Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

люди бачать забагато і часом вищі сили відновлюють рівновагу, позбавляючи їх одного ока. Нянька вважала, що Мейр почав бачити більше, коли став однооким. Антуан ніколи не знімав окулярів у черепаховій оправі: для здорового ока використовувалося збільшувальне скло, а для сліпого — звичайне.

Мейр і Жак принесли свій вкритий пилом вантаж до металевого столу, де лежав розгорнутий мішок. Газова тканина набула форми савана, коли чоловіки розстелили її над піщаною масою, а трохи згодом, коли вони застебнули блискавку на мішку для трупів, ця подібність посилилася. Дюпре потупив очі в землю і, попри те що хотів дихати глибше, стримав це бажання.

— Я завжди відчував спокусу запитати, де ви їх берете. — Голос Мейра був сухим, мов ті бурі часточки, що прилипли до його медичної маски. Не знімаючи рукавиць, він скинув її з обличчя. Сліпе око відрізнялося від того, що пам’ятав Дюпре, — можливо, додався зеленуватий відтінок. Його власник усвідомлював, що вміє зачаровувати співрозмовників, тож п’ять секунд не відривав погляду від гостя, а потім підморгнув йому і сказав: — Покажіть мені її.

Дюпре простяг йому купюру в тисячу доларів.

— Річ у тім, що... — почав пояснювати він.

— Навіть не думайте, — перебив його Мейр. — Я сказав, що часто відчуваю спокусу, але не мав на увазі, що хочу піддатися їй. — Однією рукою він дістав гроші з пластикового чохла, а другою нахилив гасницю, що звисала зі стелі, аби спрямувати світло на купюру. — Ґровер Клівленд, наш двадцять другий і двадцять четвертий президент, єдиний, хто перебував у Білому домі не два терміни поспіль, а з перервою.

— Гарантую вам, що купюра хороша. Справжня, — сказав Дюпре.

— Знаю, що хороша, хоча всім відомо, що банкноти тих часів не мали жодних елементів захисту — ні стрічок, ні водяних знаків.

Тоді це не було модно. Та ви знали, що повинні принести її. Таких екземплярів обмаль, тож навряд чи ви підсунули би мені фальшивку. Крім того, мої діти не дозволили б вам піднятися сюди, якби ви були нехорошим. — Він усміхнувся. — Так, я говорю саме про вас, а не про купюру.

— Ваші діти? — здивувався Дюпре. — Калеб та Емма? Боже мій, як летить час! Я пам’ятаю їх зовсім маленькими.

Почувши його слова, Мейр втратив інтерес до купюри. Він підступив на крок ближче до Дюпре й навіть зняв окуляри, аби краще розгледіти його обличчя.

— Ендрю Алоїзій Дюпре, — пробурмотів він так, неначе уздрів привида. Потім ступив ще один крок. Здавалося, він поривався обійняти Дюпре, але натомість знову натягнув окуляри, взяв його за руку і з силою здавив між своїми долонями. — Тепер я знаю, що ситуація серйозна. Інакше тебе б тут не було.

Дюпре стиснув губи й озирнувся через плече, удаючи, ніби захоплюється базарним безладом цього дивного місця. Йому не хотілося дивитися в око Мейра. Він глянув угору, на пасма людського волосся різноманітних відтінків, що нагадували театральну завісу, натягнуту між колосниками. На столі стояла карафка з корком, де було повно зубів. Привертали увагу банки, де зберігалися безформні білі істоти, що навіки застигли в розчині формальдегіду. А ще — картонні ящики, забиті висушеними органами тварин, землею, білими та чорними порошками. Шовкові савани, на яких лишилися червонуваті й бурі відмітини від тіл, що роками лежали всередині, колихалися на прикріплених до стелі вішаках, немовби утримуючи душі своїх власників.

— Чого тобі треба?

Дюпре сунув руку до тієї ж кишені, звідки раніше діставав купюру, і витягнув якийсь список, написаний олівцем. Мейр нахилив голову, щоб прочитати його, після чого на дві секунди звів очі й впився поглядом у лице Дюпре.

— Але ж це не для тебе.

— Ні, це для Няньки.

— Для Няньки... — промурмотів Мейр і, розвернувшись, глянув у глиб підсобки, де працював його помічник. — Жаку! — гучно покликав він, високо тримаючи список над головою, аби чоловік міг розгледіти його здалеку. — Сподіваюсь, ти ще не зібрав речі petit enfant. Сеньйор Клівленд хоче замовити дещо, і йому знадобиться шматочок.

12. Вікна

Новий Орлеан, Луїзіана

Джонсон передав Шарбу ключі від чорного джипа, досі припаркованого біля дверей відділку Восьмого округу. Новоорлеанець захоплено присвиснув, побачивши автомобіль ФБР.

— Чи далеко їхати до готелю? — спитав Джонсон, влаштовуючись біля Амаї на задньому сидінні. Білл і Булл зайняли передні місця, не лишивши їм вибору.

— П’ять хвилин машиною, десять-дванадцять пішки, — відказав Булл.

Попри те що кондиціонер працював на всю потужність, Амая відчувала жар у тілі — передвісник нічної лихоманки або початок сильного головного болю. Притиснувшись чолом до холодного скла, вона заходилася оглядати вулиці. Охайні яскраві будинки контрастували з іншими, що збереглися гірше. Традиційні shot gun поєднувалися з французькою архітектурою і залишками іспанського колоніального стилю. Дошки з молодої сосни на кількох домівках (подекуди фасади були блискучими, а подекуди облізлими) свідчили про спробу захистити вікна. Дівчина переконалася, що припаркованих автівок ніде не було. І вони не зустріли жодної людини, якщо не рахувати тих, з ким перетнулися поблизу відділку. Звівши очі, вона смутно розгледіла обличчя жінки, що дивилася на них з вікна, притримуючи рукою мереживну завісу — своєрідне віяло, за яким можна було причаїтися і спостерігати за тим, що відбувається надворі. Пам’ять перенесла її до Елісондо, до вулиці Сантьяго, де вона тисячі разів бачила сусідок, що крадькома визирали з вікон. Амая була певна, що тоноване скло заважало жінці роздивитися її, але, попри це, коли незнайомка помітила автомобіль, вона, дотримуючись загальноприйнятих норм, розтиснула пальці і сховалася за завісою.

— Можна сказати, що евакуація пройшла успішно, — зауважив Джонсон, вивівши її зі стану задумливості. — Людей немає, машин майже не видно, більшість мешканців вдалися до заходів безпеки, аби захистити свої домівки...

Шарбу розвернувся до Джонсона і, здавалося, поривався щось сказати, але зрештою стримався. Він так довго впивався в нього очима, аж Амая почала боятися, що вони вріжуться у фасад якогось будинку, хоча автомобіль їхав житловою вулицею зі швидкістю двадцять п’ять миль на годину. Трохи згодом Шарбу знову зосередився на керуванні, не зронивши ні слова. Натомість відповів Джейсон Булл.

— Річ у тім, що Восьмий округ розташований в одному з найкращих місць Нового Орлеана. Дуже близько від районів, де гуляють туристи, лише за дві вулиці від Френчмен-стріт. Тут усього вдосталь: бари, ресторани, джазові клуби — можливо,