Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Вийшло набагато складніше, аніж першого разу. Сила відмовлялась повертатись назад у тіло, її було так багато, що мені якоїсь миті подумалось: та я ж лусну зараз! Однак час йшов, я все ще не вибухнула від магії, що розпирала мене зсередини, і енергія почала поступово влягатись. Вона ніби осідала в мені шарами, доки нарешті повністю не затихла.

Я повернулась до Есмонда і м’яко, як вчила мене мама, посміхнулась:

– Бачите, все добре.

– А ти талановита, – відзначив він з дивною ниткою гордості в голосі. – Навіть дуже! Знаєш, мені подобається. Я думаю, навчання у нас далі піде просто чудово.

– Що ж, буду на це сподіватись, – холодно озвалась я. – Піду перевдягнусь.

Цього разу Есмонд не став мене зупиняти. На щастя, обійшлось і без надто інтимних доторків, поцілунків та будь-яких інших дій, що могли серйозно вплинути на мій стан.

Гардероб, що доставили мені від Емради, також не викликав жодного обурення. Правда, я вирішила, що у мене нема часу перебирати всі речі, які вона привезла, тож я вибрала досить просту сукню, що одразу припала мені до душі, і плащ. Від тканини віяло магією, з чого я зробила висновок, що Есмонд уже встиг над нею почаклувати.

Це для моєї ж безпеки! Ну, я на те, принаймні, сподіваюсь.

Сукня сіла, мов влита. Хоч ми ніби й поспішали, я дозволила собі покрутитись біля дзеркала і задоволено всміхнулась, реагуючи на власне відображення. Емрада обійшлась без тісного корсету, а шнурівка була розташована на боках, що робило її значно доступнішою, ніж на спині. При цьому сукня підкреслювала мою тонку талію, а цупка тканина виявилась одночасно теплою та досить легкою. Зимовий плащ також важив небагато.

Останніми я натягнула рукавички і відчула, як від них миттю теплішають руки. Тільки в цю мить я зрозуміла, наскільки близько знаходилась магія і як легко вона могла прорвати оборону та пролитись раптовим зривом назовні. Та зараз сила відступала, дозволяючи її контролювати. Тонка шерстяна тканина не виглядала артефактом навіть близько, але – була ним.

На жаль, зробити самостійно пристойну високу зачіску, одну з тих, що зараз вважались модними, я не могла. Довелось просто заплести волосся в косу та перев’язати тонкою стрічкою. Це теж виглядало непогано, і я дозволила собі вважати, що виглядаю достойно, аби йти до академії Торенвес.

Есмонд вже чекав на мене в передпокої. Він теж виглядав як абсолютно пристойний лорд, і… Чогось не вистачало.

– А де хвіст? – обережно уточнила я.

– Під ілюзією, – повідомив мені Есмонд. – Хочеш погладити?

– Ні! – вигукнула я аж надто швидко, бо насправді погладити його здавалось мені не такою вже й поганою ідею. – Мене не цікавлять хвости сторонніх мені чоловіків!

– Так то сторонніх. І мені здавалось, що тобі подобається китичка…

– Не настільки, аби я її гладила.

– Ну, дивись, – демон нахабно підморгнув мені. – Як з’явиться таке бажання, ти одразу кажи. Мій хвіст завжди в твоєму розпорядженні.

Я зашарілася. Це ж треба взагалі таке сказати… Ні сорому, ні совісті! Хоча, про що це я, він же демон. Архідемон! Який там сором.

– Знаєте, лорде Флейм, ваша пропозиція, звісно, дуже щедра, але я сподіваюсь, що у мене ніколи в житті не виникне бажання нею скористатись, – озвалась я. – Але, можливо, я захочу випустити пар і щось заморозити… Тоді пам’ятатиму, що ваш хвіст у повному моєму розпорядженні.

– Мені так подобається, як ти огризаєшся, – підморгнув мені Есмонд. – З тебе вийшла б чудова демониця, Мелісо.

– На щастя, я людина.

– Так, але я завжди готовий привезти тебе на екскурсію в Безодню.

– Змушена відмовитись, – відповіла я, – адже що про вас скажуть місцеві, якщо дізнаються, що їх демон возиться з якоюсь смертною дівчиною?

– Я не настільки важливий та поважний демон, аби про мене щось казали, – відмахнувся від мене Есмонд.

Я не могла не звернути увагу на ту коротку, ніби й незначну паузу, яку він витримав перед тим, як це вимовити. Отже, він спеціально приховує від мене те, ким є насправді. Але навіщо? Чому взагалі людина подібного рівня буде будь-що від кого-небудь ховати? Це неправильно, нелогічно!

Виходить, мої підозри правильні. Він щось задумав. І доведеться постаратись, аби не стати жертвою чужих інтриг. Добре хоч Емрада проговорилась, інакше що б я далі робила?!

Подавивши в собі хвилю приязні до кравчині, я серйозно глянула на Есмонда та промовила:

– Мені здається, ми кудись поспішали… То, можливо, варто нарешті туди вирушати?

– Так, – кивнув він. – Ходімо, думаю, на мене вже чекають.

Дорогу до академії ми подолали досить швидко і без пригод. Есмонд не мовчав – мені взагалі здалось, що він чоловік досить балакливий, – але розповідь його більше не торкалась хвостів та інших інтимних частин тіла. Він розказував мені про техніки стримування власного дару. Деякі з них вимагали тривалої підготовки, інші ж можна було спробувати вже зараз, і я намагалась запам’ятати якомога більше деталей, аби потім використати ті знання в майбутньому.

В самій академії звично панував шум. Зима взагалі була періодом, коли студенти активізувались, згадували, що їм багато всього треба вивчити, а головне, закрити ті чисельні хвости, що з’явились завдяки осінньому байдикуванню.