Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

Промислова революція була найважливішою подією в історії людства після аграрної революції. Тому є дуже обмаль питань, на які так складно відповісти — не лише історикам, а й усім зацікавленим у розвитку світу, крім таких: чому і як людина змогла вийти за межі сільського господарства після приблизно 10 000 років? І чому, коли це раптом трапилося, лідером стала не Азія — континент, що від початку розвитку перших цивілізацій був батьківщиною низки революційних винаходів? У наш час, коли Азія, схоже, забирає в Заходу його панівну роль у світовій економіці, люди на всій планеті ставлять це питання знову і з новою цікавістю: чому саме Англія та Західна Європа вивели світ із довгого періоду панування сільського господарства, а не Азія?

Це питання таке важливе, адже відповідь на нього матиме вирішальне значення для розуміння сучасності. Про одну річ можна сказати впевнено: якщо роль Англії 1820 року як наймогутнішої країни світу й рушія модернізації пояснювати тим, що британці мали особливі позитивні цінності, уявлення та інституції — яких бракувало китайцям, індійцям, османам та іншим, — то глобальну владу й здобуту вищість Заходу вважатимуть за легітимну[142]. Не породжує сумнівів і дещо інше: якщо лідерство Англії зумовлене работоргівлею, використанням колоній і грабунком, тобто особливою жадібністю та жорстокістю, то світовий порядок останніх 200 років варто вважати за морально та політично нелегітимний. Замість віддавати належне Англії та Європі за те, що вони, завдяки традиції просвітництва, прагненню до свободи та винаходам, вивели решту світу з темряви домодерну, їхню чільну роль потрібно осуджувати як вияв європейських владних амбіцій і волі використовувати неєвропейський світ.

Тож усе це — чіткий приклад того, що погляд на минуле важливий для сьогодення, а минуле переплетене із сучасністю. Панівні дискусії ХХІ століття про значення релігії, культури й інституцій для розвитку та змін ґрунтуються на різному розумінні та ставленні до цієї зміни в історії людства. Літератури про цей сучасний прорив світу й розвиток того, що називають «Великою розбіжністю» між Заходом і рештою світу[143], сила-силенна, і щороку виходять сотні книжок і статей на згадану тему. У цій частині я подам новий погляд на причини зазначеної революції й чільну в ній роль Англії. Крім того, викладу панівні інтерпретації історії та прокоментую те, як на них вплинули ідеології й óбрази світу і як вони впливають на сучасність.

Якщо хтось хоче зрозуміти справжню історію й те, як минулим користуються та зловживають нині, побіч аналізу інтерпретацій варто також реконструювати події. Хоч про який підхід ідеться, але в центрі опиниться промислова революція як не лише одна з найважливіших подій історії, але й одна з найбільш досліджуваних тем.

Тривалий час точилися гострі дискусії щодо того, чому світ змінився на зламі XVIII—XIX століть, але вчені переважно погоджувалися, що сталося, коли у світі відбулася найбільша зміна за останні 10 000 років.

З XVI до кінця XVIII століття Китай був найсильнішою економікою у світі і, як ми вже бачили, посідав чільні позиції в технологічній та адміністративній сферах. Аж до 1800 року Османська імперія була наймогутнішою імперією, що простягалася від Індійського океану на сході до Атлантичного океану на заході, контролювала великі території на Балканах та навколо Чорного моря. Імперія Великих Моголів в Індії була найбільшим виробником бавовни у світі. На інших континентах, як-от в Америці й Африці, розвиток ішов різними напрямками. Зеніт розвитку цивілізацій мая, ацтеків та інків був уже давно позаду, і в XVIII столітті від них зосталася лише низка решток. Американські колонії щойно звільнилися від панування Лондона, але й досі відігравали периферійну роль у світовій політиці. На африканському континенті люди переважно розводили свійських тварин і практикували підсічно-вогневе землеробство, тут годі було шукати ознаки розвитку промисловості. У Єгипті натомість рільництво та торгівля не зазнали змін від часів римлян.

Відкриття того, що назвуть американським континентом, назавжди змінило перебіг історії та одразу вплинуло на масштаби й організацію світової торгівлі. Унаслідок перших експедицій Іспанія та згодом Португалія потрапили в «Новий світ» як колонізатори, і ще в XVI столітті це стимулювало появу нової глобальної системи торгівлі харчовими товарами, благородними металами та людьми[144]. Важлива торгівля золотом і сріблом виникла після того, як іспанці вкрали золоті скарби інків та облаштували величезні срібні шахти на кшталт шахти в Потосі, розташованому на 4000 метрів над рівнем моря на території сучасної Болівії. Це був, імовірно, найбільший промисловий комплекс у світі в XVI столітті, що мав заплутану систему дамб і каналів, вода з яких обертала водяні колеса, дроблячи срібло, що відтак перевозили човнами до Іспанії й Азії. Один тогочасний місіонер, Домінго де Санто Томас, писав, що разом зі сріблом колоністи відправляли «піт і кров індіанців». У відтинку між 1540 та 1700 роками в Європу перевезли 50 000 тонн срібла, дві третини — з Потосі[145]. Величезні вантажні судна вирушали із західного узбережжя Південної Америки до Філіппін, щоб відтак продати товари в Китаї, де срібло за часів династії Мін стало важливим платіжним засобом[146]. Глобальна торгівля рабами також набирала обертів. Протягом XVI—ХІХ століть пірати продали в Північну Африку понад мільйон європейців[147], і, як ми вже побачили, османське військо було утворене з християн, яких узяли в рабство на Балканах. Арабська торгівля африканськими рабами в цей період була більша, ніж будь-коли — рабів переправляли з Центральної до Північної Африки, з африканських Великих озер та узбережжя Суахілі на Близький Схід[148]. До цього варто додати ще більшу європейську торгівлю африканськими рабами до Америки. За підрахунками, приблизно дванадцять мільйонів африканців відвезли в Америку рабами у відтинку між 1532—1832 роками, з них приблизно чверть-третину  — британськими кораблями[149].

У Європі панували війна та хаос. Війна стала повсякденним явищем. Мир був перепочинком між двома війнами. У 1500—1790 роках Іспанія перебувала в, так би мовити, постійному стані війни, а Англія і Франція воювали половину цих майже 300 років. Мартін Лютер і реформістська конфронтація з папською церквою призвели до того, що в Європі тягнулися криваві війни, а релігія виправдовувала насильство. Однак некатолицькі країни конфліктували з іншими некатоликами, а католики — з католиками. Особливо XVIІІ століття — століття початку першої й вирішальної фази промислової революції в Англії — відзначилося майже постійною війною між конкурентними державами Європи — Францією та Англією. Водночас загальна продуктивність землеробства в Західній Європі значно поступалася зрошувальному землеробству в Китаї та частинах Індії. Урбанізація Західної Європи, що почалася з італійських міст-держав під час Відродження, тривала й досі, і міста, як-от Лондон та Амстердам, стали центрами нових глобальних торговельних шляхів, а найбагатолюдніші міста — як-от Пекін і Едо — і досі лежали в Азії[150].

З XVI століття в Англії й решті Європи тривав постійний промисловий розвиток, пов’язаний з удосконаленням технології водяного колеса, що виникла в Азії ще тисячу років тому, а також її чимраз ширшого використання в нових сферах. Зокрема, важливим був початок застосування цієї технології разом із вітряними млинами[151], але водяні колеса використовували і для інших цілей — наприклад, для дробіння каменю й у ткацтві. До того ж у XVIII столітті традиційному мисленню та догмам кинула виклик епоха Просвітництва з її науковим