше їй подобався той факт, що вона утримувала себе та Зіггі і впродовж п’яти років жодного разу не просила у батьків грошей, навіть якщо їй доводилося працювати ночами, поки Зіггі спав.

Не про таку кар’єру вона мріяла у свої сімнадцять років, але тепер складно було пригадати відчуття тої наїв­ності та зухвалості, достатньої, щоб мріяти про певний стиль життя, ніби ти взагалі обираєш, як усе для тебе складеться.

Крикнула чайка, і на мить цей звук її налякав.

Ну але зрештою, це вона вибрала. Вона сама вирішила жити біля моря, ніби вона мала такі ж права, як й інші. І вона могла винагородити себе за дві години ретельної роботи прогулянкою пляжем. Прогулянкою пляжем посеред білого дня. Вона могла піти до «Блакитного блюзу», взяти з собою кави і зробити гарну світлину із пластянкою на паркані на блакитному тлі моря, запостити фото у фейсбук та підписати «Перерва у роботі. Хіба ж я не щасливиця?» А люди коментуватимуть «О, заздрю!»

Якщо б вона завжди так гарно писала про своє життя у фейсбук, може і сама б зрештою у це повірила. Може, вона могла б навіть написати: «Зла, як чорт! Зіггі — єдиний з класу не отримав запрошення на день народження! Гр-р-р!» І всі одразу б узялися її втішати: «О, бідолашний Зіггі!»

Вона б могла втиснути свої страхи у маленькі незавадні оновлення статусу, які б відносило новинними стрічками друзів.

І тоді вони із Зіггі були б нормальними людьми. Може, вона навіть на побачення пішла б. І мама була б щаслива.

Вона взяла телефон та прочитала повідомлення від Анни, її подруги:

«Пам’ятаєш Грега? Мого кузена, з яким ти познайомилася, коли нам було десь по 15-ть? Він переїхав до Сіднея. Питав твій номер, хоче запросити тебе кудись випити! Ти як? Не те, щоб я не тебе тисну! (Він зараз такий крутий! Мої гени ))) Цьом»

Добре.

Вона пам’ятала Грега. Сором’язливий. Невисокий. Рудувате волосся. Він щоразу розповідав один і той самий жарт, а коли люди питали «Що? Що?», відповідав «Та не парся». Це запам’яталося, бо їй завжди було його шкода.

Чом би й ні?

Вона могла б пережити зустріч із Грегом.

Саме час. Зіггі у школі. Вона живе біля моря. І вона відповіла: «Ок. Цьом»

Джейн відпила чаю та знову поклала руки на клавіатуру.

Зреагувало тіло. Вона навіть не думала про цю смску. Вона думала про Пітові сантехнічні квитанції.

Раптовий напад нудоти змусив її