Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Наступного дня Соня мала зустрітися з Максимом. Тільки не ввечері, а вдень. Хлопець заходив вранці, вони вирішили, що половину дня вони проведуть тільки вдвох, а іншу половину — разом з Михасиком в зоопарку. Лара знову сказала, що в неї багато роботи і їй ніколи. Хоча Соня підозрювала, що подруга спеціально залишається вдома, щоб не бути, як то кажуть, третьою зайвою. Соня вважає, що все це маячня, проте нехай. Лара має з десяток прихильників, які регулярно кличуть її на побачення, дарують коштовні подарунки та закидають квітами. Тож, можливо, їй справді не хочеться кудись іти.
Макс попередив, що планується активний відпочинок і Соня має зручно одягнутися. Дівчина зупинила свій вибір на джинсах та білій футболці, зверху накинула додатково джинсову сорочку, адже було трохи вітряно. Коли побачила Макса, то зрозуміла, що не прогадала, адже той був у чорному спортивному костюмі.
— Готова до пригод? — підморгнув Максим Соні.
— Якщо я скажу ні, ми нікуди не поїдемо?
— Е, ні, принцесо, сьогодні нас чекають незабутні відчуття та море адреналіну. Поїхали. Впевнений, тобі сподобається.
Макс допоміг Соні залізти в його пікап. Дівчина відмітила, що в його авто можна практично жити.
— Так, я не люблю оці маленькі низькі машинки, — погодився з дівчиною Максим. — Вони наче іграшкові. Мені з моїм зростом 1,92 взагалі там тісно, як в дуплі. Ось позашляховики і пікапи — інша справа. Тут справді є де розігнатися.
Хлопець таємниче посміхнувся, а думки Соні полізли в дуже дивну сторону. Вона собі уявила, як Максим катався у цій машині з іншими дівчатами, і, мабуть, не тільки катався. Соня в цей момент відчула ревнощі, хоча не мала на це зовсім ніякого права. Але видно щось таки у її виразі обличчя змінилося і видало її, бо Макс одразу помітив переміну настрою.
— Соню, про розігнатися, я мав на увазі, що їхати комфортно, а не те, що ти там собі вже навигадувала.
Господи, він що вміє читати думки?
— Нічого я ТАКОГО не подумала, — швидко відповіла дівчина.
— Ага, я так і зрозумів, — задоволено посміхнувся хлопець. — До речі, ми приїхали. Можна виходити з машини.
Соня не стала чекати й моментально вискочила з авто. На її щоках ще досі був рум'янець. Вони зупинилися на великій поляні посеред гір, біля якої стояв якийсь незрозумілий дерев'яний будиночок і… квадрацикли.
— О, ні! Ні, ні і ще раз ні! Я на цю штуку не полізу, — одразу почала задкувати дівчина та врізалася у міцний торс Макса.
Хлопець бережно обійняв її за плечі.
— Тобі сподобається, от побачиш!
— Я навіть на звичайних авто швидко їздити боюся, не те що на цих монстрах. У них навіть подушок безпеки немає!
— Вони тобі не знадобляться. Обіцяю, ганяти ми не будемо, проте тільки на квадриках можна добратися туди, куди я хочу тебе привести.
Соня тихо застогнала.
— Максе, ну послухай, це погана ідея. Я тобі точно кажу. Я вже застара для таких викрутасів. В мене в житті й так було забагато адреналіну. І взагалі, в мене вестибулярний апарат слабкий, — почала відмазуватися дівчина.
— Все. Буде. Добре, — відчеканив хлопець, взяв за руку і повів до будиночка. Звідти вийшов якийсь незрозумілий чоловік, схожий на підстаркуватого байкера. У нього була невеличка сива борідка, що дуже нагадувала козлячу, а на голові — червона бандана. Вони з Максом поздоровалися за руки, та обійнялися, як старі друзі.
— Дядьку Миколо, все добре? Можна їхати.
— Та так. Все перевірив, за безпеку і справність головою ручаюся. Одяг чекає вас у роздягальні.
— Дякую, — сказав Макс і дружньо постукав усміхненого дядечка по плечу.
— А що, переодягатися треба буде? — перепитала Соня. Вона ніколи не їздила на квадроциклах тож навіть приблизно не могла уявити, що їх чекає.
— Ну якщо ти не хочеш обляпатися багнюкою одяг і своє чарівне личко, то так.
Вони одягли поверх свого одягу захисні камуфляжні костюми та шоломи. Потім підійшли ближче до квадроциклів.
— Оці залізні конячки — моя пристрасть. У які тільки закутки Карпат я на них тільки не заїжджав. Іноді забрідав у такі місця, де здавалося взагалі ніколи не ступала нога людини. Сьогодні я покажу тобі одне з моїх найулюбленіших місць, а дорогою ти ще зможеш полюбуватися місцевим мініводоспадом та гірською річкою.
— Звучить гарно, але бляха, мені дуже страшно, — зізналася Соня.
Макс сів на квадроцикла і махнув головою на місце позаду себе.
— Ти головне тримайся міцніше. Просто повір, тобі сподобається. Це чудовий спосіб провітрити голову і звільнитися від негативних емоцій.
Соня обережно сіла позаду хлопця та обійняла його обома руками. Вона навіть під захисним костюмом відчула, як напружилося його тіло. Макс був міцний, немов скала.
Перших метрів 200 Соня їхала з заплющеними очима. Коли вона врешті-решт наважилася розплющити їх, то була вражена красою околиць. Вони їхали вузенькою ґрунтованою стежкою, встеленою з маленькими камінчиками під гору, а по обидві сторони їх ніби окутував зелений тунель з багатовікових смерек та ялиць.
А потім вони виїхали на широку мальовничу поляну та перетнули мілку річку. Швидко і рішуче. Мабуть, якби не були б в захисних костюмах, то були б вже по вуха мокрі. Потім почався серпантин з крутими віражами. І тут, несподівано для себе Соня забула про свій страх і почала насолоджуватися цією драйвовою поїздкою. Деякі повороти були надто екстремальні. У дівчини аж дух захоплювало, а адреналін зашкалював. Приголомшливі відчуття!
Через 20 хвилин активного катання Соня відчула те, що не відчувала вже дуже давно. Вона відчула себе живою! А ще — вільною! Від умовностей, стереотипів, нав'язаних суспільством правил. Від всього! Їй навіть захотілося закричати від тих емоцій і вона не стала себе стримувати!
Макс зробив ще кілька крутих віражів, перш ніж вони вибралися на вершину гори. Там була невелика поляна, Хлопець зупинив квадроцикла та зняв шолома. Його волосся було злегка мокрим, а в очах сяяло щастя. Він нервово озирнувся, дуже сподіваючись побачити в очах Соні теж саме.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щастя у спадок, Лія Стейс», після закриття браузера.