Читати книгу - "Маленька Відьма та Кір"

— Це джин, — пискнула нажахана Коловерша, і джин блискавично послав у неї енергетичний струмінь.

На щастя, Кір-Костик уперіщив джина кийком по коліну і той промахнувся: підлога перед Коловершею вибухла маленьким вулканом.

Коловерша відскочила убік і пискнула ще раз:

— Мерзенний джин! Смердючка!

Джин заревів розлюченим бугаєм і знову вистрелив у неї, проте та ухилилася і на цей раз. Але він знову цілився.

Маринка хапливо послала енергетичний струмінь у джина, — вона чудово розуміла, що Коловерша, як і Кір-Костик, відволікає увагу джина від неї самої. Промах!

Джин розреготався. Він відкинув Кіра-Костика далеко вбік. Той пролетів через весь зал і щезнув за вікном, розтрощивши вщент віконну раму. Маринка встигла вдарити ще раз. Цього разу вона цілила в голову і таки влучила. Але ефекту майже не було: джин просто затрясся і вдарив у відповідь. Маринка встигла ухилитися — її тільки обсипало гарячими осколками цегли. Джин люто заревів і вдарив струменем ще раз. На Коло-вершу він уже не дивився, хоча та щосили вигукувала на його адресу щось геть непристойне.

На цей раз ухилитися Маринці не вдалося. Вона відчула, що сорочка розповзається на ній, а підкова Легаса, прийнявши частину удару магічної енергії на себе, зігнулася. Дісталося й самій Маринці: вона відлетіла до стіни і боляче вдарилася об неї спиною. І тут знову їй на допомогу прийшов Кір-Костик. Він вискочив на підвіконня вибитого вікна і радісно повідомив:

— А ось і я!

Джин негайно вдарив у нього енергетичним струменем, але Кір-Костик спритно ухилився. Від другого удару він закрився своєю палицею, але та розлетілася на друзки. Тепер Кір-Костик тільки дражнився, ухиляючись від ударів джина. Хитрість була зрозуміла: він продовжував дражнити джина, даючи дівчинці час зібрати магічну енергію. І Маринка її концентрувала.

А Кір-Костик то зазирав у розтрощене вікно знадвору, то ховався за стіну, коли джин цілив у нього пальцем. І весь час дражнив його:

— Ти, кривозубий, стоматолога боїшся, еге?

Або:

— Коли востаннє вмивався? Ти — замазура!

Джин скаженів — чи то від слів Кіра-Костика, чи то тому, що лють заважала йому поцілити в нахабу. І все-таки джин влучив. Удар був потужної сили, і Кір-Костик впав, як підкошений. Джин розтягнув пащеку в задоволеній посмішці й знову націлився в безпомічного хлопця, аби добити його остаточно.

— Ні! — вигукнула Маринка і метнула в джина всю енергію, що у неї була. Джин похитнувся: удар був несамовитий. І все ж він знайшов сили, аби розвернутися до Маринки і послати в неї струмінь у відповідь.

Ухилитися дівчинка вже не мала сил. Підкова Легаса розкололася навпіл, а Маринку з силою жбурнуло на підлогу.

«Ну ось і все! — подумала вона. — Даремно на нас сподівалися…».

І ще Маринці до сліз чомусь було шкода підкови Легаса — від неї залишився на шиї тільки шкіряний шнурок.

Джин удруге націлився на дівчинку своїм енергетичним пальцем. Зненацька Кір-Костик схопився на ноги і метнув щось у голову джинові. Метнув і знову впав. Це «щось» гулко вдарилося джинові в скроню. Маринка здогадалася, що то була куля Івана Сірка.

І все ж джин устояв. Якусь хвилину він хитався, наче од вітру, а тоді важко ступив до Маринки, водночас цілячись у неї пальцем. Але з нього нічого не вилетіло. Мабуть, куля Сірка позбавила чудовиська його страшної енергії.

І все ж джин наближався. Маринка здогадалася, що він збирався прикінчити її голими руками — без усякої там магії. Втім, вона помилялася — джин простягнув руку до меча-кладенця, який стирчав зі стіни. «Ну, тепер уже все…» — подумала Маринка.

Під час цієї метушні ніхто не завважив, що Славко вже отямився. Він виглядав так, наче щойно прокинувся від кошмарного сну. Хлопець побачив свого знайомого джина, який збирався вбивати беззахисну дівчинку. Славко хотів кинутися вперед, аби захистити її, проте не міг навіть підвестися. І тоді він вчинив все, на що був здатний: ногою дотягнувся до меча Дайнслейф і штовхнув його у бік Маринки.

Дівчинка схопилася за руків’я меча і видобула його з піхов. І відразу зрозуміла, що довго розмахувати ним не зможе — меч був занадто важким для неї. І тоді Марина прийняла нерозсудливе, але єдине у цій ситуації рішення: вона просто жбурнула меч у джина.

Джин, що вже висмикнув зі стіни меч-кладенець, раптом побачив інший меч, що летів йому просто в груди. Але ухилитися від нього часу вже не було. Сталь, викувана легендарними гномами, глибоко увійшла в груди джина по самісіньке руків’я. Той хитнувся і заревів. Не стільки від болю, скільки від здивування:

— Як, смертне дівчисько перемогло мене? А-а-а!

Він почав танути на очах. Він танув, танув, а потім щезнув. На підлогу зі сталевим дзвоном впав меч.

Маринка кинулася до Кіра-Костика. Той повільно перетворювався на кота. Поруч лежав понівечений нашийник-амулет — той самий, що подарував Домовик.

Кіт слабо ворухнув хвостом і з зусиллям мовив:

— Шкода, що довчити тебе не вдалося… але ми славно попустували… не забудь кулю Домовикові повернути…

Марина зрозуміла, що Кір прощається з нею.

— Ні, ти не помреш! — крикнула вона. І сама зрозуміла, що це неправда.

— Він справді помирає? — раптом озвався Славко.

— Стули пельку! — грубо сказала Марина. Вона не зважала на свої розбиті до крові коліна, на величезну ґулю на лобі і на те, що все її тіло болить і ниє, натомість не відводила погляду від кота.

Звідкілясь дівчинка знала, що допомогти Кірові могла хіба що магічна енергія. Та й то ще не відомо напевне. Але Маринка вже енергії не мала. Вона повела поглядом — і побачила Коловершу, що зменшилася до розмірів миші. Ні, вона не помічник, їй самій потрібна допомога.

I тут Маринка відчула слабкий потік енергії, що надходила від Славка. Вона безжально забрала її. Але цієї енергії теж було замало.

— Залиш… цією краплею мене не вилікуєш… а себе занапастиш… — слабо простогнав Кіт, немов читаючи думки дівчинки.

Погляд Маринки впав на третій меч Азот. Азот… Парацельс… лікар… Вона схопила меч і не тямлячи сама, що робить, встромила його поруч з головою Кота…

— Ти будеш жити! — вигукнула Маринка і спрямувала залишки енергії на кристал у руків’ї меча…

* * *

Демон