Читати книгу - "Жагучі серця , Ксана Рейлі"

Алекс

Було цікаво спостерігати за тим, як Вікторія соромиться. Зазвичай вона поводилася впевнено та зухвало. Вона любила показувати свій характер та гонор, але зараз, коли ми їхали в моєму автомобілі, Вікторія здавалася мені справжньою. Вона усміхалася, зацікавлено розглядала краєвиди, а інколи потайки кидала на мене свої дивні погляди. Я не знав, що вони означали, бо ми ніколи не говорили про свої почуття. У нас навіть не було можливості відверто поділитися цим. Та я знав точно — що б це не було, воно взаємне. Вікторія опустила віконце, впускаючи в салон тепле свіже повітря. Вона зручніше сіла на сидінні, повернувшись до мене спиною. Я помітив, що дівчина зігнула руки в ліктях та сперлася ними до дверцят. Вікторія висунула голову з вікна. Вітер розвівав її волосся в різні сторони. Вона оглянулася на мене, даруючи мені свою чарівну усмішку. Я не стримався та усміхнувся їй у відповідь. Вікторія була такою красивою в цей момент, що мені аж подих перехопило. Я майже не слідкував за дорогою, бо мій погляд був прикутий до її засмаглої золотої шкіри та довгих пасом темно-русого волосся. Я глибоко вдихнув свіже повітря, змішане з запахом її парфумів з ароматом стиглої вишні та нотками гіркого шоколаду. Вона і була такою: солодка, але з легкою кислинкою та гіркотою. Цей запах зводив мене з розуму. Так само, як і сама Вікторія. Я прочистив горло та перевів погляд вперед. Треба краще зосередитися на дорозі, бо з такими думками ми далеко не заїдемо.

Приблизно через годину ми проїхали більшу частину шляху. На вулиці все ще було світло, але я знав, що скоро нам вдасться побачити на небі справжню магію. Для цього довелося з'їхати з траси на ґрунтову дорогу, що простягнулася посеред лісу. Салон наповнився запахом свіжої хвої та кори. Ця суміш ароматів була такою дивною. Стигла солодка вишня з шоколадом та міцна терпка хвоя — повні протилежності. Як і ми з Вікторією. Як і наша заборонена історія. Я не хотів думати про те, що буде, коли про нас дізнаються. Для мене це б не стало ударом, адже я хотів кричати на весь світ про свої почуття до цієї прекрасної дівчини. Але Вікторія... Вона б не хотіла зізнаватися в цьому, адже це для неї означало б зрадити батька, свою сім'ю, свої мрії та цілі. Вона б не змогла обрати мене. Поки що...

— Ми приїхали? — поцікавилася Вікторія, коли я загальмував посеред лісу.

— Майже, — відповів я.

Я вибрався з автомобіля, а Вікторія вийшла слідом за мною. Вона трохи напружилася, оглядаючись навколо. Тут уже й темніти почало. Я простягнув їй свою руку. Вона прийняла її, але я помітив у очах Вікторії страх.

— Ти ж не плануєш мене тут вбити, щоб таким чином усунути свою конкурентку? — спитала вона, намагаючись говорити жартома.

Вікторія усміхнулася, але ця усмішка здалася мені фальшивою та знервованою.

— Якби я хотів усунути тебе, то знайшов би спосіб зробити це так, щоб не зашкодити тобі фізично, — пробурмотів я. — Ходімо!

Я потягнув її до невеликої стежки. Вікторія мовчки йшла за мною, тримаючись за мою руку. Попри свої дивні страхи, вона все ж довіряла мені.

— Ем, вибач за мої слова, — почув її тихий голос. — Я не хотіла образити тебе.

— Ти не образила мене. Ми — конкуренти, і будемо ними до кінця чемпіонату. Це нормально, що ти в усьому шукаєш підступ.

— Але ти не шукаєш його в мені, — зауважила вона.

— Я звик нікому не довіряти, Вікторіє, — сказав я та зупинився, глянувши на неї, — але з тобою мені хочеться зробити це. Я справді хочу довіритися тобі.

— Я теж хочу, щоб ти зробив це.

Її хватка на моїй долоні ослабла, і я зрозумів, що вона нарешті розслабилася. Ми пройшли трохи далі лісом та вийшли на невелику галявину. Я повів Вікторію до місця, з якого відкривався неймовірно красивий вигляд на всю навколишню територію. Я встав позаду Вікторії та опустив руки на її плечі, дивлячись перед собою.

— Вау! — вражено прошепотіла вона. — Це найкращий захід сонця, який я коли-небудь бачила.

Я усміхнувся, розглядаючи небо, прорізане яскравими помаранчевими променями сонця, що ховалося за горизонт. Навколо колір змінювався на темніший, близький до коричневого, а подекуди можна було побачити червоні відтінки. Пощастило, що сьогодні не було хмар, і нам вдалося побачити цю неймовірну красу. Я відчув, що Вікторія сперлася на мене спиною. З'явилося непереборне бажання обійняти її, що я і зробив. Опустивши руки нижче, я поклав їх на її живіт. Підборіддям вперся до голови дівчини, вдихаючи приємний запах шампуню. Це дивно, але кожна частинка Вікторії так неймовірно пахла, що я хотів нюхати її завжди. Повне божевілля. Вона поклала свої ніжні руки поверх на мої долоні та легко стиснула їх пальцями. Її погляд все ще був спрямований на захід сонця, який темнів щосекунди.

— Тобі подобається? — спитав я, міцніше обіймаючи її.

Мені подобалося тримати тіло Вікторії у своїх руках. Вона так ідеально відчувалася, наче була створена тільки для мене.

— Дуже, — тихо відповіла вона. — Там були наші кольори.

— Справді?

— Угу. Ти хіба не помітив? Спочатку яскраво-помаранчевий та подекуди червоний. Це кольори наших автомобілів та костюмів. Зараз же все стало темно-коричневим, майже шоколадним.

— Це твій улюблений колір? — поцікавився я.

— Напевно. — Вікторія знизала плечима. — Не можу сказати, що віддаю перевагу якомусь одному кольору, але я люблю шоколадний. Мама постійно казала, що він мені дуже личить.

— Твоя мама, як завжди, має рацію. Тобі дуже личить цей колір. Знаєш, коли я побачив тебе в тій сукні на виставці автомобілів, то погляду не міг відвести. Ти була такою красивою в той момент, що я зрозумів — жодна інша дівчина в моєму житті ніколи не матиме для мене значення. Лише ти, Вікторіє.

Вона мовчала. Я чекав, коли Вікторія скаже щось таке особливе мені. Хотілося знати про її почуття до мене, але вона, схоже, не була готова говорити про них. Дівчина обернулася до мене обличчям. Вона закинула свої руки на мою шию та мило усміхнулася.

— Обережніше з такими словами, Алексе, бо я ще подумаю, що ти закохався в мене.

Усмішка на її обличчі стала ще ширшою. Я хотів почути від неї щось інше, але Вікторія вирішила "пожартувати". Тільки це був не зовсім жарт. Вона потягнулася до мене та поцілувала в губи. Я не знав — робить вона це для того, щоб довести мені свої почуття, чи їй просто захотілося поцілуватися, доки сонце ще повністю не відійшло за обрій? Та мені було байдуже. Я цілував її у відповідь, притискаючи до свого тіла. І хоч в цьому було складно зізнатися навіть собі, я таки, здається, закохався у неї наче божевільний.

Коли на вулиці остаточно стемніло, ми повернулися до автомобіля. Стало прохолодно. Я бачив, як Вікторія тремтіла від холодного вітру. Як тільки ми опинилися в салоні автомобіля, вона зачинила віконце повністю, не залишаючи навіть малесенької щілини. Я ввімкнув кондиціонер, спрямовуючи тепле повітря в її сторону. Вона з вдячністю усміхнулася мені, і після цього я завів двигун та рушив з місця. Ще близько години — і ми нарешті приїхали в потрібне місце. Це було невеличке селище, де жили переважно пенсіонери. Молодь тікає від таких місць у місто. Будиночок мого дідуся знаходився у самому кінці селища. Він жив наче відлюдник на самоті та без сусідів. Але я завжди любив до нього приїжджати, доки смерть матері не зламала його. Він помер через два роки після трагедії, що сталася з мамою, а цей будиночок залишив мені. І кожного разу, коли я повертався додому, намагався хоч на один день приїхати сюди. З цим місцем у мене пов'язані найкращі спогади дитинства, якими я не ділився ні з ким. Ніхто не знав про цей будинок і я ніколи не привозив сюди нікого. Лише Вікторію.

— Приїхали! — голосно сказав я, коли заїхав на невеличке стареньке подвір'я.

Ми вибралися з автомобіля. Вікторія почала зацікавлено оглядатися по сторонах.

— Не такі розкішні апартаменти, до яких ти звикла, але...

— Мені подобається, — перервала вона мене. — Це буде цікаво.

Я усміхнувся їй, адже на мить мені здалося, що привезти її в такий старенький будиночок — не найкращий вибір. Це ж Вікторія! Улюблена донечка багатих публічних людей, які готові їй все віддати.

— То ми йдемо всередину? — спитала дівчина, обійнявши себе руками. — Тут трохи холодно.

— Так, звісно. Я тільки візьму наші речі.

Я витягнув з багажника свою дорожню сумку та закинув її на плече. Схопивши валізу Вікторії, я попрямував до невеликого ґанку. Вона йшла одразу ж за мною. Я відімкнув старі двері та відчинив їх. Першим ділом ввімкнув світло, бо усюди було надто темно. Вікторія пройшла в коридор, зацікавлено розглядаючи усе.

— Всередині краще, аніж зовні, — зауважила вона.

— Коли моя мама вийшла заміж за мого тата, то почала дуже сильно допомагати дідусю. Вони завжди жили бідно, але коли з'явилася можливість, то мама захопилася ідеєю перетворити цей будинок на елітну дачу. Мабуть, мама хотіла таким чином віддячити дідусю за те, що він виховував її та любив.

— А як щодо твоєї бабусі? — поцікавилася Вікторія.

— Вона померла, коли мамі було дванадцять. У неї виявили рак. Не змогли врятувати.

Мені не хотілося, щоб Вікторія співчувала нашим сімейним проблемам, тому я схопив її за руку та повів до інших кімнат. Тут була велика вітальня з красивим ремонтом та дорогими меблями. Хоч вже і минуло тринадцять років з дня смерті матері, тут все досі виглядало елітно.

— Ого! — здивувалася Вікторія, коли підійшла до тумби. — Це ж старовинна імператорська ваза з порцеляни та золота.

— Так. Мама обожнювала такі вироби. А ти звідки це знаєш?

— У мене тітка — археологиня. У неї в будинку дуже багато таких речей.

— Зрозуміло. Ходімо, я покажу тобі наші кімнати?

— Наші? — перепитала вона, насупившись.

Я проігнорував її та повів невеличким коридором. Дорогою показав їй ванну кімнату. У будинку було три спальні. Я показав усі Вікторії. Ми зупинилися в третій кімнаті зі стіло-бежевими стінами та великим ліжком по центру. В цій кімнаті зазвичай залишилася мама, коли ми приїжджали сюди. Тут все було в її вишуканому смаку.

— Мені ця подобається, — сказала Вікторія.

Хотілося з полегшенням видихнути. Я радий, що вона обрала цю, і мені не доведеться ночувати тут.

— Чудово! Тоді я буду в тій, що навпроти.

Вікторія уважно подивилася на мене. Від її дивного погляду мені стало трохи ніяково.

— Ми будемо спати окремо? — спитала вона.

— Не знаю. А ти хочеш спати зі мною?

— Ну, мені здається, що це допоможе нам зблизитися. Вночі завжди хочеться розкривати секретики. І... І мені тут буде холодно самій!

Останнє речення вона сказала з відкритим роздратуванням. Я так само хотів заснути, обіймаючи її, але мій сон вже давно не був спокійним. Я не хотів налякати Вікторію своїми кошмарами. Вона не звикла до такого.

— Добре, — все ж погодився я. — Залишимося тоді в цій кімнаті. Вдвох. 

Я вагався, але її усмішка переконала мене, що я таки зробив правильний вибір. Час уже позбутися всіх страхів. Я заніс до кімнати наші речі. Вікторія тим часом сиділа на ліжку. Я бачив, що вона була втомленою.

— Ти, мабуть, зголодніла. Ми можемо щось швидко приготувати. Я купив деякі продукти, хоча і не знав, що ти любиш.

— Я не вмію готувати, — сказала вона.

— Я теж, — тихо зізнався. Ми обоє засміялися. — Але у мене є локшина швидкого приготування. Думаю, що з цим мені вдасться впоратися.

Ми попрямували на кухню. Вікторія допомогла мені розкласти продукти з пакетів у холодильник. Дивно було робити з нею такі буденні речі, але мені це подобалося. Вона сиділа за столом, очікуючи, коли приготується локшина. Я помітив, як Вікторія мило скривилася, дивлячись у свою тарілку.

— Ніколи такого не їла, — сказала вона, намотуючи локшину на виделку.

— Це, звісно, не лобстер та устриці, але їсти можна.

Вона раптом мило засміялася. Вікторія сперлася щокою на свою руку, дивлячись мені в очі.

— Хлопці зазвичай намагалися вразити мене та запрошували на побачення у дорогі ресторани, а ти привіз мене в якесь богом забуте місце, де ми сидимо в старому будинку та їмо локшину швидкого приготування.

— Ось такий я... незвичайний.

Я не знав, що сказати на її слова. Звісно, так само міг відвести Вікторію в дорогий ресторан, куди вона вдягнула б одну зі своїх красивих суконь. Але ми не могли так ризикувати. Вона не хотіла цього.

— Ти особливий, — сказала Вікторія. — І, чесно кажучи, ти вразив мене найбільше зі всіх.

— Ураааа! — закричав я, усміхаючись. Дівчина теж засміялася. — Вся справа в локшині.

— Ох, вона жахлива! — Вікторія знову мило скривилася. — Але це все ж краще, аніж бути голодною.

Я помітив, що вона втомлено зітхнула. Вікторія відсунула тарілку, коли доїла локшину. Це справді була не найкраща вечеря, тож завтра доведеться це виправити. Мені хотілося вразити Вікторію так сильно, щоб стати для неї важливішим за все.

— Хочеш спати? — спитав я.

Вона кивнула головою та підвелася зі стільця. Я вирішив не заходити до спальні одразу ж за нею. Ймовірно, що вона зараз перевдягається. Звісно, хотілося б побачити таке шоу, але зараз це здалося мені недоречним.

Коли я увійшов до спальні, то Вікторія стояла біля вікна в коротких шортах та майці й розчісувала своє волосся. Я спочатку скинув через голову свою футболку, а тоді почав знімати штани. Помітив, як Вікторія зашарілася, намагаючись не дивитися на мене. Вона швидко лягла у ліжко, накриваючись ковдрою майже до підборіддя. Я ліг на іншу сторону, але на достатню відстань від неї. Цей момент був таким незручним для нас обох. У кімнаті було чутне важке дихання Вікторії. Вона трохи спустила ковдру вниз та перевернулася на бік, обличчям до мене.

— Якщо хочеш, то можеш підсунутися ближче, — запропонувала дівчина.

Мабуть, моя поведінка здалася їй дивною. Я й сам не розумів, що зі мною. Наче підліток, який вперше опинився в ліжку з дівчиною. Просто я раніше ні з ким не спав. Завжди був лише секс, а тут все по-іншому. Я теж обернувся обличчям до Вікторії. Дивно було лежати в ліжку, де колись спала мама. Мені здавалося, що навіть у подушках залишився її запах. Мій погляд зачепився за яскраві очі Вікторії. Хотілося триматися за них, щоб не повертатися в минуле. Лише ця дівчина має зараз значення. Я підняв свою руку та легко торкнувся щоки Вікторії. Вона заплющила очі та ледь розімкнула свої губи. Ні-ні! Я хотів дивитися у її очі.

— Глянь на мене, будь ласка, — пошепки попросив.

Вона розплющила свої очі та уважно подивилася на мене, насупившись.

— З тобою все нормально? — підозріло спитала Вікторія.

— Так, все добре. Просто... Ти тільки дивися на мене, гаразд? Мені так буде спокійніше.

— Але я не зможу заснути з розплющеними очима.

Я завмер на деякий час. Так сильно хвилювався за те, щоб бачити її, що не подумав про неї.

— Я схожий на ідіота, так?

Вікторія засміялася від моїх слів. Вона легко прикусила нижню губу, а тоді прошепотіла:

— Трохи.

— Вибач, я не знаю, що зі мною. Просто хочу бути впевненим, що ти справді поруч.

— Ти можеш обійняти мене. Думаю, що моє тіло переконає тебе.

Вона підсунулася ближче та з очікуванням глянула мені в очі. Я опустив руку на її талію, обіймаючи. Вікторія усміхнулася, поклала свою голову на мої груди та зручно закинула на мене одну ногу. Тепер у мене точно не було сумнівів, що вона зі мною.

— На добраніч, Алексе! — тихо сказала дівчина.

— На добраніч, Вікторіє!

Я легко поцілував її в голову, а вже за декілька хвилин вона зм'якла в моїх руках. Дихання дівчини стало тихим та мирним. Вона міцно заснула в моїх обіймах. Я довго дивився у стелю, борючись зі сном. Не хотів, щоб цю спокійну ніч порушили мої кошмари. А може, їх сьогодні вже нарешті не буде? Вікторія тихо застогнала та потерлася своєю щокою об мої груди. Вона закинула руку на моє плече. Це змусило мене усміхнутися. Попри те, що Вікторія повністю заволоділа моїм тілом, наче подушкою, мені було зручною з нею. Я глянув на неї, не стримуючи усмішки. Вона здавалася такою милою та максимально комфортною. Я уважно розглядав її й навіть не помітив, як міцно заснув. Того разу мої сни були чистими та прозорими.

Я прокинувся від того, що Вікторія заворушилася в моїх обіймах. Не одразу зрозумів, що це вже ранок. Коли розплющив очі, то помітив, що яскраві сонячні промені били просто у вікно. Я опустив погляд на дівчину, що все ще тулилася до мене. Вона трохи підняла свою голову, а її повіки затріпотіли. Вікторія подивилася на мене своїми красивими сірими очима. Вранці вони були такими яскравими, що у мене аж подих перехопило. Я ніжно провів пальцем по її щоці, насолоджуючись ніжністю її шкіри.

— Це була найкраща ніч у моєму житті, — прошепотів я.