Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

 Мої думки були перервані шелестінням тапочок через двері. Слава Богу, Муся ще не спить! Коли відчинилися двері, замість подруги я побачила її батька. Він був в махровому халаті і в м'яких тапочках у вигляді волохатих звіряток, то чи собачок, то чи кішок.

- Муся! Це до тебе! - крикнув він. - А ви, дівчино, плоходьте.

Я здивувалася дивною поведінкою Сергія Петровича, але мовчки увійшла. У цю ж секунду з'явилася і Муся.

- Тату, ти чому повію додому привів? - розсерджений звернулася вона до батька. - Ти цим соромиш пам'ять про маму. А ще сусіди! Що вони подумають?!

- Яку повію? Ти що вже подлуг своїх не пам'ятаєш? - відповів їй тато.

- А це не моя подруга. Я цю дівчину вперше бачу.                                                      

- Як вперше? - здивувалася я, при цьому образилася сильно, тому що мене обізвали дівчиною, яка займалася найстарішою професією у всьому світі. - Муся, ти що несеш? Та й ви, Сергію Петровичу, дивний якийсь.

Моя подруга і її батько поглянули на мене, ніби побачили вперше.

- Голос нашої Доші, - сказав полковник, - але зовнішність плям моделі якоїсь.

- Точно, - підтримала його дочка. - Чи правильніше сказати - повії. Тому що моделі зазвичай в цей час сплять так, як їм зранку на роботу бігти. А ось для повії цей час доби якраз розпал робочого дня!

- Дівчино, ви хто і чому прийшли так пізно? - запитав мене полковник.

- Як хто я? Ви, що з глузду з'їхали? Мене не впізнаєте? Я ж Євдоша.

- Голос точно її, - підтвердила Муся, - але зовнішність не її.

- Так, я трохи змінилася, - спробувала я їм все пояснити. - Зачіску змінила, і плаття наділа, і ще шпильки-дрильки на ноги начепила. Ноги у мене від них відвалюються! Ледве дійшла в них до дому, а ще потім дванадцять поверхів пішки йшла. Тричі падала, плаття забруднила, коліна побила, а ви мене ще в дім не пускаєте! - розсердилася я, пустивши скупу сльозу від образи. - Якщо я вам набридла, продуктів багато споживаю і місце зайве займаю, то так і сказали б! Навіщо розігрувати цю сцену?!

- Дошка, це що ти? - здивувалася Муся.

- Дошенька, що ти з собою злобила? - запитав розгублено полковник.

- Я знайшла роботу. І головна вимога - виглядати ось так.

- Цікаво, що це за лобота така? - продовжував допит чоловік.

- Я буду працювати моделлю в магазині "Super Star".

- Ні фіга собі! Круто! - не могла ніяк повірити в це Муся. - Ти будеш працювати моделлю?!

Більше Муся нічого сказати не змогла, як і її батько, тому ми пішли всі спати.

Вранці я прокинулася від головного болю і болю в ногах. На щастя, кошенят біля моїх вух я не виявила. Всі вони четверо насолоджувалися вухами моєї подруги. Це мене так розсмішило. Хоча і не красиво сміятися з чужого горя, але ця сцена мене дуже порадувала. Ось буде прикольно подивитися на обличчя Мусі, коли вона прокинеться і виявить, що вона лежить в обіймах не хлопця, а в обіймах маленьких, пухнастих кошенят! Я почала чекати, коли моя подруга відкриє очі. Але через п'ятнадцять хвилин я зрозуміла, що вона зібралася спати до обіду, тому я вирішила розбудити її сама. Адже я не можу чекати так довго. Мені потрібно на роботу.                                                       

Тільки я потягнулася до руки подруги, як на неї полилася вода зі стелі. Від цього вона моментально прокинулася. Кошенята миттю випарувалися, і я не побачила скривленого обличчя Мусі.

- Дошка, ти що здуріла! - розлютилася Муся, піднімаючись. - Вистачить на мене бризкати водою.

- Та це не я.

- Досить мене дурити!

- Я тобі правду кажу. Це не я.

- А хто тоді?

- Стеля, - відповіла я і відразу зрозуміла, як нерозумно це звучить.

- Доша, знущаєшся, так? Мстиш за нічний інцидент, так?! Але я не винна, що тебе не впізнала. Не треба одягатися, як шалава Клава! Будеш на майбутнє знати.

- Але я правду кажу. Ну, сама поглянь вгору. У вас стеля тече.

- А чому тоді на тебе не капає?

- Не знаю.

Муся підняла голову вгору, і, побачивши краплі води, що падають з  стелі прямо на її половину ліжка, припинила свої несправедливі нападки на мене. Вона миттю встала з ліжка.

- Ой мамо, нас топлять! - заверещала вона. - Ось наглі сусіди попалися! Ох, виродки! Ну, це їм так не зійде з рук! Татко їх до в'язниці запроторить. Нехай знають, звірі, як топити чесних людей!

- Муся, а хіба у вас є сусіди зверху? Ви ж живете на останньому поверсі. Або у вас добудували ще один поверх?

- Точно. Я якось про це не подумала. Тоді хто нас може топити? - задала дуже розумне питання Муся, зробивши при цьому такий смішний вираз на обличчі, що я ледве втрималася, щоб не розсміятися.

- Муся, давай про це подумаємо потім, а зараз давай рятувати твою половину ліжка. І потрібно підставити велику миску. Неси, що у вас в будинку є.