Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

— Ух, ти... — вимовляє захоплено. — Хороша річ. У господарстві стане в нагоді… Тепер і я зможу вас підтримати. Тут ще з півсотні зарядів залишилося.

— Кидати? — переступає з ноги на ногу троль, підкидаючи на долоні порожній череп. Де тільки знайшов.

— А давай, — не хочу розчаровувати. — Он туди… — вказую місце, де по карті мала стояти каплиця. — Перевірити не завадить.

Троль із задоволенням відправляє череп у політ.

— Бац… — череп розбивається на безліч уламків, і рівна поверхня застиглої магми знову тріскається в кількох місцях.

— Вау! — Вигукує гном. — Це щось новеньке.

Оскільки територія вже частково зачищена закляттям Тіма, мертвяків назовні вибирається небагато. Але тепер кістяки вже більше схожі на воїнів. У кожного на черепі шолом, у руках мечі та щити, а на одному навіть рвана та іржава кольчуга бовтається.

— Ех, розвернись плече, розмахнись рука! — Захірд вискакує наперед і з усього маху опускає молот на шолом найближчого скелета. Шолом удар витримує, а хребці хребта — ні.

— Будьмо! — підбадьорює себе криком гном і атакує наступного.

— Дзінь! — і шолом знову опиняється на висоті тазу, а решта костей сиплеться на землю окремими частинами.

— Я! Бити! — Підтримує гнома троль і кидається вперед. Його кулачища працюють не гірше за молот. Ні щити, ні інші обладунки кістякам не допомагають. Один удар — одна купка праху. Ще удар — ще купка.

Хвилин п'ять знадобилося тролю і гному, щоб упокоїти з дюжину мертвяків останньою смертю.

— Кидати? — троль знову перекидає з руки в руку важкий шматок стіни.

— Ні! — Кричимо ми з Тімом одночасно. — Не зараз. Зараз вечеряти будемо, — вдається до найвагомішого аргументу рейнджер.

— Добре… — троль упускає «снаряд». — Є що?

— Тінь, веди його… — повертаюся до рейнджера. — А то він зараз нам накличе.

— Легко, — киває той і махає тролю. — Пішли, Хазяїне. Перекусимо…

Троль киває і швидким кроком йде за Тінню.

— Погляньмо, що там за реліквія була?

Тім уже на тому місці, де колись стояла каплиця. Водить долонями над поверхнею і щось тихо бурмоче. Ґрунт слухняно подається, і нагорі опиняється пара чобіт.

М-да… Видок у них той ще. Найостанніший бомж пройшов би повз і не озирнувся. У лівого чобота роздерто халяву до самого низу, і зібрано гармошкою. А у правого — підошва каші просить.

Я вже зібрався висловити свою думку про недоречні жарти, але щойно торкнувся — чоботи миттю змінилися. До шику далеко, але таке взуття вже не соромно одягнути. Халява розпрямилася і «зцілилася», ніби й не вона буквально секунду тому була повним мотлохом, а на іншому — підошва стала на місце. Ще й підківки на підборах виникли.

— Це як? — дивлюсь на Тіма. — Твоя робота?

— Ні, — крутить головою маг. — Я тут ні до чого.

— А хто?

— Ну, я не певен. Раніше такого не бачив, але чути доводилося. Якщо такі предмети одразу робилися не окремо, а як комплект, то вони набирають справжньої сили лише коли разом. Та ти на рукавиці свої глянь — неначе з-під молотка бронника. А згадай, як виглядали, коли ти їх уперше вдягнув… Тож сміливо перевзуйся. Впевнений — не пошкодуєш.