Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ну що, переконалася, що я жива-здорова? – посміхнулася я.
– Ще не до кінця, – Оля помітила на підлозі сумки, примружилась і подивилася прямо мені в очі. – Куди ти їдеш?
– Моя мама зателефонувала, сказала, що терміново треба приїхати додому і в дечому їй допомогти, – Оля знала, що живемо ми з мамою одні, а живих родичів у нас немає, тож історія з хворою бабусею не проканає.
– Я тобі не вірю, – спокійно промовила вона, хитаючи головою. Вона завжди знала, коли їй брешуть, і зараз для мене це було проблемою.
– А ти не думаєш, що в неї щось трапилося, про що вона не хоче говорити.
Лілі сиділа на ліжку моєї сусідки по кімнаті і, не відриваючи очі, гортала якийсь журнал. Подруга її спочатку навіть не помітила, а зараз підозріло звузила очі і запитала:
– А ти хто взагалі?
Ось зараз погляди дівчат зіткнулися, і це було схоже на безмовну дуель. Вони немигаюче дивилися одна одній у очі, а довкола ніби літали блискавки. При цьому у кожної на обличчі грала напівусмішка, яка нічого доброго не віщувала.
Дівчата немов випробовували, намагалися зрозуміти, хто з них сильніший і жодна не хотіла віддавати це звання іншій. Я знала Лілі менше доби і вже встигла зрозуміти, що в неї дуже сильний характер, але й Оля не була пестійкою. Вона вміла дуже переконливо відстоювати свої інтереси та своїх близьких.
– Це Лілі, – вирішила втрутитися я. – Вона вчиться з нами на одному потоці.
– Це не ти та дівчина, що зустрічалася з преподом, а потім він пішов з універу? – з лукавою усмішкою запитала Оля, а я здивовано витріщилася на Лілі.
– Я з ним не зустрічалась. Це він до мене чіплявся. І він не сам пішов – його попросили, – виразно підняла брови вона.
– Ну й правильно, – махнула моя подруга. – Буде знати.
На цьому вони знайшли контакт, якщо це можна так назвати. Хоча б більше не свердлили дірки одна в одній поглядами.
Я продовжила упаковувати речі, а Оля влаштувалася на стільці, закинула одну ногу на другу і почала нею повільно похитувати.
– Я вчора з'їздила до бабусі, – почала вона. – Мене все не полишали думки про твій сон.
У мене мурашки побігли тілом. Вчора, коли я розповідала подрузі про нічний кошмар, я думала що це лише гра підсвідомості. Тоді я навіть уявити не могла у що виллється це видіння. І зараз мені б дуже не хотілося, щоб Оля якимось чином була в це вплутана, адже вона може постраждати.
– Облиш, – поспішила перебити її. – Я вже й забула. Не варто було заради такої нісенітниці їхати до чорта на роги. Твоя бабуся живе за містом, ти вбила багато часу.
– Неважливо. Я однаково хотіла її побачити. Тим більше, мені подобаються її дивні розповіді. Люблю іноді послухати ці байки.
– Байки? – зацікавилась Лілі. – Ти про що?
– Ну знаєш, бувають такі старенькі, що постійно розповідають різні містичні історії, кажуть які трави треба розвішувати в будинку, в які дні завішувати вікна, а ще що означають наші сни.
Оля все це промовила награно таємничим голосом із легкою усмішкою на губах. Я не вперше чую розповіді Олі про її бабусю і завжди від них віяло чимось чарівним та потойбічним. Звичайно, я не вірила у всю цю ахінею, як і сама дівчина, хоча зрідка таки прислухалася до порад родички. Ось тільки зараз мені все це вже не здавалося таким безглуздям. Нічого схожого на те, що я дізналася від Лілі, Оля не говорила, але від цього легше не стало.
– Та що ти кажеш, – буцімто вражено відповіла Лілі, але я бачила, що вона зацікавилася цією історією. – Ну-ну, і що сказала твоя бабуся?
– Загалом нічого конкретного, – насупила брови Оля. – Але вона попередила, що б ти була обережнішою найближчим часом. Це, звичайно ж, нічого не означає, – відразу постаралася заспокоїти мене подруга. – Але коли ти не брала слухавку, а сьогодні взагалі заявила що їдеш і не дзвонитимеш, я злякалася. Сама себе накрутила через слова бабусі і твою дивну поведінку. От і примчала як божевільна, – вона засміялася в голос. – Зараз ось говорю і сама розумію, як безглуздо все це звучить.
Я намагалася не дивитися на неї, вдаючи, що дуже зайнята пакування своїх нечисленних пар взуття. Насправді ж для мене це не звучало безглуздо. Більше ні. Може бабуся Олі насправді нічого такого не знала і все це просто випадковий збіг, але мене це не втішало. Я вже встряла в цьому болоті по саму маківку і випливу чи ні – гарне питання.
– І ще, – зніяковіло сказала Оля, дістаючи щось зі своєї сумки. – Знаю, ти не дуже віриш у всі ці забобони та містичні штуки, але бабуся просила передати тобі це.
Вона простягла мені дивну річ, аналогів якої я ніколи не бачила. Кільце діаметром трохи більше десяти сантиметрів було оплетене щільною чорною шкірою. Всередині цього кільця була натягнута сітка з незвичним візерунком. Нитки перепліталися, формуючи ніби павутинку. Внизу були підвішені на кількох товстих джгутах чорне пір'я, різні намистини та камінці.
– Це ловець снів, – сказала дівчина, спостерігаючи як я акуратно беру його до рук. – Кажуть, цей амулет захищає від поганих снів та духів – вони заплутуються в павутинні і не можуть нашкодити людині.
– Я навіть не знаю що сказати, – розгублено дивилася я на подарунок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть для чайників, Літа Най», після закриття браузера.