Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Коли-небудь ти зрозумієш, що бувають люди, які ніколи не зраджують... Але для цього доведеться пройти через дуже багато зрад.

Коли-небудь ти зрозумієш, що зовнішній блиск - ніщо порівняно з внутрішньою красою. Тому що все, що зовні - це до першого дощу... А те, що всередині - горить завжди! Нехай навіть воно згасло до ледве-видимих вуглинок. Але, досить скласти губи трубочкою і ласкаво подути - вогонь поступово розгориться і зігріє тебе.

Колись ти зрозумієш, що багато формул і афоризмів, яких ти нахапався в навколишньому світі, - порожні, нехай і гарні, набори слів, не більше того. Важливі лише ті істини, до яких ти сам дійшов.

Колись ти зрозумієш, що доброта, ніжність, ласка і турбота - це прояв внутрішньої сили, а не слабкості.

Костянтин Хабенський
___________________________________________________________________________

Перше моє відчуття після приходу до тями, це - жахливий біль в очах. Через світло, яке дуже різко побачили мої очі. Це, що світло в кінці тунелю? Не схоже. Та й до того ж, навряд чи, в темному тунелі мене буде хтось ще тримати за руку. Я спробувала піднятися на одному лікті, що було не дуже зручно, і побачила Адама. Він лежав біля моїх ніг, і тримав однією рукою мою руку, а іншу підклав під голову. І мирно-мирно спав. І тут сили мене покинули, і я голосно плюхнулася на ліжко.

- Солоденька, уже прокинулася? Що-небудь пам'ятаєш? - сідаючи біля мене на край ліжка, запитав чоловік.

-Пам'ятаю... - видихнула я, пам'ятаю, як ти мене спіймав, ну і, звісно, весілля.

- Значить, жити будеш.. - з усмішкою відповів Адам. - я викликав лікаря, і той сказав, що тебе отруїли. Тільки симптоми були не важкими, початковими можна сказати. Це означає, що отрута потрапила всередину, але лише в малій кількості і не встигла завдати значної шкоди.

- Стоп, ти сказав отрута? - здивувалася я.

- Отрута - вовчий аконіт, не зрозуміло хто і як його тобі підсунув, але як я вже казав. Ти його не з'їла і не випила, можливо вдихнула, пам'ятаєш, що ти таке можливо нюхала? Квіти? Їжу? З огляду на те, що кухарі й офіціанти були людьми, а на них це впливає не багато по-іншому, якщо, звісно, використовувати заходи безпеки. То цілком можливо, що це зробили навмисне.

- Нічого такого того дня я не нюхала. Хоча, може парфуми? Так! Точно! - вигукнула я, вставши з ліжка, я підбігла до тумбочки і дістала звідти новий флакончик парфумів. - Ось вони.
Альфа бризнув їх собі на зап'ястя і вдихнув. Його очі віддавали червоний відблиск, а на зап'ясті за секунду з'явився опік, і швидко зник.

- Алекса, хто дав тобі ці парфуми? - зі злістю запитав Адам.

- Я...я... не знаю, мені дала їх Жанетт.

- Я запитаю в неї, але їх треба викинути, хіба ти не відчула печіння, коли бризнула їх собі на шию?

- Відчула, але зовсім не значне, тому я не надала особливого значення цьому. Того дня мене якось більше хвилювало весілля, і я була вся на нервах. Щоб думати про якесь секундне печіння!

- Гаразд, із цим я сам розберуся. Головне що зараз, з тобою все добре. - відповів Адам.

- Ти провів зі мною всю ніч? - тихо запитала я.

- Так хоча, якщо чесно, не так я собі уявляв першу шлюбну ніч із тобою.

 І тут мені стало його дуже шкода, адже я теж зовсім не так усе собі уявляла. Мій погляд засумував.

- Ти чого? Засмутилася, що я тебе не трахнув? - зі сміхом запитав чоловік.

Я здивовано на нього подивилася, чесно кажучи, навіть охрініла від такого лексикону.

- Вау, які ми культурні.- вимовила я.

- Зате чесні, ну так я вгадав?

- Ну майже, мені тебе трохи шкода стало.

- Усе ще попереду, - радісно відповів вовк, і погладивши мене пішов кудись. А коли повернувся за десять хвилин із тацею та різними смаколиками.

- Так, а тепер пора хворим поїсти.

- Це я то хвора?! - обурено ахнула я.

- Ну, а як тебе інакше назвати? Відмовитися в першу шлюбну ніч від такого чоловіка. - ставлячи тацю на тумбочку, і провівши руками по стегнах жартував Адам.

- Дуже смішно!

Після сніданку Адам пішов до себе в кабінет, бо на роботі він сказав - завал. Я пішла в бібліотеку і вирішила почитати який-небудь черговий роман. Бібліотека була на другому поверсі, я сіла на підвіконні біля відкритого вікна, до якого так і тягнулася гілка дуба. День минув дуже швидко, враховуючи те, що прокинулася я о 12:45, а книжку читала до сьомої години вечора. О восьмій я запропонувала свою допомогу Жанетті - домробітниці, але вона сказала, що їй допомога не потрібна. Хоча якщо поглянути на список продуктів, порцій і алкоголю, можна подумати, що у нас намічається ще одне весілля. Але як мені відповіли, відвідування гостей на сьогодні не намічається. Тоді мені в голову прийшла геніальна думка! Треба-но піти, і зовсім трошки потурбувати чоловіка. Кому як не мені цим займатися?

Зайшовши до кабінету без стуку, я побачила, як Альфа розглядав якісь папери, я підійшла ближче до столу і сіла до чоловіка на коліна.

- Алекса, що ти тут робиш? - запитав Адам.

- Намагаюся трохи заважати тобі, займатися роботою. - чесно зізналася я.

- Мм.навіщо? - Хрипким голосом награно запитав Альфа. Що значить "навіщо"? Якщо я вирішила тобі завадити, значить заважу, і на це особливо причини не потрібні, - подумала я.

- Знаєш, якось нудно без тебе, і побігати нема від кого, і побісити нікого. - плескаючи віями, відповіла я.

- Побігати захотілося? - піднявши брову, запитав чоловік.

- Дуже, - по-дитячому радіючи зізналася я.

- Ну добре... - усміхаючись відповів Адам, але одразу ж продовжив обламуючи мої плани на нього. - Шкода, що не сьогодні, я трохи зайнятий.

Тобто, до нього тут приходить дружина, з благими намірами виправити вчорашнє, а він зайнятий!

- А я так не думаю, - сказала я і почала гладити Адама по коліну.

Альфа насупив брови, відкинув папери зі столу. І ривком поклав мене на стіл, тримаючи руки над головою, навис наді мною і прошепотів: